
- •Тема 1: Політична історія як інтегральна частина всесвітньої історії План:
- •1. Основні поняття, мета та функції політичної історії.
- •2. Основні підходи до сутності всесвітньоісторичного процесу.
- •3. Джерельна база та періодизація курсу. Література:
- •1. Основні поняття, предмет, мета та завдання курсу.
- •2. Основні підходи до сутності всесвітньоісторичного процесу.
- •3. Джерельна база та періодизація курсу.
3. Джерельна база та періодизація курсу.
Для пізнання минулого історики використовують історичні джерела – речові і писемні пам'ятки, залишені попередніми поколіннями. Історичне джерело — це все, за допомогою чого ми можемо пізнати минуле.
Типи історичних джерел:
– Письмові (зафіксовані на папірусі, пергаменті, папері). Стародавні рукописи і книги, написи на стінах будинків і храмів, різноманітні документи і тексти законів, праці стародавніх істориків — це писемні джерела.
Писемність була винайдена людством зовсім недавно — близько 5 тис. років тому. Події, які відбувалися до цього, досліджує археологія — наука, яка вивчає історію за речовими джерелами.
– Речові (їх вивчає археологія, музеєзнавство). Залишки стародавніх поселень і поховань, знаряддя праці і побуту, одяг, зброя і прикраси належать до речових джерел. Ретельні дослідження предметів, знайдених археологами під час розкопок, «розповідають» історикам про життя давніх людських спільнот.
– Усні (фольклорні джерела). Цінними історичними джерелами є міфи, казки, пісні, народні перекази, що належать до усних джерел.
– Етнографічні (народні повір'я, обряди). Етнографія чи етнологія — наука, що вивчає життя різних народів;
– Лінгвістичні (на основі вивчення мов);
– Кіно-фотодокументи та фонодокументи.
Головне місце серед історичних джерел займають письмові тексти — хроніки, документи, листи і т.п. — їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).
У ході вивчення першоджерел створюються історичні праці — статті, монографії, підручники — їх називають вторинними історичними текстами (вторинними джерелами).
Науковці поділяють всесвітню історію на чотири великі періоди: історію Стародавнього світу, історію Середніх віків, Нову історію та Новітню історію.
1. Історія Стародавнього світу охоплює проміжок між доісторичним періодом і початком середньовіччя у Європі. Цей період розпочався з початком писемної історії близько п’яти тисяч років тому (поява клинопису у шумерів). Існує також поняття "античність". Воно пов’язане з історією Давніх Греції та Риму (від перших Олімпійських ігор 776 року до н. е. чи від заснування Риму у 753 році до н. е.) і завершується зникненням Західної Римської імперії у 476 році до н. е.
2. Історія Середніх віків (Середньовіччя). Середньовіччя в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплює період від краху Західної Римської імперії в V ст. до епохи Великих географічних відкриттів на рубежі XV—XVI століть.
3. Нова історія (історія Нового часу). Нова історія – це період всесвітньої історії, який розпочався після середньовіччя. Він починається у XV-XVI століттях. Головними подіями, які розпочинають Нову історію, стало відкриття Христофором Колумбом Америки у 1492 році та діяльність Мартіна Лютера у 1517 році, яка спричинила церковну Реформацію. Закінчується цей період, на думку більшості істориків в 1918 р. (із завершенням Першої світової війни).
4. Новітня історія (історія Новітнього часу) починається з 1918 року (від завершення Першої світової війни) і тривав до 1991 р. (на думку іншої частини істориків, він триває до сьогодення). Радянські історики починали цей період від Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка, на їхню думку, розпочала новий етап в історії людства, названий побудовою комунізму.
Новітня історія – складний і суперечливий період, позаяк він найближчий до нас у часі, і нам надто складно оцінювати різні історичні події об’єктивно. Водночас, як період, який стосується сучасності, він найбільше пов’язаний з політологією.
~