Тема 4. Перехідні утворення в морфології Лекція № 5

Тема: Перехідні утворення в морфології (2 год.)

Мета: обґрунтувати доцільність виокремлення трьох ступенів взаємопереходу частин мови: синтаксичного, морфологічного, семантичного, з’ясувати їхню специфіку; пригадати явища морфолого-синтаксичної деривації.

Логіка викладу

1. Ступені взаємопереходу в системі частин мови: синтаксичний, морфологічний, семантичний.

2. Процеси морфолого-синтаксичної деривації частин мови.

Матеріали для лекції:

1. Ступені взаємопереходу в системі частин мови: синтаксичний, морфологічний, семантичний

Частини мови як найбільші семантико-граматичні розряди слів виокремлюють за трьома параметрами – семантичним, синтаксичним, морфологічним (а в деяких випадках – для похідних слів – і словотвірним).

До ядра кожного лексико-граматичного класу входять одиниці, що характеризуються властивими цьому класові ознаками. Семантичні ознаки є глибинними факторами, що визначають синтаксичну і морфологічну спеціалізацію слів. Ядрові класу притаманні: узагальнене граматичне значення, що корелює з лексичним значенням слова, первинні формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні функції та закріплені за синтаксичними функціями морфологічні показники.

(Узагальнене граматичне значення, утворене на основі предметного значення ядра лексико-граматичного класу і поширюване також на елементи з іншим лексичним значенням, але в тотожній синтаксичній позиції, функціонує в ролі категорійного значення частини мови. Категорійне значення, охоплюючи ядро лексико-граматичного класу і його периферію (деривати), указує на типові синтаксичні особливості слова).

Наявність сукупності семантичних, синтаксичних і морфологічних характеристик дала можливість І. Р. Вихованцю виокремити 4 частини мови – іменник, дієслово, прикметник і прислівник.

4 частини мови розрізняють на підставі семантико-граматичних і формально-граматичних ознак:

1) категорійних значень: дії або стану (дієслово), предметності (іменник), ознаки предмета (прикметника), ознаки ознаки (прислівник);

2) типових семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних позицій:

а) семантико-синтаксичних позицій: процесуальної (дієслово), позицій суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя і под. (іменник); атрибутивної позиції (прикметник); обставинної позиції (прислівник);

б) типових формально-синтаксичних позицій: позиції присудка або головного члена односкладного речення, співвідносного з присудком (дієслово);

позиції підмета або головного члена односкладного речення, співвідносного з підметом, а також керованого присудком (чи головним членом односкладного речення) другорядного члена (іменник);

позиції присубстантивного другорядного члена речення (прикметник);

позиції приприсудкового (або при головному членові односкладного речення) другорядного члена речення або припідметово-приприсудкового, тобто детермінантного другорядного члена речення (прислівник).

Під упливом функціональних потреб часто здійснюється транспозиція однієї частини мови в іншу. У структурі мови перехід лексико-граматичних класів може бути повним і неповним. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно й семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення елемента в не типову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного закріплення (морфологічний ступінь переходу) або семантичного завершення (семантичний ступінь переходу).

І. Синтаксичний ступінь переходу частин мови характеризується великою позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантико-синтаксичне варіювання. При переміщенні частин мови з властивої їм синтаксичної позиції в синтаксичну позицію, властиву іншим частинам мови, нерідко відбуваються зміни в морфологічному оформленні відповідної частини мови або синтаксично пов’язаного з нею компонента. Зміни, які в процесі переходу відповідної частини мови в іншу морфологічно не відображені, називаються неморфологізованими синтаксичними змінами.

При неморфологізованому синтаксичному переході частини мови морфологічна або інша зміна (редукція компонента, переміщення тощо) поширюється на компонент речення, від якого залежить певна синтаксично трансформована частина мови. Наприклад, компонент у властивій прислівникові детермінантній позиції, переміщуючись у присубстантивну позицію і залишаючись морфологічно тієї самої якості, зазвичай зазнає синтаксичної ад’єктивації: Товариш відпочивав улітку (синтаксичний і морфологічний прислівник) Відпочинок улітку (синтаксичний, неморфологізований, морфологічно не оформлений прикметник) зміцнив його здоров’я.

Зміни, що при переході однієї частини мови в іншу морфологічно відображаються, називаються морфологізованими синтаксичними змінами.

Водночас морфологізовані зміни частин мови І. Р. Вихованець поділяє на 2 різновиди: а) неповні морфологізовані зміни, які оформлюються засобами тієї самої, тобто вихідної, частини мови, або морфологізовані зміни в межах вихідної частини мови, морфологізовані зміни першого (початкового) порядку;

б) повні морфологізовані зміни, що оформлюються засобами частини мови, у яку переходить відповідна частина мови, тобто морфологізовані зміни в межах іншої (невихідної) частини мови, зміни другого (завершального) порядку.

Неповний морфологізований синтаксичний перехід частин мови буває у випадках, коли компонент, який переходить в іншу частину мови, не може зберігати своєї морфологічної якості за умови залежності від певної частини мови і тому змінюється в інший, спорідненої морфологічної природи компонент, що не є морфологічним показником частиномовного переходу.

(У східнослов’янських мовах, зокрема, іменник у н. в. та зн. в. не функціонує як залежний від іншого іменника компонент і трансформується в родовий відмінок як типову присубстантивну форму, що також, як і н. та зн. в., входить до відмінкової системи, напр.: батько прийшов – прихід батька.

При неповній морфологізованій синтаксичній ад’єктивації зберігаються морфологічні показники попередньої частини мови, зокрема самостійні показники роду, числа і відмінка. Ці трансформації в морфологічних межах вихідної частини мови можна вважати передступенем морфологічного ступеня переходу частин мови.)

Неморфологізована синтаксична ад’єктивація, або частково морфологізований її різновид, стають передумовою завершальної морфологізації переходу однієї частини мови в іншу. Відбувається морфологічне закріплення не типової для вихідної частини мови синтаксичної позиції.

У сучасній українській літературній мові часто прийменниково-відмінкові форми, залежні від віддієслівного іменника або іменника з конкретним значенням (в останньому випадку відбувається редукція присудка), перетворюються в морфологічний прикметник. Стадії трансформації в цьому випадку мають таку послідовність:

Верби стояли при дорозі + Верби плакали росами-сльозами – Верби, які стояли при дорозі, плакали... – Верби при дорозі плакали – Придорожні верби...

ІІІ. Найвищим ступенем переходу частин мови є семантичний ступінь, який остаточно завершує частиномовний перехід. Нова для вихідної частини мови синтаксична позиція, морфологізація цієї позиції зумовлюють поступове „вростання” деривата в новий для нього семантико-граматичний клас.

Приклад семантичного переходу дієслова в іменник конкретного значення: Я сидів (синтаксичне, морфологічне і семантичне дієслово) над книжками – Сидіти (синтаксичний іменник і морфологізований напівіменник-інфінітив) над книжками було для нього приємною справою – Сидіння (синт. і морфолог. іменник) над книжками – Сидіння (синт., морф. і сем. іменник) льотчика розташоване поруч.

(Деривати відрізняються від ядра лексико-граматичного класу своїми семантико-синтаксичними ознаками. Потрапляючи у не властиву вихідній частині мови семантико-синтаксичну позицію, вони функціонують у реченні як компоненти зі складною семантико-синтаксичною структурою. З одного боку, вони мають семантику вихідної частини мови, а з іншого – семантику нової для них синтаксичної позиції. Двоїста семантико-граматична природа деривата засвідчує його похідний характер і зумовлену синтаксичними процесами семантичну модифікацію).

Отже, якщо визначити частини мови за трьома основними параметрами – семантичним, синтаксичним, морфологічним, то відповідно можливі три ступені взаємопереходу частин мови – синтаксичний, морфологічний і семантичний. Ці три ступені вказують на визначальну роль синтаксису в транспозиції частин мови і в їхніх семантико-синтаксичних модифікаціях.

Відповідно до 4-компонентної системи частин мови за синтаксичними, морфологічними і семантичними ознаками і відповідно до формування прислівника лише за 2 граматичними ознаками (синтаксичними і морфологічними) І. Р. Вихованець вважає, що можливі:

• синтаксична, морфологічна і семантична субстантивація;

• синтаксична, морфологічна і семантична вербалізація;

• синтаксична, морфологічна і семантична ад’єктивація;

• синтаксична і морфологічна адвербіалізація.