Дифузний синкретизм безсполучникових речень
Синхронні перехідні ланки можна достатньо проілюструвати численними синтаксичними фактами, що репрезентують проміжні й периферійні синкретичні одиниці. У системі безсполучникових речень такі конструкції демонструють глибший, ніж в інших системах, синкретизм, що позначений дифузністю значення (дифузність – це диференціація значень у полісемічному слові-лексемі, відсутність чітких меж між ними), що виражається передусім лексичним складом і характеризується ситуативною нерозчленованістю. Означення „дифузний” стосовно безсполучникових речень дає змогу сконцентрувати увагу на одній із семантичних граней поняття „синкретизм”: злитість, нерозчленованість, характерні для початкового етапу розвитку певного явища.
Підтвердженням тези про існування такого дифузного синкретизму, де в зародку перебуває і сурядність, і підрядність, слугує наявність у безсполучникових реченнях семантико-синтактичних відношень, спільних для складносурядних і складнопідрядних, – причинно-наслідкових, умовно-наслідкових, – що уможливлює одночасну трансформацію і в складносурядне, і в складнопідрядне речення. Такий факт не свідчить, однак, про нерозвиненість безсполучникових конструкцій чи заперечення доцільності їхнього виокремлення як різновиду складних речень, адже історично безсполучниковість передувала сурядності й підрядності. А безсполучникові одиниці характеризуються ознаками поліпредикативності й інтонаційної цілісності. Безсполучникові речення – це структури переважно поліфункціональні, тобто такі, у яких значеннєві зв’язки не диференційовані, а семантика речень щоразу з’ясовується через створювану контекстом ситуацію або ж залежить від психологічних моментів сприйняття. Відрізняються безсполучникові речення від сполучникових засобами вираження семантико-синтаксичних відношень і ступенем їхньої диференціації. Як відомо, у системі складного речення діють взаємоспрямовані процеси: диференціація й інтеграція семантики, наслідком яких може бути, з одного боку, формування різноманітних засобів диференціації значень (особливо у складнопідрядних), а з другого – синкретизм значень, що виразно простежується на прикладі безсполучникових речень.
Компоненти семантики безсполучникових утворень не мають граматичних засобів вираження (сполучників, семантичних конкретизаторів тощо), тому особливої значущості набувають ритмо-мелодійні засоби, зокрема інтонація, порядок розташування складових частин, видо-часові форми дієслів-присудків.
У сфері безсполучникових речень синкретизм зумовлюють такі фактори:
1. Синкретичне категорійне значення опорного слова головної частини, що виражене здебільшого іменником дієслівного походження – девербативом. Такий синкретичний компонент, поєднуючи диференційні ознаки дієслова та іменника, передбачає наявність атрибутивного поширювача, характерного для субстантива, й об’єктного, спроектованого дієслівною категорією (здатністю до керування). Напр.: По всьому світу стала новина: яка? про що? Пречиста Діва сина зродила (Нар. тв.).
Набір словоформ, що функціонують зі складною синкретичною семантикою й потенційно можуть бути опорним компонентом як складнопідрядних з атрибутивно-з’ясувальним значенням, так і синкретичних безсполучникових речень, досить різноманітний та об’ємний. Логічно виокремлювати семантичні групи девербативів, утворених від перехідних дієслів, зокрема зі значенням мовлення, повідомлення, сприймання й передачі інформації, мислення, емоційного стану (настрою), почуття, необхідності виконання дії, результативності, упевненості, імовірності, можливості, припущення тощо. Напр.: Несподівано майнула думка яка? про що? – добре, що в кімнаті тепло (Ю. Покальчук). Найчастіше віра у передбачення – це ганебна втеча від життєвого завдання: якого? чого? прожити своє життя з користю для інших (А. Адлер).
Окремі лексичні одиниці названих семантичних груп не співвідносяться з дієсловами, але, як і девербативи, мають здатність до керування (на зразок легенда, висновок, проблема, теорія, версія, тактика, істина тощо), тобто характеризуються дієслівними ознаками. Напр.: Карпо зрозумів, що обрав правильну тактику: яку? чого? тиснути на материнські почуття (О. Компанієць). За коротке життя пізнав одну істину: яку? чого? світ складено з двох площин – світлих, тих, що доступні нашому розумінню, і темних, йому не доступних ... (В. Шевчук)
Якщо девербатив утворений від дієслова на позначення емоційного стану (настрою) на зразок радість, здивування, боязнь, жаль, хвилювання тощо, то безсполучникова пояснювальна конструкція має, крім атрибутивного й об’єктного, ще й причинове значення, напр.: Нова радість яка? від чого? з якої причини? стала, яка не бувала: над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла (Нар. тв.).
У випадку функціонування іменника в ролі присудка (як компонент складеного іменного присудка чи простий дієслівний, виражений стійким зворотом) актуалізується об’єктне й причинове значення. Напр.: Алекс мав рацію: в чому? чому? речі, які зберігалися в пакунку, не містили жодної ідеї стосовно того, навіщо їх було так довго тримати... (Є. Кононенко) Лариса в захваті: чому? від чого? так їм і треба... (Є. Кононенко)
2. Лексико-граматичні особливості предиката першої частини безсполучникового речення, яка співвідноситься з головним компонентом складнопідрядного речення. Окремі безсполучникові конструкції характеризуються синтезом причинового й об’єктного відтінків, що зумовлено лексико-граматичними особливостями предиката – дієслова на позначення емоційного стану чи настрою (розсердитися, розхвилюватися, засумувати, зрадіти, здивуватися, завмирати, злякатися, пишатися, жахатися тощо), прикметника чи слова категорії стану. Напр.: Мама пишається: чому? від чого? її дочка вчиться, а не гуляє (Є. Кононенко) А мені відразу стало цікаво: чому? від чого? що сталося? (Є. Кононенко) На межі зриву Діана натиснула кнопку дзвінка і завмерла: чому? від чого? зараз настане момент істини (О. Компанієць).
3. Подвійні синтаксичні зв’язки предикативних частин, за яких актуалізуються різні компоненти формально-синтаксичної структури препозитивної одиниці. Так, у реченні Своє майбутнє він бачив як тиху сімейну ідилію: ось він сидить з газетою в руках, оточений слухняними, розумними дітками (О. Компанієць) синтаксична залежність безсполучникових різнотипних частин виявляється стосовно двох компонентів: іменника ідилію (що реалізується в атрибутивних відношеннях – ідилію яку?), і предикативної частини в цілому (Своє майбутнє він бачив як тиху сімейну ідилію чому? – значення причини). Подвійні синтаксичні зв’язки спричинюють синтез й інших семантичних відтінків, зокрема об’єктного й обставинного способу дії, напр.: А щоб людина ніколи не зупинялась у простуванні своєму, ... декого кого саме? з-між людей Бог вибирає: як? одних із призначенням місійним, інших – із талантом до відкрить, ще інших – до мисленого вивищення... (В. Шевчук)
У системі безсполучникових речень дифузним синкретизмом позначені конструкції, що репрезентують різноманітні синтезовані властивості. На дослідницьку увагу заслуговують безсполучникові пояснювальні речення, у яких друга частина характеризує першу в цілому або ж якийсь її компонент. Семантичний зв’язок пояснення – неоднорідний, тому безсполучникові речення цієї групи є різноманітними і щодо значення, і стосовно форми.
У пояснювально-причинових реченнях пояснювальний відтінок супроводжує каузальне значення, напр.: Лестощі – це як зброя, зображена на картині: любо глянути, а користі ніякої (Піфагор). Т.: Лестощі – це як зброя, зображена на картині, бо любо глянути ... Т.: Лестощі – це як зброя, зображена на картині, тобто на неї любо глянути ...
або причинно-наслідкове значення, напр.: Любов схожа на дерево: вона виростає сама собою, глибоко вкорінюється в нас і часто продовжує буяти і цвісти навіть на уламках нашого серця (В. Ґюґо). Т.: Любов схожа на дерево, а тому (і значить) вона виростає сама собою ... Т.: Любов схожа на дерево, бо вона виростає сама собою ... Т.: Любов схожа на дерево, а саме: вона виростає сама собою ...
Пояснювально-атрибутивні й пояснювально-обставинні зі значенням способу дії речення теж характеризуються синтезом пояснювального та інших названих відтінків значення, напр.: І він мені знову багатослівно розповів, що люди паруються за різними ознаками: одних зводять батьки, інші пізнаються самі, в одних інтерес майновий, в інших чуттєві .... (В. Шевчук) Т.: І він мені знову багатослівно розповів, що люди паруються за різними ознаками, тобто одних зводять батьки ...
... і це так, як денні й нічні істоти: сильні у дні пробувають, а кволі – у тьмі, щоб схоронитися (В. Шевчук).
У межах означеного різновиду доцільно виокремлювати й конструкції з пояснювальним атрибутивно-об’єктним значенням, синкретизм яких зумовлений синкретичним категорійним значенням опорного слова першої предикативної частини, напр.: Комп’ютер має єдину перевагу перед мозком: ним користуються (Г. Лауб) – перевагу яку? в чому?. Іноді пояснювальні одиниці поєднують атрибутивне й причинове значення, напр.: Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти (Л. Костенко) – пейзаж який саме?: дивний чому?.
Конструкції, у яких опорне предикативне слово своєю семантико-синтаксичною валентністю відкриває об’єктну й суб’єктну позиції, теж часто оформлюються як пояснювальні безсполучникові речення, напр.: ... відтоді й почалося: я снив нею, видивлявся, шукав нагоди, щоб здибатися ... (В. Шевчук)
Безсполучникові складні речення із загальним причинно-наслідковим значенням характеризуються семантичною місткістю та поліфункціональністю. Діалектичний характер причинно-наслідкової залежності (єдність причини і наслідку) зумовлюють загальну структурну ознаку цих речень: відповідно до їхнього структурно-семантичного типу одна з частин (перша чи друга) виражає або причину, або наслідок (порядок розташування предикативних компонентів вільний у зв’язку з відсутністю лексико-граматичних обмежень, що зумовлюють стабільний порядок). Крім того, в окремих реченнях напрямок залежності між складовими частинами позначається як взаємозв’язок: наслідок причина. Напр.: Довершилась Україна кривда стара, – нам пора для України жить (Нар. тв.). Т.: Довершилась Україна кривда стара, а тому (так що) нам пора для України жить. Т.: Довершилась Україна кривда стара, оскільки нам пора для України жить.
С
еред
безсполучникових конструкцій зафіксовано
також речення, що репрезентують комплекс
семантико-синтаксичних відношень, –
причини, наслідку і мети, напр.: А коли
твоїх здатностей не стане і розчаруєшся,
знову прийди: з якою
метою? чому? учиню так, що сама
шукатиме твоєї любові (В. Шевчук).
Причинове значення з огляду на його універсальний характер може поєднуватися і з іншими семантичними відтінками: об’єктним, протиставним, приєднувальним. Так, синкретизм об’єктно-причинових речень ґрунтується на валентному потенціалі компактної групи предикатних лексем – дієслів на позначення емоційного стану чи настрою, слів категорії стану, модально-предикативних прикметників. Напр.: Діана нервувалася чому? від чого? кожного самотнього вечора: щось не влаштовувало, хотілося змін, і не мало значення, на гірше чи на краще (О. Компанієць).
Окремі безсполучникові конструкції, насамперед із предикатом першої частини – словом категорії стану, мають суб’єктно-об’єктно-причинове значення, напр.: Аж дивно стало: що? чому? від чого? відколи живе Любов Прохорівна на білому світі, а тільки тепер, оце сьогодні добрала смаку в чоловічих голосах (І. Ле).
Синтез причинового й протиставного значень зумовлений лексичним наповненням предикативних частин і частково підкріплюється пунктуаційним знаком – тире, напр.: Він їх лікував, за що йому залишали хліб і пшоно – більшої плати брати відмовлявся (В. Шевчук). Т.: Він їх лікував, за що йому залишали хліб і пшоно, тому що більшої плати брати відмовлявся. Т.: Він їх лікував, за що йому залишали хліб і пшоно, а більшої плати брати відмовлявся.
Наявність приєднувального відтінку в безсполучникових реченнях можна пояснити структурними особливостями цих конструкцій, оскільки їхня перша частина має еліптичний характер (відсутні слова і побачив, що; і почув, що) та повідомляє лише про зовнішній бік якогось факту, а внутрішній зміст його розкривається в другій частині. Іноді приєднувальне значення накладається на причинове, напр.: Коломийченко-старша здивовано дивилася на фотопортрет: там була зображена її дочка, тільки зачіска трохи інша, сукня дивна, і папір світлини пожовк від часу (О. Компанієць). Т.: Коломийченко-старша здивовано дивилася на фотопортрет, тому що там була зображена її дочка ... Т.: Коломийченко-старша здивовано дивилася на фотопортрет і бачила, що там була зображена її дочка ...
Частина безсполучникових часових речень зі значенням одночасності або послідовності дій мають відтінок умови, напр.: Здобудеш освіту – побачиш більше світу (Нар. тв.) або наслідку, напр.: Ой петрівочка минається – сива зозуля ховається (Нар. тв.). Синтез умовного й часового значень пояснюється граматичними особливостями дієслів-присудків, що здебільшого мають форму майбутнього часу, а майбутньому часові, як відомо, властиве значення умовності. Наявність у другій частині корелятива тоді акцентує на значенні наслідку і водночас надає часового або умовно-часового відтінку, напр.: Пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце (Г. Сковорода). Т.: Якщо пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце. Т.: Коли пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце. Т.: Пізнаєш істину – і значить тоді ввійде у кров твою сонце.
Семантико-синтаксичні відношення зазвичай на письмі диференційовані розділовими знаками, що закріплені за певними типами відношень. Проте досить часто пунктуація також є маркером дифузності семантики безсполучникових конструкцій. Так, уживання коми, крапки з комою, підкріплене відповідною інтонацією, яка увиразнює структурно-семантичний тип речення, спричинює наявність єднального значення, хоч лексичне наповнення предикативних частин прогнозує інший відтінок – причиновий, наслідковий, зіставний, протиставний тощо. Напр.: Лицемірство – неважке ремесло, воно під силу кожному негідникові (Ш. Петекі). Т.: Лицемірство – неважке ремесло, бо воно під силу кожному негідникові. Т.: Лицемірство – неважке ремесло, і воно під силу кожному негідникові. Т.: Лицемірство – неважке ремесло, а тому воно під силу кожному негідникові.
Отже, більшість безсполучникових речень відображають досить складні відношення між явищами реальної дійсності, а тому нерідко вони синтезують різні значення. Синкретизм безсполучникових речень має дифузний характер, а семантика таких синтаксичних одиниць, з огляду на відсутність спеціальних формантів – сполучних засобів, не завжди чітко диференційована. Однак цей факт не є ознакою нерозвиненості безсполучникових речень, навпаки, аналізовані синтаксичні одиниці – це своєрідні конденсати семантичної місткості, оскільки уможливлюють комунікативний комфорт, сприяють економії мовних засобів.