2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині хіх – на початку хх ст.

План

1. Громадсько-педагогічний рух в Україні 60-х років ХІХ ст.

2. Політика царського уряду щодо освіти українців.

3. Школа кінця ХІХ – початку ХХ ст.

4. Педагогічні ідеї у творчості українських просвітителів кінця ХІХ – початку ХХ століття (Б.Грінченко, М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, Т.Лубенець).

5. Особливості розвитку народної освіти в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на землях Західної України.

Рекомендована література:

Основна: 8, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 11, 13, 16, 19, 20, 21, 22, 27, 51.

Стан освіти в Україні в другій половині ХІХ ст. визначався тогочасними суспільно-економічними відносинами, для яких був характерний розклад кріпосницького ладу, втягування в товарообмін поміщицьких господарств, зростання зовнішньої торгівлі, збільшення вивозу продуктів сільського господарства, розвиток промисловості.

Великого розмаху набуває боротьба за українізацію школи. Значну роль у цьому процесі відігравали студенти та викладачі Харківського, Київського, Новоросійського університетів. У 60-х роках в Україні повсюдно зростає кількість шкіл. На жаль це були російськомовні школи і, зрозуміло, це надзвичайно турбувало українську інтелігенцію.

В деяких селах існували приватні училища, в яких дітей за певну плату навчав дяк-учитель або майстер-грамотій. При окремих церквах діяли школи грамоти. Навчання в них проводилося по-старому: азбука, Часослов і Псалтир.

У середині ХІХ ст. у 9 українських губерніях налічувалося 1320 початкових шкіл різних типів. Працювало 18 чоловічих гімназій, 5 жіночих інститутів відомства імператриці Марії і Полтавський кадетський корпус.

У 70-х роках активізують освітню діяльність земства. Вони організовують учительські з’їзди і курси. Перші курси були відкриті у 1867 р. у Катеринославській губернії.

По всій Україні виникають недільні школи для дорослих та підлітків. Перша школа була відкрита в 1859 р. у Києві при підтримці попечителя Київського учбового округу М.І.Пирогова. В недільних школах навчалися учні однієї статі. Завдання недільних шкіл полягало в поширенні початкових знань, утвердженні релігійних і моральних понять.

Найбільш відомою серед жіночих недільних шкіл була Харківська недільна школа Христини Данилівни Алчевської (1841-1920). Після заборони царським урядом недільних шкіл деякі з них продовжували діяти.

Царський уряд, побоюючись поширення української мови, української культури, що, зрозуміло, вело до піднесення національної свідомості, видає ряд репресивних указів щодо заборони української мови (Валуєвський указ 1863 р. та Емський акт 1876 р.).

Наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло 40 прогімназій, 133 міських училища, 13 - повітових, чоловічі та жіночі гімназії Міністерства народної освіти, духовні школи та інші. Створюються комерційні училища – новий тип загальноосвітньої середньої школи. Велика наукова та освітня робота здійснювалася в університетах України. В 1874 р. було створено Історичне товариство Нестора-літописця.

Наприкінці ХІХ ст. національно-колонізаторський монархічний режим Російської імперії не був зацікавлений у всебічному розвитку української культури. Тому й політика правлячих кіл гальмувала прагнення народних мас до освіти.

На початку ХХ ст. писемність не досягла навіть середнього по всій країні показника – 30%. Не було запроваджено початкового обов’язкового навчання. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу та жодної державної школи з українською мовою викладання. Така політика царизму щодо української мови мала далекосяжну мету – душити розвиток української культури в самому зародку. Навіть після скасування в роки революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863 та 1876 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, російський царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою переважної більшості населення.

Продовжує зростати ліберальна діяльність земств, яку намагався обмежити царизм. Зокрема, в 1900 р. був виданий закон «Про обмеження земських оподаткувань», який дозволяв збільшувати щорічні земські оподаткування лише на 3%.

Велику роль у поширенні освіти продовжували відігравати гімназії, в середовищі гімназійної молоді зростали заворушення.

Для задоволення потреб у кваліфікованій робочій силі поширюється професійно-технічна освіта.

Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавна реакція виступила знову проти всіх «інородницьких товариств». В Україні були заборонені «Просвіти», видання літератури і читання публічних лекцій українською мовою. З початком першої світової війни царизм остаточно заборонив періодичні видання українською мовою.

В цей час вийшли праці, які відіграли велику роль у піднесенні національної самосвідомості, серед яких 4-томний «Словарь української мови» (1907-1909 рр.), упорядкований Б.Грінченком, 3-томна «Українська граматика» (1905-1908 рр.) А.Кримського, перша написана й видана українською мовою у Петербурзі в 1908 р. узагальнююча праця «Історія України - Русі» М.Аркаса.

При вивченні особливостей освітньої політики на західноукраїнських землях необхідно звернути увагу на суспільно-політичне становище, в якому опинилися ці землі. Відокремлені від Наддніпрянської України, вони потрапили в подвійну залежність від Польщі та Австрії. З посиленням експлуатації українського народу, поглибленням його кріпосної залежності австро-польська шляхта спрямувала свою діяльність на знищення української культури, народних звичаїв, мови. Одним із знарядь поневолення українського народу була освіта.

Початкову освіту складали два типи шкіл: тривіальні і головні. Тривіальні школи відкривалися у великих селах і невеликих містах. Вони мали три класи: підготовчий, перший, другий. Головні школи були у великих містах і мали ще й третій клас. Після їх закінчення можна було вступати до гімназії чи реального училища. При деяких головних школах працювали педагогічні курси для підготовки вчителів.

Значну частину початкових шкіл становили однокласні парафіяльні, вчителями в яких були дяки. В усіх навчальних закладах навчання проводилося німецькою або польською мовами.

Вища освіта зосереджувалась у Львівському університеті, а також Чернівецькому ліцеї.

У другій половині ХІХ ст. виник новий тип школи – утраквістична (двомовна), в якій основні предмети викладалися польською чи німецькою мовами, а всі інші – рідною.