9. Закономірності дрейфових течій (закони Екмана)

1. Швидкість дрейфових течій збільшується з посиленням вітру й зменшенням широти.

2. Напрямок поверхневої течії не співпадає з напрямком вітру. Він відхиляється вправо в північній півкулі й уліво в південній півкулі на кут до 45°.

3. Унаслідок тертя рух води з поверхні поступово передається нижчим шарам води. Швидкість течії при цьому зменшується у геометричні прогресії, а напрямок течії під впливом сили Коріоліса все більше відхиляється і на глибині до 200 м стає протилежним поверхневій течії.

10. Загальна схема поверхневих течій океану

В усіх океанах течії об’єднуються у кругообіги або кільця. В екваторіальних, помірних та субполярних широтах формуються циклональні кільця течій, у тропічних та субтропічних – антициклональні кільця. Указані кругообіги течій спричинені відповідними атмосферними вихорами. Тому напрямок руху течій у них співпадає із напрямком руху повітря в однойменних вихорах газової оболонки Землі. Так, у північній півкулі у циклональних кругообігах рух відбувається проти годинникової стрілки, а у південній півкулі – за годинниковою стрілкою. В антициклональних кільцях течій вода рухається за годинниковою стрілкою у північній півкулі та проти годинникової стрілки у південній півкулі.

бувають процеси сходження і розходження течій. Процес сходження течій - конвергенція - полягає у тому, що вода накопичується, рівень океану підвищується, тиск і густина збільшуються і вода опускається. При дивергенції (розходженні) течій - усе навпаки.

У морях течії викликані тими ж причинами, що й океанічні течії. Просто за масштабністю вони менші, а місцеві умови надають їм своєрідності. У Чорному та Середземному морях кругові течії, в Білому морі - припливні та відпливні течії, у Північному та Карибському морях знаходяться відгалуження океанічних течій. У протоках бувають течії спрямовані в один бік (Флоридська); в обмінних протоках – вертикальний водообмін ( Босфор, Гібралтар) або горизонтальний водообмін ( протоки Лаперуза, Дрейка).

11. Вертикальна структура Світового океану. Поверхневі водні маси

Океан має вертикальну структуру, горизонтальну поясність.У вертикальній структурі виділяють 4 структурних зони:

1. Верхня сфера до глибини 200-300 м. характеризується перемішуванням, проникненням світла і значним коливанням температури.

2. Проміжна сфера від 200-300 до 15000-2000 м.

3. Глибинна сфера - не доходить до дна 1000 м. Вода однорідна.

4. Придонна сфера від 1000 м і до дна характеризується перемішуванням води від Арктики до Антарктики.

У верхній сфері розміщуються водні маси. Це порівняно великі об’єми води, що формуються на певній акваторії Світового океану і мають на протязі тривалого часу постійні фізичні властивості (температуру, освітленість), хімічні ознаки ( уміст газів) і біологічні риси ( кількість та видовий склад планктону). Відділяються маси одна від іншої океанічними фронтами. Розрізняють такі типи поверхневих водних мас:

• екваторіальні водні маси – мають високу температуру (+23°С), знижену солоність (34,5 ‰), великий вміст кисню. Обмежені екваторіальним та субекваторіальним океанічними фронтами;

• тропічні водні маси - характеризуються підвищеною температурою і солоністю (до 37 ‰), великою прозорістю, бідністю планктоном. Розташовані між субекваторіальними і тропічними фронтами;

• субтропічні водні маси( помірні) – різноманітні за властивостями, сильно змінюються по сезонах.

• полярні водні маси мають низьку температуру (3-4°С), знижену солоність (32-34 ‰), максимальну густину, підвищений вміст кисню.