3. Складні речення безсполучниково-сполучникового типу

Історія вивчення таких перехідних утворень окреслює різні підходи до розуміння сутності явища та кваліфікації нетипових синтаксичних одиниць. Дослідження порушеної проблеми має нечисленну бібліографію, а тому питання є відкритим і потребує спеціальних розвідок.

Зауваження щодо своєрідності окремих лексем, які функціонують у ролі сполучних засобів (сполучників-часток, сполучникових часток, аналогів сполучників), подано в нормативних граматиках та посібниках, а також в окремих статтях, що містять подекуди незначні коментарі стосовно специфіки самих складних речень. У навчальному посібнику Г. Ф. Гаврилової „Переходные конструкции в синтаксисе сложного предложения и их системные отношения” сфокусовано увагу на конструкціях, що перебувають на межі складнопідрядних і безсполучникових, – перехідних утвореннях між безсполучниковістю й відносною підрядністю з’ясувальних одиниць.

На своєрідність таких речень звернув увагу ще О. М. Пєшковський, висловивши думку про те, що конструкції зі сполучними словами належать до безсполучникових, де засобами зв’язку є інтонація та ритм, а „відносні слова, по суті, не є сполучними елементами”. С. Г. Ільєнко розглядає ці речення на периферії сполучникових – як такі, що посідають місце, значно ближче до сполучникової підрядності, ніж до безсполучниковості.

Крім синтаксичних одиниць, що поєднують ознаки сурядності й підрядності, продуктивними є перехідні утворення, позначені синтезом диференційних ознак безсполучникового та одного чи обох різновидів сполучникових речень. Синкретизм таких конструкцій можна пояснити тим, що в них відсутні формальні показники синтаксичного зв’язку – сурядні або підрядні сполучники, а натомість функціонують так звані синкретичні, або гібридні слова, лексико-граматичний статус яких визначають по-різному. На сьогодні уточнено відомості про склад сполучних засобів, а тому найбільш адекватним, на нашу думку, є поділ їх на власне сполучники (сурядні й підрядні), сполучникові поєднання, утворені комбінацією сполучника і так званих граматикалізованих елементів, чи конкретизаторів (часток, прислівників, модальних слів, займенників тощо), аналоги сполучників (тобто конкретизатори, що функціонують самостійно, без сполучників) та сполучні слова.

Аналоги сполучників є синкретичними утвореннями, оскільки поєднують ознаки тієї частини мови, до якої вони належать, та сполучника, адже є засобом зв’язку. У функціональному плані вони характеризуються поліфункціональністю: виконують формально-синтаксичну роль (оформляють синтаксичний зв’язок, поєднуючи предикативні частини) і семантико-синтаксичну (виражають семантико-синтаксичні відношення).

У науковій літературі таким сполучним засобам часто дають складну подвійну назву (сполучники-частки, сполучникові частки) або їх називають гібридними чи синкретичними словами.

Кваліфікація складних речень з аналогами сполучників як перехідних утворень мотивована лексико-граматичними особливостями граматикалізованих елементів та характером семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами (допомагають точніше виразити їх саме конкретизатори).

Найчастіше аналогами сполучників є частки, хоч непоодинокі й випадки, коли на сполучники, що виконують роль засобу зв’язку, нашаровуються семантичні відтінки часток. На думку О. М. Пєшковського, відбувається функціональне й семантичне поєднання сполучника й частки і в категорії слів, що є сполучниками, і в частках.

Як зауважує Р. П. Рогожнікова, можна виокремити два структурні типи складних речень, предикативні частини яких поєднані сполучниками-частками: 1) конструкції, у яких гібридне слово, зберігаючи формальні ознаки частки, не заповнює позицію сполучника (стоїть не на початку речення), а тому складна конструкція за структурою нагадує безсполучникове, хоч функціонально частка наближається до сполучника, виконуючи роль засобу зв’язку; 2) конструкції, у яких частка більшою мірою має ознаки сполучника, оскільки стоїть на початку речення, а тому формально нагадує сполучник, хоч зберігає і властивості частки. Отже, перший тип речень за структурою наближається до безсполучникових, а другий – співвідноситься зі сполучниковим складносурядним чи складнопідрядним реченням.

Термін „аналог сполучника” ми вважаємо вдалим компромісним варіантом для номінації нетипових сполучних засобів, адже така мотивація убезпечить від потенційних труднощів визначення різновидів складних речень. На нашу думку, усі складні речення, предикативні частини яких поєднані не сполучниками сурядності чи підрядності, а їхніми аналогами, доцільно кваліфікувати як перехідні безсполучниково-сполучникового типу. Отже, будь-яке речення зі сполучниками-частками є синкретичним утворенням, розташованим на периферії безсполучниковості чи сполучниковості або в проміжній зоні. Визначення його місця в класифікаційній схемі залежить від формальних показників: позиції аналога сполучника в структурі речення, його лексико-граматичних особливостей тощо. З огляду на це доцільно виокремлювати в межах складних речень з аналогами сполучників три різновиди, що репрезентують опозиції: „безсполучникове речення / складносурядне”, „безсполучникове речення / складнопідрядне”, „безсполучникове речення / складносурядне / складнопідрядне”.