2.3.Школа, освіта і виховання в Київській Русі

План

1. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.

2. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.

3. Зародження і розвиток педагогічної думки в Київській Русі.

Рекомендована література:

Основна: 2, 7, 10, 17, 22.

Додаткова: 16, 21, 43.

Розглядаючи період після прийняття Київською Руссю у 988 р. християнства, студенти повинні звернути увагу як на позитивні так і на негативні зміни, що відбулися у суспільстві. Прийняття християнства сприяло розширенню економічних, політичних культурних зв’язків з Візантією, іншими країнами; запроваджувалася нова азбука «кирилиця» (сучасна назва – старослов’янська), адаптована до української мови. Нова азбука полегшувала переклад книг з грецької мови на слов’янську, що сприяло поширенню античної літератури, науки, педагогічних ідей. Поряд з тим, прийнявши християнство, князі знищували все, що було пов’язано з язичництвом: спалювали ідолів богів, знищували книги, забороняли відправлення свят, обрядів, пов’язаних з язичницькою релігією; було знищено великі надбання дохристиянської культури. Офіційною мовою стає старослов’янська, а рідна українська залишається мовою простолюду, зазнає утисків і переслідування.

З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, що проявило себе в існуванні різних типів шкіл: школи «книжного вчення», школи грамоти, монастирські школи, жіночі школи та ін.

Школи «книжного вчення» – школи підвищеного типу, де викладали «сім вільних мистецтв». Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного, церковного життя. Навчання здійснювалося через роботу з книжкою. Першу таку школу на Русі у 988 р. організував князь Володимир при дворі. В цій школі навчалися діти знаті, які були ізольовані від домашнього впливу.

Вважають, що князь Ярослав Мудрий розмістив школу в одному із приміщень Софійського собору, відкрив майстерню, у якій перекладалися і переписувалися книги, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. В цій школі виховувалися діти королів зарубіжних країн.

З’являються елітні школи в інших містах: Галичі, Переяславі, Чернігові. Освіту вищу та елементарну могли здобути і жінки. У 1086 р. Анна Всеволодівна (онука Ярослава Мудрого) при Андріївському монастирі в Києві організувала жіночу школу для 300 дівчаток. Відкривалися інші жіночі школи при монастирях.

Найпоширенішими в цей період були школи грамоти, які утримувалися за кошти батьків. Існували такі школи переважно в містах. У них могли навчатися діти купців, заможних ремісників, лихварів тощо.

Вчитель працював з одним учнем або невеликою групою учнів, яких вчив читати літероскладальним методом, писати на дощечках, покритих воском, потім по бересті. Дітям багатих був доступний спосіб писання гусячими пір’ями на пергаменті. Основними навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання велося старослов’янською мовою. Діти писали на слух, дошки не було. Замість цифр використовували букви. Щоб відрізнити цифри від букв, зверху над буквами, що означали цифри, ставили риску (титло).

При розгляді даного матеріалу відзначте великий вплив на виховання фольклору. Зокрема, поширення писемності та усної народної творчості – фольклору сприяли виникненню та розвитку давньоруської літератури.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам’ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва тощо. Серед праць, в яких порушуються питання освіти є твори перекладні й вітчизняного походження. До перекладних належать: «Пчела», «Златоуст», «Ізборник» Святослава та інші. До важливих пам’яток давньоукраїнської літератури і педагогічної думки належить «Повчання Володимира Мономаха дітям». На цю роботу студенти повинні звернути особливу увагу. У «Повчанні» Мономах піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. У творі вперше подається ідея зв’язку навчання з потребами життя, гуманістичного виховання. Мономах становить ряд вимог та порад щодо виховання дітей.

Студентам необхідно проаналізувати культурні зв’язки Київської Русі з сусідніми країнами. Відзначити вплив високорозвиненої культури та освіти Київської Русі на розвиток культурних процесів інших народів.

Отже, Київська Русь у Х-ХІІІ століттях була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин призвів до роздроблення Русі на окремі князівства. Цим скористалися вороги. Двісті п’ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Все це позначилося і на розвитку освіти.