Система опозиції „прислівник” – „дієслово”, репрезентована конструкціями з скс (пп)

А прислівник у ролі обставини, напр.: Під дубом на снігу весело горить вогонь.

Аб лексема на -о, -е в ролі іменного компонента складеного іменного присудка (препозитивний інфінітив у таких конструкціях виконує функцію підмета), напр.: Жити самому невесело.

АБ лексема на -о, -е разом з інфінітивом виконує роль головного члена односкладного інфінітивного (за іншою термінологією – безособово-інфінітивного) речення (СКС у таких конструкціях стоїть у безпосередньо перед інфінітивом), напр.: Весело і любо засівати тебе (землю) усяким зелом.

аБ лексема на -о, -е функціонує в ролі головного члена безособового речення (із нульовою або матеріально вираженою дієслівною зв’язкою), напр.: Йому теж було весело, але свою веселість він проявляв тим, що корчив смішні міни (Г. Тютюнник).

Б дієвідмінюване дієслово.

Як і прислівники, СКС (ПП) є незмінними; щодо своєї будови співвідносяться з іншими частинами мови (тобто є похідними від іменників, прикметників тощо): варто – вартий, соромно – сором, ніколи – коли; окремі СКС (ПП) утратили морфологічну співвідносність із певною частиною мови і з погляду сучасної мови можуть бути співвіднесені, наприклад, із дієсловами (можна, треба (а також із прикметником потрібний)).

Диференційні ознаки дієслова, властиві СКС (ПП):

1. синтаксична функція (головний член односкладного речення);

2. здатність керувати відмінковими формами іменників, за цією ознакою їх поділяють на 4 групи:

а) СКС (ПП), що мають здатність керувати іменниками у дав. і зн. відм.: Йому видно село; в’язневі чутно пісню;

б) СКС (ПП), що мають здатність керувати іменниками у дав. і род.відм. або ім. у дав.відм. та інфінітивом: мені жаль дітей, мені жаль його будити;

в) СКС (ПП), що мають здатність керувати іменниками у дав.відм. та інфінітивом: тобі треба його бачити; учневі не слід забувати про домашнє завдання;

г) СКС (ПП), що мають здатність керувати іменниками у місц.відм.: на вулиці безлюдно; у полі вітряно (замість іменників можуть бути прислівники місця й часу: сьогодні сніжно, надворі вітряно);

3) СКС (ПП), подібно до безособових дієслів, не поєднуються з іменниками у називному відмінку.

3. Синкретичні утворення в системі службових частин мови

3.1. Синкретизм сполучних засобів

За здатністю утворювати синкретичні слова (і групи слів) структурно-семантичні класи неоднорідні: найбільш стійкими є конкретно-предметні іменники й дієвідмінювані дієслівні форми; найвищим ступенем рухливості наділені службові слова, що не мають номінативного лексичного значення. Однак чіткої межі між повнозначними і службовими частинами мови немає. Із повнозначних частин мови найчастіше переходять у службові займенники – найбільш абстрактний за значенням структурно-семантичний клас слів. За рахунок займенників формуються кореляти, збільшується чисельність сполучників, особливо підрядних, кількісно поповнюється корпус прийменників і прийменникових сполучень тощо.

Серед сполучних засобів виокремлено синкретичні утворення, що характеризуються синтезом диференційних ознак різних частин мови (здебільшого сполучника й повнозначної частини мови – іменника, прикметника, прислівника та ін., а також сполучника і частки тощо).

Якщо брати до уваги функціональну класифікацію сполучних засобів, за якою виокремлюють асемантичні (однофункціональні, що тільки поєднують предикативні частини, оформлюють синтаксичний зв’язок, тобто виконують формально-синтаксичну функцію) та семантичні (поліфункціональні, які, крім формально-синтаксичної функції, виконують і семантико-синтаксичну – виражають семантико-синтаксичні відношення), то синкретичними можна вважати семантичні сполучники. З огляду на можливість використання асемантичних сполучників у різних типах складнопідрядних речень доцільно вважати синкретичними й асемантичні сполучники.

Синкретичними утвореннями варто кваліфікувати й такі структурні типи сполучних засобів, як сполучникові поєднання (напр.: тому що, через те що, і через те, і навіть тощо) та аналоги сполучників (тому, лише, тільки, ледве, хай та ін.). У сполучникових поєднаннях, крім службових слів, часто наявні повнозначні компоненти, які допомагають конкретизувати семантико-синтаксичні відношення між частинами складного речення (напр.: перед тим як, у той час як, у зв’язку з тим що; у сурядних сполучникових поєднаннях семантико-синтаксичні відношення можуть уточнювати т.зв. конкретизатори, виражені службовими словами, напр. частками: і тільки, і лише тощо).

Підрядні сполучникові поєднання (традиційно їх кваліфікують як складені сполучники) можуть бути розчленованими й нерозчленованими. За умови розчленованості в першій частині відновлюються структурні й семантичні властивості корелятів (співвідносних слів), напр.: І минуле було прожито для того, щоб ствердити майбутнє (М. Стельмах).

Синкретичними є й сполучні слова – повнозначні частини мови (займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки; прислівники: де, куди, звідки, коли, як, наскільки, чому, навіщо), що є засобом зв’язку частин складного речення. У сполучних словах поєднуються ознаки повнозначної та службової частин мови.

У ролі сполучних засобів (структурний тип – аналоги сполучників) можуть функціонувати частки, прислівники, модальні слова, займенники (із прийменниками та без них), прислівники тощо. Лексико-семантичний статус окремих із них є синкретичним: сполучник-частка бо, частки-сполучники чи, аж, лиш би, тільки б, лише б, хай, нехай, так, то, ні…ні та ін.

Властивість питальної частки чи полягає в тому, що, подібно до сполучних слів, чи виражає непряме запитання, але, на відміну від них, як і сполучник, вона не є членом речення, тобто чи – це частка-сполучник. Залежно від синтаксичних умов функціонування, можуть виявлятися більшою мірою то ознаки частки, то сполучника. Міру вияву синтезованих диференційних ознак прогнозує й пунктуаційне оформлення речення. Так, домінують ознаки сполучника (Аб) за умови, якщо розділові знаки не порушують пунктуаційного ладу складнопідрядних речень (кома перед чи і крапка в кінці речення), напр.: Досі не знав, чи любить вона його, чи любила, згоден був на все, лиш би вона була коло нього (І. Багряний).

Переважають диференційні ознаки частки (аБ) у конструкціях, пунктуаційне оформлення яких не порушує нормативності вживання розділових знаків у безсполучникових одиницях (двокрапка перед чи і знак запитання в кінці речення), напр.: Сидить у пластиковому кріслі, думає: чи занесе мене сюди ще якимось вітром? (Є. Кононенко)

До проміжної ланки зони перехідності (АБ), що позначена однаковою мірою вияву синтезованих показників, належать конструкції, пунктуаційне оформлення яких відповідає схемам: [двокрапка – чи – крапка] або [кома – чи – знак запитання]. Напр.: Отож передусім належить звірити себе: чи достойний на такий великий подвиг (В. Шевчук). Розгублено зашамотавсь, озирнувся на господаря в одвірках і сам собі не йняв віри, чи був він там колись, чи це йому тільки ввижалося? (В. Шевчук)

Сполучний засіб ні…ні теж є синкретичним утворенням, бо, крім єднального значення, виражає подвійне заперечення. Домінують диференційні ознаки сполучника (Аб) у реченнях, де при присудках уживаються заперечні частки не, напр.: Ні листя не шелестить, ні пташки не щебечуть (Марко Вовчок). Більшою мірою виражені ознаки частки (аБ) у конструкціях фразеологічного типу, напр.: Ні в тин ні в ворота (Н.тв.). До проміжної ланки зони перехідності (АБ) належать речення, які не містять дієслова із заперечною часткою, а тому ні відіграє конструктивну роль заперечення, що поєднується зі сполучниковою функцією, напр.: Ні вітру, ні холодку… Шлях та рілля (А. Тесленко).