24. Комічне та серйозне в романі.

Світ реальний витісняється світом фантастичним. Уйого уяві кобила стає бойовим конем, а сам він — бідний дворянин — мандрівним лицарем, захисником знедолених. Перша пригода Дон Кіхота виглядає дуже комічною, коли він веде бій з вітряками, вбачаючи в них велетнів. Іноді цей дорослий чоловік здається дитиною в своєму розумінні дійсності. Він вірить у людську порядність там, де її немає. В епізоді з побитим хлопчиком-пастушком Дон Кіхот, як і хлопчик, виглядає трагічним. Хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому грошей за роботу, Дон Кіхот — від своєї сліпої віри в людину. Смішним виявляється і героїзм лицаря, адже господар постоялого двору не потребує покарання своїх образників, він вимагає від Дон Кіхота грошей за ночівлю. І хоча поєдинок із левом теж виглядає комічно, герой постає перед нами людиною дуже сміливою, проте він живе у фантастичному вигаданому світі. Кульмінаційним моментом зіткнення його з дійсністю стає перебування у герцогському замку. Вельможі зрозуміли безумство Дон Кіхота, як розуміли його всі, крім хіба що Санчо Панси та розбійника Роне Гинарі, які не завдавали йому ні морального, ні фізичного болю. А освічені і витончені вельможі знущаються з лицаря. У словесних поєдинках і лицар, і зброєносець виходять переможцями, але підлість панівного класу таки перемогла. Герцог і герцогиня виставили гостей блазнями, а згодом завдали і фізичного болю, нацькувавши роз’ярених кішок, і побили. Але розчарування лицаря з’явилося значно пізніше, навіть не тоді, коли він зрозумів, що не може звільнитися від чар своєї Дульсінеї, а тоді, коли зрозумів, що люди не боряться зі злом і не намагаються його викорінити

25. Утопічні імпульси дк.

Серце Дон Кіхота була зорієнтоване на чисті почуття, на благородні пориви. Жодного разу він не переслідував корисні цілі. Його беззавітна любов, його прагнення пригод в ім'я справедливості і лицарської гідності - ті орієнтири, яких нерідко так не вистачає сучасному суспільству.  Він більше походив на дорослу дитину, яка не хотіла приймати суворі реалії справжнього дорослого життя. Дон Кіхот хотів бачити у людях по-справжньому божих сотворінь, яким би можна було вірити, яких би можна було любити, заради яких він вартий був покласти своє життя. Сервантес не стільки прагнув осміяти лицарський дух середньовіччя, та белетристичні романи, скільки хотів показати, наскільки людина по своїй природі беззахисна і чиста перед натовпом, перед суспільними утвореннями, які, на превеликий жаль, не завжди несуть у собі добро.  Сервантес, який писав «Дон Кіхота» в епоху католицької Контрреформації, в роки повної заборони «еразмізма», зашифровує ідеал всеєдності в образах, висхідних до рицарських романів високого Середньовіччя (звідси - метафоричне ототожнення на сторінках «Дон Кіхота» «містичного тіла Христового» і « тіла »мандрівного лицарства). Одночасно християнсько-гуманістична утопія перекладається творцем «Дон Кіхота» на мову карнавально-майданних дійств і святкових ритуалів, які відносяться до різних часів року: Дон Кіхот і його зброєносець Санчо Панса виступають як втілення Посту і Масниці, а їхні перші два виїзди спроектовані на цикл літніх свят, включаючи День Тіла Христового (свято, присвячений таїнства причастя і має яскраво виражену майданну бік) і свято «першого снопа» (Дон Кіхота молотять «як сніп», Санчо характеризує обрушуються на них побої як «збір врожаю мандрівного лицарства», а свого роду емблематичного заставкою книги є битва героя з вітряними млинами). У контексті жнивного ритуалу побиття, супроводжують героїв роману на їхньому шляху, отримують сакральне виправдання. Сміх, що звучить на сторінках роману, - це не злий, знущальний регіт натовпу, а святковий ритуальний сміх, розвінчує і затверджує одночасно.

Сервантес, використавши досвід майданного театру, створив образ зброєносця Дон Кіхота Санчо Панси. Безпосереднє ж вплив на виникнення сервантесівський задуму справила анонімна «Інтермедія про романсах» (1590-91?), Герой якої Бартоло, що збожеволів на їх читанні, відправляється робити героїчні подвиги. Розгортаючи бурлескну, комічну «одноходової» ситуацію інтермедії в прозовий розповідь, що ведеться від імені автора-іроніста, Сервантес виявляє переваги остраненно-непрямого алегорично-іронічного зображення пригод героя, що пародіює своїм виглядом, мовою і діями вигляд, діяння і мова героїв лицарської епіки. Переслідуючи мету висміяти і тим самим дискредитувати в очах читача лицарські романи, про що прямо заявлено в Пролозі до першої частини, автор «Дон Кіхота» створює не літературну пародію як таку (саме слово «пародія» він ніде не використовує), а радикально новий тип розповіді. Трансформуючи мотив карнавальної «звихнутися» героя в його сакральне безумство, що сходить до послань апостола Павла, який писав про одновірцях як про шалені «Христа ради», Сервантес представляє «розважливе божевілля» Дон Кіхота як особливий стан свідомості людини, що знаходиться в положенні читача творить їм у процесі читання тексту. Це відкриває письменнику-романістові шлях до зображення самої структури свідомості героя.

27.Риси роману нового типу «ДК».

Рыцарский и пасторальный романы дали возможность Сервантес с наибольшей рельефностью выдвинуть новые идеи, занимавшие умы передовых представителей тогдашнего испанского общества. Сервантес использовал для этого фонд образов и форм, которые были достоянием поколений. Новым и дерзновенным было то, что он вложил в эти формы иное содержание, что он произвел революцию в представлениях, считавшихся законсервированными. Читательская масса из среды мелкопоместного дворянства, еще не изжившая своих классовых иллюзий, продолжала цепляться за идеальные образы «Амадисов» и других рыцарских романов, поддерживавших в нем веру в возможность возврата былой мощи и влияния. Но с крушением феодальных отношений, с изменением экономики, с катастрофическим процессом обезземеливания, с впадением масс идальго в нищету иссяк и фонд идей, которыми питался дух гордого испанского идальго. 

Феодальная система экономики рухнула, но на ее развалинах не успел еще вырасти и закрепиться новый строй отношений, возникших в лоне средневекового уклада и в борьбе с последним. Сервантес, которому предстояло отразить в художественных образах эту насыщенную противоречиями жизненную обстановку, показать, как мертвое цепляется за живое, и как в то же время в муках рождается новое сознание, мастерски использовал традиционную форму, в которую отлилось мировоззрение прежних поколений дворянства.

Замысел романа свелся к тому, чтобы, подчеркивая все то, что было отрицательного в современном дворянстве и что воспитывалось рыцарской литературой, мистикой и жеманной лирикой, в то же время выдвинуть положительного человека, стоящего на уровне задач современности, сочетающего в себе, с одной стороны, романтику и героику средневекового эпоса, искаженные и извращенные в рыцарских книгах XV—XVI вв., и, с другой, — освободительные идеи Ренессанса.

Центральным пунктом, вокруг которого вращались все помыслы и действия рыцаря в традиционном рыцарском романе, была завуалированная придворной галантностью чувственная любовь к женщине-избраннице. Дон Кихот возводит на недосягаемый пьедестал крестьянку Альдонсу, в то время как окружающие его люди, поступки которых определяются реальными общественными отношениями, всячески унижают женщину, которой они клянутся в любви и уважении. Так, в образе Дульсинеи Сервантес использует любовную символику рыцарства, для того чтобы, с одной стороны, подчеркнуть всю лживость отношений в современном обществе, с другой — противопоставить им идеал верности и крепости любви, лишенной всех тех оков, которые наложили на нее социальное неравенство и «домостроевские» нравы средневековья. В «Дон Кихоте» рыцарь резко порывает с кастовым духом феодализма, он сходит глубоко вниз по общественной лестнице, окунаясь в самую гущу народных масс, неся в нее передовые идеалы нового общественного строя. Отже, Сервантес ств новий тип роману, який поклав початок розвитку епічного жанру реалістичного роману в європейських літературах. Франко: не тільки пародія на лицарський, а й перший най визнач гумористичний роман…перший роман новішого покрою,суспільно-психолог твір.