Дидактичні погляди

• дидактику поділяв на загальну і спеціальну;

• вважав, що навчально-виховний процес повинен виконувати такі функції: освітню, виховну, розвивальну;

• зробив спробу встановити критерії відбору змісту навчального матеріалу, значно розширив зміст освіти;

• розглядав навчання як засіб виховання;

• в запровадженні загального обов’язкового початкового навчання вбачав могутній фактор прогресу народу, країни;

• мета освіти – поєднання формальної та матеріальної освіти; забезпечення оптимальних шляхів засвоєння різноманітних знань про природу і суспільство; формування світогляду людини;

• розробив систему «необхідних умов викладання», тобто принципів, а саме: наочності; природовідповідності; посильності; послідовності і систематичності; виховуючого навчання; зв'язку навчання з життям; свідомості і активності; міцності; врахування вікових та індивідуальних особливостей;

• дидактичні принципи розглядав у зв’язку з формами і методами навчання;

• визначив основні шляхи й засоби розвивального навчання;

• прихильник класно-урочної системи;

• виділив наступні типи уроків: змішаний урок, урок пояснення нового матеріалу, урок усних і практичних вправ, урок письмових вправ, урок оцінки знань;

• радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи навчання: використання наочності, пояснення нового матеріалу, повторення, усні та письмові вправи, письмові та графічні роботи, індивідуальні й фронтальні форми роботи на уроці, облік знань;

• керуючись ідеєю народності прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою;

• особливого значення надавав вивченню рідної мови, розвитку дару слова на кращих зразках народної творчості, творах письменників;

• розробив певну систему підготовки вчителя: учительські семінарії, педагогічні факультети при університетах;

• головна функція вчителя – «бути посередником між усім, що було благородного і високого в минулій історії людей і поколінням новим»;

• обґрунтував систему вимог до вчителя.

Драгоманов Михайло Петрович

(1841 – 1895)

публіцист, історик, філософ, педагог, економіст, літературознавець,

фольклорист, громадський діяч, один з організаторів

«Старої громади» у Києві

Основні етапи життя та діяльності

• 1849 – 1853 рр. – навчання в Гадяцькому повітовому училищі, пізніше в Полтавській гімназії

• 1859 р. – студент історико-філологічного факультету Київського університету

• 1863 р. – член «Громади»

• 1870 р. – доцент Київського університету

• 1871 р. – відрядження за кордон (Берлін, Прага, Відень, Флоренція)

• 1875 р. – вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки

• 1889-1895 рр. - професор Софійського університету

Педагогічні праці

«До питання про малоруську літературу», «Земство і місцевий елемент у народній освіті», «Літературно-громадські партії в Галичині», «Народні школи на Україні», «Педагогічне значення малоруської мови», «Про систему народної освіти у південно-західному краї», «Чудацькі думки про українську народну справу» та ін.