2.4. Синкретизм складних речень із взаємозалежними частинами

У сучасних класифікаціях складних речень основним критерієм для розподілу загальної вихідної множинності форм слугує поняття синтаксичного зв’язку – „сурядності” і „підрядності”. Попри деяку невизначеність відповідних понять, що порушує чіткість класифікації, існують речення, предикативні частини яких поєднані не підрядним, а предикативним зв’язком і його формою – взаємозалежною координацією. І. Р. Вихованець кваліфікує такі синтаксичні одиниці як складні речення із взаємозалежними частинами, що є логічно в аспекті теорії синтаксичних зв’язків. Обґрунтування доцільності такого поділу можна пояснити єдиним підходом до розуміння специфіки синтаксичних одиниць різних рівнів (словосполучення, простого речення, складного речення) з урахуванням типу синтаксичного зв’язку.

Позицію підметової предикативної частини в структурі складного речення визначає дієслово-присудок із суб’єктною семантико-синтаксичною валентністю. Залежно від того, чим виражений цей предикат, виокремлюють такі складні речення із взаємозалежними частинами:

1. звичайні конструкції при виразно особових присудках, підметова предикативна частина яких може поєднуватися з необмеженою кількістю предикатів;

2. специфічні складні речення зі з’ясувально-суб’єктним підметовим компонентом, що стосується присудків, виражених предикативними формами на -о, -е або дієсловами, які формально нагадують безособові дієслова на -ся та без -ся.

Синкретизм складних речень із взаємозалежними частинами простежуємо в межах другого структурного різновиду, що пояснюємо формальною близькістю цих конструкцій до складнопідрядних зі з’ясувально-об’єктною підрядною частиною. Крім суб’єктно-об’єктного чи суб’єктного, можливе нашарування ще й додаткових обставинних відтінків – причини, часу, способу дії, умови тощо.

Синкретизм складних речень із взаємозалежними частинами, як і інших різновидів синкретичних складних одиниць, зумовлений низкою факторів, специфіку яких ми і з’ясуємо далі.

1. Синкретичне категорійне значення опорного слова – предикатива на -о, -е, що поєднує ознаки прикметника та слова категорії стану. Визначення особовими предикативних одиниць, що містять словоформи відомо, властиво, приємно, любо, дивно, ясно та ін., мотивоване тим, що ці лексеми кваліфікують як прикметники чи залишки нечленних прикметників.

Б. М. Кулик вважає за доцільне розподіляти складні речення з опорними словами на -о, -е між двома різновидами: підметовими та додатковими складнопідрядними реченнями. Цікавим є той факт, що лексему добре в одному випадку (у підрядних підметових) зараховано до лексико-граматичного класу прикметників, а в іншому (у підрядних додаткових) – визначено як безособово-предикативне слово. Очевидно, названі словоформи на -о, -е є синкретичними утвореннями, а тому, залежно від синтаксичних умов функціонування, у них неоднаковою мірою виявляються диференційні ознаки різних лексико-граматичних класів – прикметників і безособово-предикативних слів (слів категорії стану).

З огляду на це доречно зробити висновок, що синкретичне категорійне значення стрижневого слова головної частини зумовлює і синкретизм залежного компонента (якщо брати до уваги той факт, що в реченнях із підметовою частиною зв’язок не підрядний, а предикативний, кваліфікувати цю предикативну одиницю як підрядну недоцільно). Отже, в аналізованих реченнях простежуємо синтез з’ясувальних – суб’єктних (якщо вважати такі лексеми на -о, -е прикметниками) та об’єктних (якщо віддавати перевагу їхній безособовості) – значень.

2. Лексико-граматичні особливості предиката, у якому конденсовано семантико-синтаксичний комплекс полівалентного слова. Наприклад, у реченні А прикро, прикро, що так складаються стосунки з єдиною дочкою (Є. Кононенко) предикатив прикро прогнозує кілька позицій (див. можливі запитання що? від чого? чому?), які реалізує предикативна одиниця. В окремих дієсловах виразно простежується синтез особовості й безособовості, ступінь вияву яких може бути різним залежно від конкретних умов функціонування. Як зауважує Л. А. Булаховський, часто, незважаючи на значний ступінь безособовості, все ж особовість превалює, а тому такі дієслова слід вважати особовими (лише з великою мірою безособовості). Деякі з них (на зразок здається, здавалося, виявляється, виявилося, відчувається, відчувалося) прогнозують позицію підмета, хоч реально її не заповнює ні іменник, ні займенник те. До того ж названі дієслова можуть вживатися і як вставні одиниці, напр.: Відчувалося, що багатослів’я лікареве – лише вияв чемності (І. Ле). Відчувається, ти чуєш не лише слова, а й те, що існує поміж словами (Ю. Покальчук).

3. Невідповідність змісту і форми, що ґрунтується на розбіжностях між потенційними можливостями предиката визначати основну позицію (інтенцію) і реальним наповненням предикативної частини, формант якого – сполучний засіб – репрезентує інший тип відношень, напр.: Потрібно, ^{що? з якою метою?} щоб широко включалися узбецькі дехкани... (І. Ле).

4. Поліфункціональність сполучних засобів, що спричинена їхньою асемантичністю. Так, сполучник що може бути формантом об’єктних, суб’єктних і причинових відношень, напр.: Трохи було сумно^{, що? від чого? чому?} що це був сон ... (Ю. Покальчук)

Можливість реалізації синтезованого значення простежимо на конкретних мовних фактах. У межах складних речень із взаємозалежними частинами синкретизмом позначені складні конструкції, які поєднують суб’єктне й об’єктне значення. Це можливо за умови, що предикат виражений дієсловами на зразок хотілося, подумалося, снилося, марилося тощо, які уможливлюють постановку двох запитань – прямого й непрямих відмінків: хотілося ^{що? чого?}; подумалося ^{що? про що?}. Підтвердити висловлену думку можна шляхом уведення в речення корелята те в різних граматичних формах, напр.: ... мимохіть мені подумалося, що сьогодні в місті розіб’ється ціла купа машин (Л. Кононович) – Т.: мені подумалося те, що ... Т.: мені подумалося про те, що...

Речення з предикатами здається, здавалося, як було зазначено вище, можна вважати синкретичними з огляду на наведені аргументи. На думку Л. А. Булаховського, у складнопідрядних реченнях ці дієслова вживаються в ролі повнозначних присудків головних неповних речень при підметах, виражених підрядними реченнями. Ступінь особовості таких предикатів залежить від конкретних синтаксичних умов функціонування. Так, найменшою мірою його виявлено у випадку використання цієї лексеми в ролі вставного слова, напр.: Здавалося, з узбеком було порвано остаточно (І. Ле). Якщо здавалося є допоміжним компонентом при прикметниковій формі, можливість уведення корелята те стає реальною, а тому ступінь особовості найвищий, напр.: Здалося чомусь дивним, що тут, серед майбутнього колективного жіноцтва, трималися такі забобони (І. Ле) – Т.: Те, що тут, серед майбутнього колективного жіноцтва, трималися такі забобони, здалося чомусь дивним.

За умови самостійного функціонування названої лексеми ступінь особовості послаблюється через неможливість уведення підмета, вираженого займенником те, напр.: Ще дві години тому Діані здавалося, що ніщо в цілому світі не вгамує її душевного болю (О. Компанієць).

Суб’єктно-об’єктні відношення реалізуються і в конструкціях із предикатами, вираженими лексемами на -о, напр.: Відомо, що вони відкрили алмазне родовище, буквально друге в світі за величиною (Л. Кононович). – Т.: Відомо те, що ... Т.: Відомо про те, що... Невідомо, ^{що? про що?} які сили призначають дати ваших зустрічей (Є. Кононенко).

Досліджуваний лексичний матеріал засвідчує наявність конструкцій, у яких на суб’єктне чи суб’єктно-об’єктне значення накладаються додаткові обставинні відтінки. Найбільш продуктивними є складні речення із суб’єктно-об’єктно-причиновим значенням, де предикат виражений лексемами цікаво, байдуже, дивно, добре, прикро, погано тощо, напр.: Дивно, чому сам господар цього не зробив? (І. Ле) – Т.: Дивно те, що ... Т.: Дивно тому, що ... Т.: Дивно через те, що... Але вона відмовляється брати участь у війні проти начальника, і їй байдуже, ^{що? чому? від чого?} що вона підводить колег (Є. Кононенко).

Лексико-синтаксичний потенціал предикатів (дієслів трапилося, снилося, прийшлося, вийшло, буває, уявлялося та ін.) може прогнозувати й наявність додаткового обставинного відтінку способу дії, напр.: От і виходить, ^{що? як?} що всі загони виступали не за спільне діло, не за віру, не за наші права, а лише за свої кривди (М. Старицький). Буває, ^{що? як?} що по всій Гамаліївці пізні приморозки прихоплять яблуневий цвіт (В. Захарченко). – Т.: Буває так, що ... Т.: Буває те, що...

Формальним показником окремих обставинних значень, зокрема мети, умови, часу, можуть слугувати сполучники, напр.: Було б дивно, ^{що? за якої умови? від чого?} аби ми їх не мали в цьому місті! (Є. Кононенко) Так-от, розумнице, було б дуже добре, якби ви цим інтелектом хоч інколи та користувалися! (Л. Кононович). – Т.: ... було б дуже добре те, якби ... Т.: ... було б дуже добре за умови, якби... Важливо, ^{що? з якою метою?} щоб авторитет, – хай навіть авторитет роду людського – ніколи не підміняв собою думку людства (Б. Кроче). І так добре, ^{що? коли?} коли жінка одягне на себе те, що сама собі пошила й вишила (Є. Кононенко).

Отже, системний аналіз складних речень із взаємозалежними частинами засвідчує наявність зони синкретизму, що позначена синтезом суб’єктно-об’єктних значень та інших обставинних відтінків.