1.Фізико-хімічні властивості океанічної води.

Це солоність, вміст газів, густина, тиск, прозорість, колір, термічний режим.

Солоність океанічної води. Океанічна вода на 96.5% складається із чистої води і на 3.5% із розчинених солей, газів і нерозчинених часточок. Океанічна вода – розчин, у якому виявлені всі хімічні елементи. Особливо багато хлору, натрію, магнію, сірки. Менше – брому, вуглецю, стронцію, бору. Океанічна (морська) вода на смак гірко-солона, що залежить від переважаючих іонів у її складі. Більше всього NaCl2 і MgSO4, тому вона гірка. У морській воді переважають хлориди, а в річковій – карбонати. Золота в океанічній воді приблизно 11 млрд. тон, але його концентрація 0,008г у м³, тобто видобуток нерентабельний. Солоність – це вміст солей в 1 кг океанічної води, взятий у грамах ( г/кг, або ‰). Середня солоність океанічної води приблизно 35 ‰, або 35кг на 1 тону води. Якщо всі солі, розчинені в океанічній воді, розсипати по поверхні Землі, то вони утворили б шар товщиною 135м. У різних частинах Світового океану солоність води різна, але сольовий склад (співвідношення основних солей) постійний. Це означає, що для з’ясування вмісту кожної із розчинених солей достатньо визначити вміст хлору і сірки (S = 1,82 Cl ‰).

Первісна вода на Землі була кислою (агресивною) і розчиняла гірські породи. Унаслідок цього лужні елементи (Na, K, Ca, Mg) переходили у воду і океан став лужним. Більше 3 млрд. років тому виникло рослинне життя, з’явився вільний кисень. У результаті вуглець в океані окислювався до вуглекислоти. Насамкінець ці два процеси – лужний і кислотний врівноважуються. І ось уже 500 млн. років сольовий склад скеанічної води залишається стабільним. Солі, котрі приносяться ріками (Ca, Si) збирають морські організми, що будують скелети й мушлі. Важкорозчинні сполуки – алюмосилікати Fe (глауконіти), фосфорити, Fe-Mn утворення випадають в осад океану із води. Зокрема, Fe-Mn конкреції покривають 10% площі океанічного дна.

2. Солоність, її розподіл по поверхні та з глибиною

Середня солоність (35 ‰) змінюється у залежності від співвідношення кількості опадів та величини випаровування, стоку зі суходолу ,танення льоду, замерзання води. Фіксують широтну зональність у розподілі солоності. Максимум у тропічних широтах - 36-37 ‰, знижується до екватора і полюсів до 32-33 ‰. Атлантичний океан має найбільшу солоність 35,4 ‰, а Північний Льодовитий океан характеризується найменшими показниками - 32 ‰.

Типи зміни солоності з глибиною:

I.Екваторіальний тип

До 100 м. солоність збільшується, нижче 100 м. до 1500 м. зменшується. Нижче 1500 м. солоність залишається постійною.

II.Тропічно-субтропічний тип

До глибини 1000 м. солоність знижується, а глибше залишається постійною.

III.Помірний тип

З глибиною солоність змінюється мало.

IV. Полярний тип

До 200 м. солоність збільшується, а глибше залишається незмінною.

Серед морів найбільша солоність у Червоному морі – 42 ‰. Чорне море має солоність 18 ‰.

Солоність океанічної води сприятлива для існування живих організмів. Океанічна вода родюча, в ній є хімічні сполуки для живлення морських рослин. Мінералізація води необхідна умова зародження життя в океані.

Ультрапрісна вода, проникаючи в клітини, шкідливо впливає на них. Як сильний розчинник, вона змінює склад протоплазми. Тварини прісних водойм пристосувалися до шкідливої дії води. Вони ізолюються слизовими покровами (риби, жаби). Сильносолоні води озер вбивають життя. Морська вода оптимальна. Оскільки життя вийшло з Океану, то і людина успадкувала деякі особливості: кров солона. Морська фауна не переносить зниження солоності. Коралові рифи перериваються напроти гирл річок.