Поняття і система принципів цивільного процесуального права

У всіх сферах діяльності держави і її органів завжди лежать певні принципи. Саме принципи права лежать в основі будь-якої галузі права та правової системи в цілому. Ще в Давньому Римі була відома сентенція: "Принцип є найважливіша частина всього" (Ргіпсіріит езі роїіззіта).

Більшість вчених визнають значимість принципів цивільного процесуального права, однак є розбіжності в розумінні їх сутності та переліку, їхньої класифікації[12].

Можна виділити дві основні позиції:

1. доктринальний підхід. Принципи носять винятково доктринальний характер. Це означає, що вони не мають імперативності. У цьому випадку істотного значення набуває проблема тлумачення законодавства. До числа доктринальних принципів права відносять: "дозволено усе, що не заборонено", "усе, що не дозволено, заборонено", "суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок" і "усяке правопорушення припускає юридичну відповідальність". Доктринальний характер мають наступні принципи цивільного процесу: принцип об'єктивної істини; принцип процесуальної активності суду; принцип безпосередності й безперервності; принцип процесуальної економії;

2. позитивістський підхід. У його рамках правом вважається тільки те, що закріплено державою в офіційно визнаних джерелах права. У рамках континентальної системи права мова йде про фіксованість у нормативно-правових актах. З позиції позитивістського підходу принципи - це керівні засади, виражені в нормативних актах і звернені до правозастосовувача та інших суб'єктів права. Це означає, що їхня головна риса - імперативність, що проявляється у відсутності можливості тлумачення, існує даний принцип чи ні, чіткої закріпленості в тексті нормативно-правових актів.

На нашу думку, принципами цивільного процесуального права є ті вихідні положення, які закріплені в законах України. Все інше не є принципами цивільного процесуального права в правовому змісті та носить доктринальний характер, перебуває не у сфері права, а у сфері правосвідомості.

Принципи цивільного процесуального права - це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.

Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України "Про судоустрій України" і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України. Однак кожен із принципів знаходить своє закріплення й вираження, як правило, не в одній якійсь нормі права, а в ряді норм і процесуальних правил, які характеризують зміст даного принципу. Тому для того, щоб правильно зрозуміти зміст того або іншого принципу, потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображаються основні керівні положення цивільного судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права багатоманітне. По-перше, вони служать відправними положеннями при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при подоланні прогалин у праві, дозволяють знайти правильне рішення того або іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві немає відповідної норми. По-друге, принципи є орієнтиром у нормотворчій діяльності. Вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку цивільного процесу, служать головним критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій про зміну й доповнення цивільного процесуального законодавства.

До критеріїв встановлення принципів цивільного процесу варто залучити наступні ознаки, які повинні проявлятися сукупно:

а)           принцип виражено у нормах (одноособових або ряді норм) ді ючого права;

б)           принцип має основне значення для цивільного процесу, ви значає його першорядні риси;

в)           принцип повинен мати пряме відношення до цивільно-про цесуальної діяльності;

г)           принцип повинен мати загальнопроцесуальний характер, тобто містити директиви поведінки у всіх стадіях і формах цивіль ного процесу;

ґ) принцип завжди містить у собі певний політичний зміст, виражаючи ідеї держави у сфері здійснення правосуддя по цивільних справах;

д)           принцип завжди визначає типові та переважні риси цивіль ного судочинства, допускаючи деякі виключення, які вже не мо жуть бути названі принципом;

є) принципи повинні визначити такі риси цивільного судочинства, які не мають очевидного, банального характеру, але являють собою альтернативу можливим і відомим з історії рішенням;

є) зміст принципів становить ступінь спільності, характер логічного зв'язку з одиничними нормами цивільного процесу.

В силу особливого значення принципи цивільного процесу підлягають обов'язковому точному дотриманню при розгляді конкретної справи. Всякий відступ від принципів розглядається як істотне порушення закону.

З            розвитком і становленням цивільного процесуального права в нових політичних і соціально-економічних умовах принципи як правові ідеї будуть набувати нового значення. Принципи - це не застиглі аксіоми, а основи, що виражають найбільш загальні риси цивільного процесу.

Як справедливо відзначав Ф. Енгельс: "Принципи - не вихідний пункт дослідження, а його заключний результат; принципи не застосовуються до природи та до людської історії, а абстрагуються від них, не природа та людство погоджуються із принципами, а навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі та історії"'.

Класифікація принципів цивільного процесуального права можлива на різних підставах. Як критерії такого роду класифікації в науці називають різні ознаки.

Так, за характером нормативного джерела, у якому закріплений конкретний принцип, можна виділити конституційні принципи цивільного процесуального права й принципи цивільного судочинства, які закріплені галузевим законодавством.

Використовуючи як критерій джерело закріплення, деякі автори виділяють три групи принципів:

1. конституційні принципи, продубльовані в ЦПК (принцип здійснення правосуддя тільки судом; принцип рівності всіх перед законом і судом; принцип незалежності суддів; принцип державної мови судочинства та ін.);

222222222222

Принцип законності в цивільному процесуальному праві

Законність належить до загальнодержавних, політичних принципів, але в той же час не втрачає самостійних правових гарантій у судочинстві.

У цивільному процесі це не тільки принцип, але й одна з факультативних цілей судочинства1. За своїм змістом принцип законності включає в себе, по-перше, вимогу до судів правильно застосовувати норми матеріального (регулятивного) права та чинити процесуальні дії, керуючись законодавством; по-друге, вимогу до інших учасників процесу дотримувати процесуального й матеріального законодавства при розгляді цивільної справи в суді.

Законність - складне й багатогранне соціальне явище. Незважаючи на це, можна виділити найбільш істотні риси законності: 1) загальність вимоги дотримування й виконання державних законів; 2) здійснення всіх державних владних функцій винятково на основі законів при суворому дотриманні посадовими особами прав громадян і гарантій від не обґрунтованого притягування їх до відповідальності або незаконного позбавлення тих або інших благ; 3) рішуче припинення всіх порушень закону, від кого б вони не виходили, забезпечення невідворотності відповідальності за ці порушення.

З            урахуванням цих положень принцип законності стосовно до судів, що розглядають цивільну справу, передбачений ст. 2 ЦПК. Відповідно до цієї статті цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України й Цивільного процесуального кодексу України.

Якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого дано Верховною Радою України, установлені інші правила, ніж установлені ЦПК, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, принцип законності охоплює всілякі правові й організаційні засоби, які забезпечують правове застосування норм матеріального й процесуального права в конфліктних ситуаціях. До нього, насамперед, входять система процесуальних засобів по підтримці процесуальної дисципліни в судочинстві та санкції за неправильне застосування юридичних норм.

1 Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки // Государство и право. - 2000. - № 3. - С.57.

У вузькому розумінні принцип законності характеризує такі міри правозабезпечення як:

• застосування цивільних процесуальних санкцій;

• притягнення до процесуальної відповідальності винних осіб;

• припинення процесуальної діяльності, яка неправомірно ви никла чи розвивається.

Реалізація принципу законності забезпечується відповідними процесуальними гарантіями:

1. самі організаційні й функціональні принципи цивільного процесуального права прямо або побічно служать реалізації принципу законності;

2. процесуальні засоби виправлення судових помилок: апеляційне й касаційне провадження, перегляд рішень, що вступили в законну силу, по виняткових і нововиявлених обставинах;

3. процесуальні засоби, що забезпечують доступ до правосуддя, формування складу суду та форми процесуальних дій: обов'язок повідомлення зацікавлених осіб про час і місце судового засідання, можливість відводу судді, чіткий регламент змісту позовної заяви таін.;

4. процесуальні засоби встановлення фактичних обставин справи. Мета цивільного процесу полягає в тому, щоб у результа ті розгляду справи були встановлені існуючі фактичні обставини справи та до них була правильно застосована норма матеріально го права.

На підставі викладеного вище принцип законності можна було б сформулювати в такий спосіб. Законність як принцип цивільного процесуального права полягає в обов'язку суду та всіх учасників процесу неухильно керуватися у своїй діяльності нормами матеріального та процесуального права з метою досягнення завдань цивільного судочинства, сформульованих у ст. 1 ЦПК.

33333333333

3.1 Принципи організації правосуддя в цивільному процесуальному праві

3.1.1 Принцип законності

Законність - це принцип точного і повсюдного виконання всіма органами держави, посадовими особами та громадянами вимог закону.Саме таке визначення цього універсального правового принципу випливає з Конституції України. Правопріменітель повинен керуватися не духом закону, а його буквою. Законність - найважливіший прояв демократії, оскільки влада народу реалізується в установленому і належному виконанні законів та інших-правових актів. У сфері правосуддя він має багатогранні прояви.Головне її призначення в тому, щоб забезпечити верховенство (пріоритет) Конституції та законів України по відношенню до всіх інших актів, процедуру самого судочинства підпорядкувати законам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи дер-жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Ко-нституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Таким чином, Конституція послідовно проводить у життя принцип законності, який є невід'ємним елементом демократичної правової держави. Здійснення правосуддя у цивільних справах від-повідно до чинного законодавства є одним із завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК).

Законність правосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність суду була підпорядкована законові, але й усіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, щоб вони суворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів процесу, які характеризу-ють цивільне судочинство. Порушення і недодержання навіть одно-го з них тягне за собою порушення законності. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосо-вувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальному законодавству і здійснюється у визна-ченому ним цивільному процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим (ст. 202 ЦПК). Гарантіями принципу законності є нагляд вищестоящих судів, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень і ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності (статті 12, 13, 44, 289, 323 та інші ЦПК). Принцип законності в діяльність судів усіх рівнів передбачає перевірку ними при вирішенні конкретних справ всіх без винятку вживаних актів (навіть самого високого рівня) на їх відповідність Конституції. Його універсальність не применшує і тим, що Конституція України визнала особливу роль в вітчизняній правовій системі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Стає нормою, що суди, особливо вищі, застосовують безпосередньо правила міжнародних договорів у випадках протиріччя ним норм внутрішнього законодавства. Відповідно до статей Закону «Про судоустрій Української РСР» закріпила, що правосуддя в усіх судах здійснюється в точній відповідності до законодавства. Даний принцип закріплена також у процесуальних закони (КПК, ЦПК) і матеріальному - ЦК. Так, з огляду на специфіку кримінально-процесуальних правовідносин, їх високий ступінь формалізовано-ності, КПК виключає можливість застосування при виробництві з кримінальної справи судом, прокурором, слідчим, органом дізнання і дізнавачем закону, що суперечить зазначеному кодексу; суд, встановивши невідповідність закону чи іншого нормативного акта йому, приймає рішення у відповідності до УПК; порушення його норм зазначеними учасниками (судом, прокурором, слідчим) під час кримінального судочинства тягне за собою визнання неприпустимими отриманих таким шляхом доказів. Дані положення слід розуміти так, що кримінально-процесуальні норми не можуть міститися в актах інших галузей права.

Навпаки, ЦПК встановлює, що порядок цивільного судочинства у судах загальної юрисдикції та визначається законами перераховує, якими саме, в тому числі і цивільно-процесуальним кодексом, постановами інших органів. При розгляді і вирішенні цивільної справи у разі відсутності норми процесуального права, що регулює відносини, що виникли в ході цивільного судочинства, закон допускає застосування судом норм права, які регулюють подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності таких норм діяти виходячи з принципів здійснення правосуддя (аналогія права).

Здійснюючи правосуддя в точній відповідності із законом, не допускаючи відступів від встановленої форми судочинства, суд може винести обгрунтований і законний вирок, рішення, досягти тим самим істини у справі, виконати які стоять перед ним завдання з охорони прав громадян, інтересів держави. Останні (закони) не зумовлюють кожного крок, даючи сторонам і суду певну свободу, але процесуальне законодавство заздалегідь окреслює внутрішню логіку, послідовність процесуальних стадій, дій та рішень, допустимі межі.

У процесі судової діяльності суд повсюдно застосовує норми матеріального права, тому відповідно до цього принципу він повинен правильно кваліфікувати діяння, вирішувати спір про право. Законність, поряд з її проявами (зазначеними вище), висловлюється не тільки в безперечно точному і неухильному дотриманні і застосування (або незастосування тих законів, які не відповідають Конституції та міжнародних договорів) правових норм суб'єктами, що здійснюють провадження у справі (суддею, слідчим, прокурором ), але й іншими їх адресатами: громадянами, і захисниками їх законними представниками, експертам, спеціалістам та ін З огляду на універсальний характер принципи законності, його послідовне проведення в життя - неодмінна умова нормального функціонування всього державного механізму. Тому важливі гарантії з Блюденов законності.Такими виступають всі інші принципи правосуддя, їх системна взаємозумовленість. Їх дотримання в кінцевому підсумку свідчитиме і про торжество законності в правосудді. Поряд з цим, організація судової влади включає багатоступеневу систему гарантій законності правосуддя шляхом оскарження і опротестування будь-яких дій, рішень суду, заяви про відвід судді, присяжного засідателя, нагляд вищестоящих судів за діяльністю нижчестоящих у порядку касаційного і наглядового виробництва.