
- •1. Суспільні та духовні умови перебігу «північного» Відродження. Зв’язок німецького гуманізму з ідеями Реформації. Специфіка північно-європейського гуманізму.
- •2. Блазенська література. Сатира і моралізм у «Кораблі дурнів» Бранта.
- •3.Бюргерська література. Майстерзінгерська лірика г. Сакса.
- •4.Діяльність німецьких гуманістів. Ульріх фон Гуттен та «Листи темних людей».
- •5.Эразм Роттердамский.
- •6. «Похвала глупоті» як філософська сатира. Своєрідність композиції, характер сміху. Образ Морії.
- •7.Своєрідність доби Відродження у Франції. Порівняльний аналіз «Декамерона» та «Гептамерона».
- •10.Сміхова стихія у романі «гп». Реабілітація матеріально-чуттєвого світу з точки зору карнавалізації Бахтіна.
- •11.Ренесансні ідеї Рабле та їхнє втілення у романі.
- •12.Утопія та антиутопія в романі «гп»
- •13. Образність роману «г і п»
- •14. Гротеск и гіпербола, абсурд, алегорія в романі Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюель»
- •17. Пізнє фр Відродження.»Спроби»Монтеня»
- •18.Специфіка іспанського Відродження.Літ-ра ісп Ренесансу.
- •19. Типологія іспанського роману доби Відродженя
- •21.Структ-композ особливості роману»дк».Специфіка розгорт сюжету.Хронотоп «великої дороги»
- •22. Вставні новели в дк, їхні ідейні та художні функції.
- •23. Проблема видимості та сутності в дк. Здравомисляче безумство,романні світи та їх взаємодія.
- •24. Комічне та серйозне в романі.
- •25. Утопічні імпульси дк.
- •28. Іспан театр доби Відродж.Комедії «плаща і шпаги»
- •29. Лопе де вега. Жанрова класифікація п*єс.
- •30. Загальна характеристика англійського Відродження. Періодизація літературного процесу в Англії за доби Відродження.
- •31. Оксфордський гурток гуманістів та діяльність т.Мора. Риси ідеального життєустрою у «Утопії» т.Мора.
- •32. Розвиток драми у другій половині 16 – на початку 17 ст. Середньовічна театральна традиція та її вплив на гуманістичну драму. Космізм художнього світу к. Марло і титанізм його героїв.
- •33. Загальна характеристика творчості Шекспіра. Періодизація, естетика, ідейна складова.
- •34. Картина світу у сонетах Шекспіра. Образи Друга, Смаглявої Леді та ліричного героя. Лаура Петрарки і Смаглява Леді Шекспіра.
- •35. Загальна характеристика першого періоду творчості Шекспіра. Любовно-авантюрна комедія Шекспіра: особливості поетики та тематики.
- •36. Джерела та жанрова своєрідність історичних хронік Шекспіра. «Ричард ііі» і проблема зла. Приватне життя та історична доля. Психоаналітичне тлумачення феномену влади.
- •37. Особливості трагічної колізії та специфіка системи образів у «Ромео і Джульєтті». Ренесансний дуалізм людини. Природна сутність та офіційний статус.
- •38. Сюжетне джерело трагедії «Макбет». Проблема особистості. Спотворення природного начала. Жіночі образи в трагедії. Символізм та метафоричність твору.
- •39. Філософська глибина та універсальне значення образу Гамлета. Зіткнення ідеалу та дійсності. Людина і світобудова, характер трагічної катастрофи. Проблема самовизначення героя.
- •40. Варіанти потлумачень «гамлетівської ситуації».
- •41. Сюжетне джерело трагедії «Отелло», характер обробки. Позірність і внутрішня сутність. Отелло як «інший». Порядок та хаос.
- •42. Композиційне розгортання трагедії («Отелло») та еволюція образу головного героя
- •43. Образи Отелло, Дездемони. Яго як варіація образу Зла. Філософія Яго. Образи Кассіо та Емілії
- •44. Сюжетне джерело трагедії «Король Лір». Притчевість трагедії. Мотив сліпоти і тема божевілля.
- •45. Головна та побічна сюжетні лінії трагедії «Король Лір». Суголосність образу короля Ліра із образом царя Едіпа. Ініціаційне випробування як шлях до прозріння.
- •46. Характер гуманізму, утопічні риси та елементи маньєризму в пізній творчості Шекспірі (на прикладі одного з творів)
- •47. Ідейно-жанрова своєрідність п’єс Шекспіра третього періоду творчості (на прикладі одного з творів)
- •48. Роль блазня у шекспірівському театрі (на прикладі одного твору)
- •49. Порівняльна характеристика концепції особистості в літературі Середньовіччя та Відродження (на прикладі двох творів на вибір)
- •50. Новий час як особливий перехідний історико-культурний феномен. Становлення нової картини світу.
- •51. Бароко як тип культури і літературний напрям. Своєрідність барокового світовідчуття. Специфіка барокової поетики.
- •52. Мистецька модель хаотичного світу в літературі бароко (на конкретних прикладах)
- •53. Типологічні риси бароко (світовідчуття і естетика). Елементи барокового світобачення та поетики в європейських літературах.
- •54. Бароко як провідний напрям іспанської літератури XVII ст.
- •55. Творчість Кальдерона як центральне художнє явище іспанського театру хvii ст. «Життя це сон» як естетизація етико-філософських уявлень бароко про світ і людину.
- •56. Значення філософської метафори та символіки у драмі п. Кальдерона «Життя – це сон». Релігійно-містичне підґрунтя драми п. Кальдерона «Життя – це сон»
- •57.Множинність потрактувань свободи волі у драмі п.Кальдерона “Життя-це сон”. Опозиція “бути” і “здаватися” у драмі як барокова дилема.
- •58.Особливості комедійної творчості Кальдерона:характери та інтрига, особливості сюжетного розвитку(“Дама примара”)
- •59.Загальна характеристика німецької літератури хvii ст.
- •60.Вплив м.Опіца на розвиток німецької культури і літератури
- •61.Співвідношення теорії та практики у творчості м.Опіца
- •62. Творчість Флемінга,Логау,Шпее,Герхарта продовження традицій м.Опіца та розвиток релігійно-духовних тенденцій
- •63. Творчість а.Гріфіуса як втілення барокової естетики та поетики
- •65. Жанрова природа роману г. Гріммельсгаузена «Сімпліціссімус»
- •66. Змістово-формальні особливості шахрайського роману. Образ крутія. Риси шахрайського роману в «с»
- •67. Барокова естетика «с» та його емблемно-алегорична образність
- •68. Особливості витворення образу гг в «с» та його сюжетні «ролі»
- •69. Класизизм як напрям та художня система і його руль в культурі і літ-рі 17 ст. Раціоналістичний хар-р естетики класицизму та нормативність його поетики. Естетичні категорії класицизму.
- •70. Н.Буало та його «Поетичне мистецтво» як розкриття основних принципів естетики і поетики класицизму.
- •71. Класицизм
- •73. Драматургія франц Класицизму. Класицист трагедія: Корнель, Расін
- •74. Творчість Корнеля, «Сід»
- •75.Творчість Расіна, «Андромаха»
- •76. «Федра»
- •77. Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п. Корнеля та ж. Расіна.
- •78. Творчість Мольєра
- •79. Комізм Мольєра, сюжети, характерологія
- •80. «Тартюф»
- •81.»Дон Жуан»: образ, своєрідність
- •82.»Севіл пустун, або Камінний гість»Моліна та «Дон Жуан»
- •83.Сатира у комедіях»Міщанин-шляхтич» та Мізантроп
- •84. «Суперечка старих і нових».
7.Своєрідність доби Відродження у Франції. Порівняльний аналіз «Декамерона» та «Гептамерона».
Возрождение во Франции имело для своего развития в основном те же предпосылки, что и в Италии. Однако в общественно-политических условиях обеих стран были существенные различия. Во Франции господствующим классом продолжало оставаться дворянство. Быстрый расцвет гуманистической мысли во Франции совпадает с первой половиной царствовании Франциска I (1515-1547). Итальянские походы, начавшиеся его предшественниками и продолженные им, очень расширили культурные отношения между двумя народами Сильное влияние Италии является одной из важнейших особенностей Французского Возрождения. Франциск І привлек к себе на службу лучших итальянских художников и скульпторов - Леонардо да Винчи, Андреа дель Сарто, Бенвенуто Челлини. Итальянские архитекторы строят ему замки в новом ренессансном стиле в Блуа, Шамборе, Фонтенбло. Появляются переводы Дайте, Петрарки, Боккаччо и др. Раннее Возрождение во Франции - 70-е годы ХVв - 20-е годы XVIв. Это время становления во Франции новой системы образования, создания гуманистических кружков, издания и изучения книг античных авторов. Зрелое Возрождение 20-е - 60-е годы ХVIв. - период создания сборника новелл 'Гептамерон" Маргариты Наваррской, выхода в свет знаменитого романа Франсуа Рабле "Гаргантюа и Пантагрбэль". Позднее Возрождение это время кризиса Возрождения. В ту пору творили замечательные поэты Пьер де Ронсар (1524-1585), Жоашен дю Белле (1522-1560), драматург Этьен Жодель (1532-1573), философ и эссеист Мишель де Монтень (1533-1592). Над «Гептамероном»(7) Маргарита Наваррська розпочала роботу, очевидно, у 1542 р. За задумом, у її книжці, як і в «Декамероні» Дж. Боккаччо, повинно було бути сто новел. Проте смерть завадила закінчити роботу: письменниця зупинилася на початку восьмого дня. Новели Маргарити Наваррської були надзвичайно популярними. Збереглося 16 рукописних екземплярів цього твору. Порівн аналіз: Замість яскравої картини флорентійської чуми і поряд з нею радісною молодого життя, що відстоює свої права. Маргарита малює зовсім нейтральну і повсякденну ситуацію. П'ять панів і п'ять дам з хорошого суспільства, повертаючись з Котре, де вони лікувалися водами, були затримані в дорозі зливами, розмили дороги. Щоб згаяти час, вони придумали розповідати один одному цікаві історії, піддаючи їх потім розлогого обговоренню. Під умовними іменами мандрівників в якості оповідачів виступають сама Маргарита, король Франциск, їхня мати й інші.На відміну від новел Боккаччо розповіді «Гептамерон» рідко мають своїм джерелом готовий мандрівний сюжет; зазвичай вони передають дійсні події з придворного життя, які Маргарита спостерігала безпосередньо або знала з чуток. Чільне місце серед них займають любовні пригоди, героєм яких іноді виступає, під яким-небудь псевдонімом, Франциск I, що славився своїм залицянням. Значно рідше трапляються новели з життя середніх або нижчих верств суспільства. У деяких з них викривається користолюбство й розпуста ченців.«Гептамерон» являє собою цінний документ для вивчення звичаїв, почуттів, ідейних протиріч французького Відродження. Його рамка дає вірну картину салону XVI в., А новели, крім багатого побутового матеріалу, відображають різноманітні ідейні і моральні устремління епохи. Однак кругозір Маргарити обмежений, і їй бракує справжньої сміливості думки. Це особливо проявляється в довжелезних педантично Післямова до новел, збиваються на церковну проповідь і не мають нічого спільного з веселими і гострими зауваженнями слухачів новел в «Декамероні».Розповівши якусь грайливу історію, Маргарита вибачається за сміливість своїх висловів і поспішає протиставити намальованою нею нескромною зображенні ідеал «чесної» і «досконалої» любові. Такий же змішаний і компромісний характер має і стиль «Гептамерон», в якому властива епосі груба відвертість мови чергується з вишуканістю окремих виразів, стихійна чуттєвість - з делікатністю думок і відчуттів. Кружок МН: МН поддерживала дружеские отношения со многими гуманистами и писателями. К лицам, состоявшим непосредственно на службе у М, относится прежде всего поэт Клеман Маро (Clement Marot, 1496-1544). Двадцати двух лет Маро получил должность камер-юнкера при Маргарите, а затем перешел на службу к Франциску I. Принадлежность к протестантизму и, в частности, сделанный Маро без контроля католической церкви перевод на французский язык псалмов навлекли на него преследования вплоть до заключения его в тюрьму. Позже, не чувствуя себя в безопасности, Маро бежал во владения Маргариты, а затем в Италию. Амнистированный, он вернулся в Париж, но вскоре был вынужден снова бежать в Женеву, откуда затем перебрался в Турин, где и умер.Маро прежде всего — придворный поэт, отражающий в своих легких, изящных стихах нравы и чувства передовых кругов дворянства. Он замечательный мастер малых форм. Кроме двух поэм — юношеского риторического произведения «Храм Купидона» и сатирической поэмы «Ад», где Маро описывает свое пребывание в тюрьме Шатле, — ему принадлежит несколько сот эпиграмм, рондо, посланий, элегий и т. п. Другим крупным писателем кружка Маргариты Наваррской был Бонавентура Деперье поступил на службу к Маргарите Наваррской — сначала в качестве переписчика, потом секретаря. Когда его вышедшая в 1538 г. книга «Кимвал мира» подверглась осуждению, Деперье принадлежит также сборник новелл под заглавием «Новые забавы и веселые разговоры». По своему построению и сюжетам эти очень коротенькие, несложные истории чрезвычайно похожи на средневековые повестушки-анекдоты.
8.Жанрові витоки та літературна ґенеза роману «Гаргантюа та Пантагрюель». Своєрідність хронотопу роману.
Как-то Рабле попала в руки напечатанная в Лионе в 1532 г. лубочная книга "Великие и неоценимые хроники о великом и огромном Гаргантюа", в основе которой лежала старинная французская народная сказка о великане Гаргантюа, хорошо известная еще в начале XV столетия. Эта забавная книга навела Рабле на мысль написать роман, в котором бы популярные персонажи народной сказки обрели новую жизнь. Так и возник роман в пяти книгах "Гаргантюа и Пантагрюэль", одно из самых замечательных созданий ренессансного гения. Четыре книги романа увидели свет в 1532-1552 гг. Заключительная пятая книга появилась уже после смерти автора в 1564 г. Возможно, что ее написал не сам Рабле, но кто-то из его единомышленников, располагавший набросками и наметками, оставленными великим гуманистом. Рабле заимствовал из народной книги имена героев и ряд эпизодов. Ей он обязан отдельными приемами, например гротескным перечнем всевозможных предметов. Однако, используя буффонно-сказочную схему "хроники", Рабле наполняет ее глубоким философским содержанием. Усиливает он и сатирические тенденции лубочной книги. Его роман поднимает народный лубок на высоту большой гуманистической литературы. Такой яркостью образов, такого идейного богатства, такого полифонического стиля не знала литература до Рабле. Это огромное изогнутое зеркало, в котором причудливо отразилось буйное жизнелюбие "старой веселой Франции", пробужденный к новой жизни в эпоху Возрождения. Веселые галльские шутки, шумное карнавальное озорство придают роману характерный "раблезианский" колорит. Автор то и дело стремится скрыть свое глубокомыслие под маской веселой буффонады. Это обстоятельство вводило в заблуждение многих близоруких критиков, видевших в романе всего лишь хаотическое нагромождение площадных анекдотов и острот. Сам Рабле в предисловии к первой книге "Гаргантюа и Пантагрюэль" сравнивает свое творение с ларцом, на котором сверху нарисованы "смешные и забавные фигурки", а внутри хранятся редкостные снадобья. Приносящие человеку немалую пользу. "Положим даже, - продолжает автор, - вы найдете там вещи довольно забавные, если понимать их буквально и все же не заслушивайтесь вы пения сирен, а лучше истолкуйте в более высоком смысле все то, что, как вам могло случайно показаться, автор сказал спроста". Площадная буффонада уживается в романе с идеальными картинами Телема, глубокомыслие - с шуткой и озорством, гуманистическая эрудиция - с говором базаров и площадей. Анатоль Франс не далек от истины, называя творение Рабле "самым оригинальным из романов, не похожим ни на какой другой"[Франс А. Собр. соч. Т. VII. С. 713.] . "Гаргантюа и Пантагрюэль" то являет собой педагогический или философский трактат, то напоминает собрание скабрезных фаблио (рассказ о том, как старуха с острова Папефиги обманула чертенка - IV, 47, и др.), то предстает в величавых контурах героического эпоса (война с Пикрохолом и дипсодами), то - в жанре авантюрной повести (путешествие утопийцев к оракулу Бутылки), то распадается на ряд фацетий, монологов, диалогов или же пародий. Любопытна глава "Беседа во хмелю" (I, 5), состоящая из сплошного разговора, и по тому, как говорит тот или иной персонаж, читатель догадывается, что он - судейский, клерк, школяр, клирик, придворная дама и т.д. Генеалогия Пантагрюэля (II,1) пародирует Библию, а рассказ о том, как во время войны с Колбасами брат Жан соорудил наподобие троянского коня огромную свинью (IV, 40-41), отмечен всеми признаками ироикомической поэмы. Хронотоп:Є поняття «раблезіанського часопростору», прикладом є художній часопростір роману Франсуа Рабле "Гаргантюа та Пантагрюель", який певним чином є безпосередньою реакцією на ту духовну ситуацію, що склалася в сучасну письменнику добу. "…задача…Рабле … – воссоздание адекватного пространственно-временного мира как нового хронотопа для нового гармонического, цельного человека и новых форм человеческого общения" [1, с. 242], які вимагала доба Відродження. І далі – мета Рабле – "зібрати" той світ, що розпадався унаслідок занепаду середньовічного світовідчуття, руйнації середньовічної історичної концепції, в якій час був знецінений. А тому "надо было найти новую форму времени и новое отношение времени к пространству, новому земному пространству. Нужен был новый хронотоп, позволяющий связать реальную жизнь (историю) с реальной землёй" . Хронотоп. Соответствие качества и пространства и времени: хорошего должно быть много, поэтому герои большие и живут долго. Хорошее наделено силой для пространственно-временного расширения. А все плохое должно умереть. Это нарочитое противопоставление диспропорции феодально-церковного мировоззрения, где ценности враждебны пространственно-временной реальности как суетному, греховному, где большое символизируется малым, сильное – слабым, вечное – мигом.