56

Розмаїття образотворчих технік ізотерапії в роботі з молодшими школярами

Малювання

Основною метою малюнку є повне втілення авторського задуму. А для виконання цього завдання необхідні матеріали – арсенал малярських засобів. Ми зупинимось на характеристиці найдоступніших засобів, необхідних у роботі з дітьми молодшого шкільного віку.

О лівці. В образотворчому мистецтві олівці використовуються як графітові ‒ прості, так і кольорові. Кольорові олівці діляться за типом грифеля. У пастельному олівці грифель являє собою пастель. Оскільки самі по собі крейди сухої пастелі ‒ інструмент досить грубий, то пастельний олівець, маючи більш твердий і більш гостро заточуваний грифель, дозволяє опрацьовувати дрібні деталі в пастельних роботах.

Грифель акварельного олівця – тонкотертий пігмент, ідентичний тому, який використовується в акварельних фарбах із застосуванням водорозчинного звʼязуючого. Акварельний олівець може застосовуватися як самостійний матеріал і розмиватися водою. Після розмиття малюнок, виконаний таким олівцем, схожий на роботу акварельними фарбами. Крім того, тим же олівцем промальовують дрібні деталі в акварельних роботах, уникаючи таким чином змішаної техніки. Також виготовляються перманентні кольорові олівці та олівці з багатобарвним грифелем.

Найбільш поширений кольоровий олівець має грифель з пресованого пігментного порошку з додаванням воскоподібних речовин. Залежно від кількості воскоподібних звʼязуючих речовин, олівець стає більш-менш твердим.

Воскові олівці містять віск, тваринний жир і мило в різних пропорціях, а також чорний пігмент (сажу). Вони зручні для дітей, адже не ламаються, яскраві і виготовлені з природного матеріалу.

Пластикові олівці зручні тим, що малюють будь-якою стороною, не ламаються. Але їх недолік ‒ твердість і недостатня яскравість, до того ж вони лягають не на будь-який папір.

Фломастери. Фломастерами називають велику кількість різновидів інструментів для письма, креслення, малювання. Всі фломастери складаються з корпусу, всередині якого знаходиться пористий «живильник», просочений чорнилом, яке по капілярах проникає в стержень, що пише.

Стержні та живильники виготовляються з безлічі різноманітних матеріалів. Залежно від матеріалів, стержні мають різну жорсткість та зносостійкість, а живильники з різною легкістю віддають чорнило.

Спиртові фломастери, або перманентні, відрізняються водостійкістю. Основна частина художніх прийомів може бути застосована тільки із фломастерами з чорнилом на основі води.

Крім урахування типу розчинника чорнил, фломастери класифікують ще залежно від їх призначення.

До складу дитячих фломастерів входять чорнила, які легко змиваються, та іноді замість чорнила застосовуються харчові барвники. Крім того, їх обовʼязково забезпечують вентильованими ковпачками, а корпуси роблять тригранними. Стержні дитячих фломастерів роблять товстими, щоб лінії були при найменших зусиллях максимально виразними.

Оскільки основні вимоги до чорнила в дитячих фломастерах ‒ безпека та легкість видалення, але для художніх цілей вони не ефективні.

Так само малопридатні для художніх робіт і фломастери з «зникаючими» і «чарівними» чорнилами. І в перших, і в других ефект досягається за рахунок взаємодії пігменту чорнила фарбуючого фломастера з речовинами, знебарвлюючими його або що змінюють колір. Такі фломастери, як і фломастери з блистками, гарні виключно для декоративних робіт, що не вимагають великої стійкості малюнку.

Сучасна промисловість випускає фломастери двох видів. Чорнило одних фломастерів ‒ на основі летучих розчинників (спиртів), інших – на основі води.

Фломастери для аерографії малюють дуже цікаво, видуваючи з них чорнила. Вони можуть використовуватися у невеликих роботах як справжній аерограф.

К рейда. Крейду отримують з природного вапняку або крейди, додаючи різнокольорові фарбники, і складається вона в основному з найдрібніших аморфних часток вуглекислого кальцію. Частинки крейди мають властивість прилипати один до одного і до поверхні. Тому малювати крейдою краще на шорсткому, зернистому чи ворсистому папері й картоні або на асфальті.

Ця техніка малювання посильна учням усіх класів, від початкових до старших, а відносно широка її доступність може зацікавити усіх.

К улькові ручки. Кулькова ручка ‒ ручка, в якій міститься трубочка (стрижень) заповнений спеціальним віскозним чорнилом, яке ще називають пастою. В стрижень вставлена пишуча голівка з маленькою кулькою, яка виготовлена з металу і має діаметр від 0,7 до 1,2 мм, при терті об поверхню, по якій пишуть, обертається, зі сторони стержня обволікається чорнилом, і при проведенні по поверхні залишає лінію.

Кулькова ручка мала перевагу, яка стала основою усіх подальших винаходів передових і новаторських ручок, ‒ вона не «дряпає» папір, а ніжно «ковзає» по ньому. Таку властивість кулькова ручка має завдяки спеціальному чорнилові, яке дає можливість вільно крутитися у власному гнізді кульці, збираючи чорнило, що надходить з корпусу ручки через особливі канали самих різних форм і обсягів, залежно від виду ручки, і викладає його на папір. Тюбик з чорнилом та наконечником іменовані «стрижнем», або фільтр з чорнилом (у найбільш класичному вигляді ручок ‒ ролер) чи пан (у сучасному вигляді ручок ‒ ролер).

Чорнила для кулькових ручок випускаються зі смол, масел, барвників або пігментів і деяких інших компонентів. Вони довготривалі, практично не псуються, відзначаються нечастим витіканням з ручки, а також забарвленням, водостійкістю і світлостійкістю.

«Масляні ручки», які дуже популярні в останні роки, своїй назві завдячують «олійному» чорнилу з фізіологічними якостями.

Гелеві ручки відрізняються специфічною гелевою густотою чорнила (звідки й назва). У результаті письма цією ручкою, слід на папері залишається мʼяким, точним і еластичним. Забарвлення цього чорнила ніяк не блискучіше, ніж у чорнила для кулькових ручок, світлостійкість і вологостійкість вища, ніж у чорнила для ролерів, незважаючи на те, що їх основою є вода.

А кварель. Акварельні фарби складаються з тонко розтертого пігменту, змішаного з розчином рослинного прозорого клею ‒ гуміарабіку або декстрину, які є водорозчинні. Завдяки цьому клею акварель можна розчиняти у воді для нанесення тонких прозорих шарів, що міцно прилипають до паперу. Акварельні фарби містять також пластифікатор у вигляді гліцерину та інвертованого цукру, що робить їх пластичними. Гліцерин утримує вологу, не дає фарбам пересихати і ставати крихкими. В акварельні фарби вводиться і поверхнево-активна речовина – бичача жовч, що дозволяє легко наносити фарбу на папір і перешкоджає скочуванню фарб у краплі. Є фарби з додатками меду. Щоб запобігти руйнуванню таких фарб цвіллю, до йх складу вводиться антисептик ‒ фенол. Техніка використання акварельних фарб досить проста - потребує чистої води, щільного паперу, а фарби швидко сохнуть.

Основою для акварелі є, як правило, папір, який часто попередньо змочують водою для досягнення особливої розмитої форми мазка. Для цього є особливі рамки (стіратор), на які натягується лист. Таким чином, під час рисування папір змочують знизу або розташовують на мокру фланель. Можливий і простіший спосіб: попередньо зволожений лист акварельного паперу, який досить добре вбирає вологу, кладуть на скло, при цьому, залежно від того, як довго відпрацьовується конкретна ділянка малюнка, вибирають кут нахилу скла, але частіше за все скло лежить горизонтально. Згідно з власними манірними можливостями, можна допускати, щоб вода на аркуші паперу виступала у вигляді калюжі або глибоко вбиралася і створювала лише окрему вологу ділянку. Фарба в таких випадках грає по-різному, чим створює бажаний ефект. Власне кажучи, саме в цьому полягає сучасне розуміння акварельної техніки.

Г уаш. Гуаш ‒ різновид водорозчинних фарб, які, на відміну від акварелі, непрозорі через домішки крейди, свинцевих білил чи каоліну. Домішок білил надає гуаші матову бархатистість, але при висиханні кольори трохи вибілюються (висвітлюються), що робить складним підбір кольору. Це досить щільні, але недостатньо міцні фарби, адже при нанесенні товстим шаром утворюються тріщини і осипаються.

Гуаш володіє унікальними властивостями, які особливо яскраво виражаються при нанесенні фарби в густих, непрозорих сумішах. Поверхня фарби характеризується привабливою матовістю, якістю «висохлих земель», що зближує її з пастеллю, проте біля гуаші відсутній крейдяний пил, властивий пастелі. Матовість надає гуашевим фарбам певні переваги, якими не володіють ні прозора акварель, ні блискучі і сяючі олійні фарби. Крім того, матовість гуаші примушує глядача гостріше відчувати поверхню фарби, що пігментується. Не дивлячись на свою непрозорість, гуашеві фарби можуть застосовуватися для роботи в тонких шарах, в прозорих або напівпрозорих заливках. Гуашшю можна працювати не тільки на папері, але й на ґрунтованому (не розмивному) полотні, на тканині, картоні, фанері. Ця фарба широко застосовується в декоративному мистецтві при виконанні різноманітних ескізів.

Для декоративних робіт і оформлення вистав випускаються флуоресціюючі гуашеві фарби, які здатні флуоресцувати під дією ультрафіолетових і видимих фіолетових, синіх і зелених променів. Флуоресцентна гуаш має властивість при опроміненні посилювати свою яскравість, що використовується при декораційних ефектах у темряві. Гуашеві флуоресцентні фарби розбавляють водою. Вони мають низьку криючу здатність, тому рекомендується наносити їх на білу підкладку ‒ білий ґрунт, папір тощо, що робить їх яскравішими, при цьому фарби слід наносити тонким шаром. Флуоресцентна гуаш не водостійка, тому застосовувати її поза приміщеннями не рекомендується.

Фарби для малювання пальцями. Пальчикові фарби – це дивний винахід дорослих для своїх дітей. Ці фарби, це не просто якась кольорова маса для малювання, хоча і цю функцію пальчикові фарби виконують з легкістю. Найголовніший плюс фарб для малювання пальцями ‒ це розвиток дрібної моторики дитячих рук. За дрібну моторику відповідає та частина головного мозку, яка межує з мовною ділянкою мозку. Говорячи простими словами, розвиваючи дрібну моторику рук, дитина розвиває і вміння говорити.

Малювання пальчиками ‒ це перший крок на шляху до малювання пензликом або фломастерами. Крім того, при використанні пальчикових фарб дитина розвиває і тактильну чутливість (відчуття від зіткнення з матеріалами і предметами). Заняття малюванням пальцями допомагають навчити дитину розрізняти кольори. Це так само відмінний спосіб підвищити інтелект на ранньому етапі розвитку особистості. Творчість підвищує самооцінку дитини, розвиває уяву і мислення.

Пальчикові фарби добре виконують роль каталізатора дитячого розвитку. Вони знайомлять дитину з кольором, допомагають знайти творчу жилку і покращують загальні дитячі навички. При першому знайомстві дітей з фарбами не варто відразу вимагати від них неможливого. Під час малювання пальчиковими фарбами потрібно хвалити дитину і розповідати про той чи інший колір.

Ось кілька простих рецептів:

1. 250 г крохмалю розвести невеликою кількістю холодної води. Поступово додати 900г окропу. Потримати рідину на малому вогні, безперервно помішуючи, поки клейстер не звариться. Зняти з вогню і додати мильної стружки або мильного порошку. Добре перемішати. Розлити по баночках, остудити і додати в кожну баночку різні харчові барвники.

2. Взяти 250 г борошна, додати 2-3 ст. ложки солі, 1 ст. ложку олії, трохи води і перемішати міксером, додаючи води так, щоб однорідна маса набула консистенції густої сметани. Потім розлити по баночках і додати барвники для великодніх крашанок або харчові барвники.

3. В основу з яєчного жовтка, завареного крохмалю або звичайної манної каші можна додавати природні барвники з соків і прянощів. Зелений - зі шпинату, жовтогарячий ‒ із моркви, жовтий ‒ із шафрану, малиновий ‒ з вишні.

П алітра. Палітра ‒ невеличка тонка чотирикутна чи овальна платівка (дошка) з дерева, металу, фарфору, фаянсу чи пластмаси, на якій художник у процесі роботи розтирає, змішує фарби. Механічне змішування на палітрі ‒ найпоширеніший у художників засіб знаходження потрібного кольору та густоти фарби, щоб потім перенести її на малюнок. У акварельному живописі застосовують палітри фаянсові, порцелянові, пластмасові й бляшані, покриті білої фарбою, щоб було видно найтонші відтінки кольору.

Фарби переносять пензлем на палітру у невеликі заглиблення, а змішують на її рівній і гладенькій площині. По краях палітри злегка височить бортик, що перешкоджає стіканню фарб. Деякі палітри мають овальний отвір для великого пальця лівої руки. Після роботи палітра очищається від фарб губкою чи ганчіркою, змоченою водою. Палітру часто замінюють аркушем білого паперу, зігнувши краї аркуша й куточки всередину, що перетворює палітру у своєрідну ванночку, зручну для роботи з фарбою.

Палітра потрібна для використання фломастерних чорнил як акварелі. Спеціальна палітра для цих цілей не обовʼязкова, цілком може згодитися плоска порцелянова тарілка без малюнку. Для олівців або фломастерів використовуються паперові чернетки.

П ензлі. Основними інструментами для роботи аквареллю є мʼякі акварельні пензлі, їх виготовляють з шерсті білки, борсука, але найкращі пензлі – колонкові. Колонок – невеликий хижий звір із родини куницевих. Його хутро пухнасте й густе (рудого або бурого кольору), міцне і пружне, особливо на хвості. Саме із хутра, яке покриває хвіст, виготовляють пензлі для акварелі.

Акварельні пензлі переважно круглої форми і позначені номерами, наприклад: 2, 6, 10, 15. Чим більша цифра номера, тим більший розмір пензля. Як дізнатися, чи добрий пензель? Для цього найкраще замочити його і злегка струснути воду: у доброго пензля усі ворсинки збираються в гострий кінчик. Якщо змочений пензель має розділені, розтріпані ворсинки – він поганий.

Який пензель вибирати для роботи – товстий чи тонкий? Недосвідчені вважають, що тонкий: мовляв, товстим не виведеш дрібних деталей. Це помилкова думка. Найкраще, коли є два-три пензлі різної товщини, але якщо їх немає, то краще мати товстий пензель. Ним можна легко покрити фарбою велику площину паперу, набрати воду для розведення фарби. Його тонким кінчиком навіть художник-початківець виведе дрібні деталі. Натомість тоненьким пензликом ніколи не зможемо покрити велику площину паперу, він придатний лише для виконання дрібних деталей.

Як користуватися пензлем? Набираючи фарбу, завжди повертаємо його боком, виконуючи рухи в одному напрямі, тримаючи похило ручку пензля. Не можна розтріпувати ворсинки і крутити пензлем із притиском у вертикальному положенні. Зайву фарбу обережно віддавлюємо об бортик посудини з водою. Під час малювання пензель пересуваємо по папері швидко і легко, не натискаючи на нього. Особливо стежимо, щоб металева обгортка біля пучка шерсті не торкалась паперу, бо це залишає слід і псує малюнок.

Після роботи пензель треба промити й витерти чистим клаптиком тканини. При витиранні не рекомендується відтягувати пальцями (або чимось іншим) воду, бо при цьому витягуються окремі ворсинки. Отже, пензель треба лише «промокати» клаптиком тканини.

Також варто зазначити, що звичайна губка ‒ відмінний інструмент для нанесення або, навпаки, збору води. Також губку можна використовувати як штамп.

С клянка-непроливайка. Склянка-непроливайка ‒ необхідний предмет для занять з малювання в ДНЗ та початковій школі. Із цієї ємкості вода не виливається навіть при повному перекиданні. Але потрібно наливати воду до певного рівня, тоді різних неприємних ситуацій із розтіканням води можна уникнути. Адже кришка склянки щільно тримається, має зручний отвір для пензликів. Ми рекомендуємо ще придбати або пошити спеціальний фартух для творчих робіт дитини, що врятує одяг юного художника від випадкових плям.

П апір. Працювати будь-якими образотворчими інструментами треба на білому щільному папері з відповідною зернистістю. Так правильно називається тип поверхні паперу (у побуті про той або інший аркуш цього матеріалу говорять «гладенька», «шорстка», «шорсткувата» тощо). Олівець, наприклад, вимагає шорсткуватого паперу, а перо гладкої, навіть глянсової поверхні. Тривала робота олівцем можлива на папері, зернистість якої добре затримує графітові частки й дозволяє зображувати фактурність предмета.

Дітям доцільно виконувати малюнки тільки на білому папері. Декоративні зображення можна робити як на білому, так і на тонованому папері.

Гумка. Застосовується не тільки з метою усунення допущених помилок. Використання гумки в процесі малювання повʼязано також з видаленням зайвих ліній, ослабленням тону. Не можна перетворювати цей предмет у рятівний засіб від невдач: кожний, хто постійно й похвилинно хапається за гумку, ризикує завжди бути невпевненим у собі і не зможе досягти успіху. Отже, гумка потрібна, але застосовувати її треба вміло. Вона повинна бути мʼякою, щоб не зруйнувати поверхню паперу, і гострокутною ‒ для непомітного видалення слідів, що вийшли за край, штрихування й невеликих плям тону.