2. Загальне поняття про синкретичні семантико-синтаксичні відношення

Синкретичні семантико-синтаксичні відношення – це така лексико-граматична категорія, що характеризується синтезом диференційних ознак поєднуваних ССВ, які знаходять своє вираження через відповідні нетипові (неморфологізовані) формально-граматичні засоби і способи, властиві конкретній мові.

У науковій літературі синкретичним семантико-синтаксичним відношенням приділено незначну увагу. Зазвичай лише згадано про існування релятивних (О. О. Шахматов) та комплексних відношень („Русская грамматика”, 1980). У працях Н. Л. Іваницької серед комплексних відношень виокремлено атрибутивно-обставинні, атрибутивно-об’єктні, атрибутивно-об’єктно-обставинні та контамінаційні атрибутивно-обставинні відношення.

Деякі дослідження присвячено окремим різновидам синкретичних ССВ. Так, у працях В. В. Бабайцевої висвітлено питання значеннєвого синкретизмуу сфері атрибутивних відношень. Синкретичні відношення, репрезентовані конструкціями з т.зв. дуплексивом, досліджено в роботах Л. Д. Чеснокової. Структурно-семантичний аналіз синкретичних об’єктно-обставинних відношень інструментальності й каузальності представлений у дисертації Л. В. Шитик. Конструкції із синкретичними ССВ частково характеризують під час опису інших, близьких проблем. Так, у деяких працях, присвячених різновидам ССВ, зокрема причиновим, часовим, просторовим тощо, лише побічно згадано про вираження додаткових об’єктних відтінків значення.

Із проблемою синкретизму у сфері об’єктно-адвербіальних відношень пов’язані також дослідження відмінкових значень, що мають місце в нормативних граматиках і в окремих монографіях (Русская граматика, 1980; Вихованець, 1992 та ін.).

3.Фактори, що зумовлюють синкретизм семантико-синтаксичних відношень

Однією з передумов розвитку синкретичних відношень є потреба у вираженні синкретичної семантики, багатшої, ніж семантика типових ССВ. Лише типовими відношеннями (предикативними, атрибутивними, об’єктними, обставинними, апозитивними тощо) не можна передати багатство відтінків у значенні, оскільки не завжди однозначними є самі мовні засоби, які маніфестують найскладніші відношення між денотатами в дійсності. Тому, аналізуючи синкретичні ССВ, слід розрізняти значеннєвий синкретизм ССВ і функціональний синкретизм засобів вираження цих відношень. Синкретизм плану змісту зазвичай підтримується синкретизмом плану вираження, оскільки синтезовані властивості мають відповідне оформлення.

У синхронному плані синкретизм ССВ, як і синкретизм членів речення (формальних виразників ССВ у поверхневій структурі), зумовлений низкою факторів, суть яких ми і з’ясуємо далі.

1. Синкретичне категорійне значення опорного компонента.

Наприклад, у словосполученні існування на землі (див. речення Дядько був людиною непересічною, натура із тих, хто у творенні ... знаходив сенс свого існування на землі (П. Загребельний)) головне слово – іменник дієслівного походження – синтезує предметність і дію. Загальна іменникова властивість (назва предмета) визначає його потребу в атрибутивному поширювачі, а загальна дієслівна властивість (дія) – потребу в обставинному компоненті. Тому залежна словоформа поєднує атрибутивно-обставинне значення, що реалізується в словосполученні й зумовлене синкретизмом категорійного значення опорного компонента.

На формально-синтаксичному рівні прийменниково-відмінкову конструкцію на землі кваліфікують як синкретичний другорядний член речення з атрибутивно-обставинним значенням.

2. Невідповідність змісту і форми сполучуваних елементів, що найчастіше спостерігаємо в тих випадках, коли лексичне значення словоформи відповідає одному типові відношень, а форма – іншому.

Так, для прийменниково-відмінкових конструкцій функція обставини є вторинною, тому більшість зворотів, крім набутого обставинного, зберігають й об’єктне значення. Наприклад, у реченні Їй [Орисі] і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї, через їхню баламутну, засуджену всім селом, любов (Г. Тютюнник) звороти через неї, через любов поєднують обставинне значення причини й об’єктне. Лексичне значення залежної словоформи відповідає обставинним ССВ, оскільки прийменниково-відмінкова конструкція „через + знах. відм.” є типовою для вираження каузального значення причини-перешкоди. Крім того, опорний компонент – дієслово мучиться – передбачає наявність причинового поширювача. Форма ж вираження – іменник із прийменником – відповідає об’єктним ССВ, причому в сполученні через неї (Орисю) об’єктне значення переважає над каузальним, що підтверджено конкретною семантикою іменника (назва особи).