Перехідний стан джерел адміністративного права в Україні

Маліченко В. Ю. – студентка 1 курсу юридичного факультету Херсонського державного університету

(Науковий керівник: Єщук О. М. – доцент кафедри адміністративного і господарського права Херсонського державного університету, к.ю.н. )

Питання джерел права завжди були актуальними для правової спільноти. І проблематика джерел адміністративного права не є виключенням з цього переліку, оскільки ця галузь (на відміну від інших матеріальних) не має єдиного кодифікованого акту, у якому б містились норми галузі. Адміністративно-правові норми знаходяться у нормативних актах, які приймаються парламентом, президентом, урядом, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, адміністраціями державних підприємств, установ, організацій тощо.

Важко назвати такого вченого в галузі адміністративного права, який би не цікавився джерелами цієї галузі права. Саме цією проблематикою в Україні займалася плеяда провідних вітчизняних вчених-адміністративістів, все ж нам би хотілося б відзначити, що вагомий внесок у розробку удосконалення та аналізу сучасних джерел у галузі адміністративного права України зробили такі вчені, як О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, В.М. Бевзенко, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін, А.І. Єлістратов, В.К. Колпаков, В.В. Ковальська, А.Т. Комзюк, Т.О. Коломоєць, Т.М. Кравцова, Є.Б. Кубко, В.Н. Кудрявцев, О.В. Кузьменко, Н.П. Матюхіна, Р.С. Мельник, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, В.П. Пєтков, Д.В. Приймаченко, В.К. Шкарупа та багато інших.

Мета доповіді полягає в дослідженні перехідного стану джерел адміністративного права та формулюванні його сутності.

Джерелами адміністративного права є і міжнародно-правові угоди України, які ратифіковані Верховною Радою України, міжнародні акти, визнані Україною, якщо вони регулюють адміністративно-правові відносини. Джерела адміністративного права завжди походять від правотворчого рішення компетентного публічного органу, що може бути прямим, похідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення [1, с. 91].

Призначення джерел адміністративного права полягає у тому, що вони служать для зовнішнього вираження змісту адміністративно-правових норм, офіційного закріплення публічних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, забезпечення об’єктивного характеру адміністративного права, надання нормам права загальної обов’язковості [1, с. 91].

У континентальних країнах Європи, зокрема в Україні, основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правовий акт – закони, укази, постанови та ін [1, с. 91].

У системі джерел адміністративного права вихідну роль відіграє Конституція України, яка є Основним Законом Української держави [2, с. 5]. У ній визначається система суб’єктів владних повноважень і публічних органів, їх найважливіші положення, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційно-правові акти встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють їх участь у громадських об’єднаннях, в управлінні державними та громадськими справами, обов’язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності та дисципліни в публічному управлінні [1, с. 97].

Отже, ми повністю погоджуємося з В.В. Галуньком, В.І. Олефіром, С.О. Короєдом, що Конституція України є першоджерелом галузі адміністративного права, яке має шляхом розвитку та уточнення її положень визначити принципи, функції, форми, засоби і процедури забезпечення публічних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, державного та загалом публічного інтересу суспільства [1, с. 102].

Галунько В. В. вважає, що первинним у цьому переліку має стати, адміністративно-процедурний кодекс України, адже необхідно суттєво покращити законодавче врегулювання механізму позасудового забезпечення прав і свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб засобами адміністративного права [3].

На думку В. І. Олефіра саме прийняття Верховною Радою України проекту Закону України «Адміністративно-процедурний кодекс України» є нагальним і таким, що дасть можливість комплексно забезпечити публічні права і свободи людини [3].

Отже, ми повністю погоджуємося з В.В. Галуньком, В.І. Олефіром, С.О. Короєдом, що основні джерела адміністративного права України продовжують перебувати у перехідному стані: 1) діючий КУпАП, прийнятий ще 7 грудня 1984 р., вимагає вже не доповнень, а заміни на концептуально новий, який має бути системно побудований на новій конституційно-правовій базі; 2) до сьогодні проект Закону України «Адміністративно-процедурний кодекс України» Верховною Радою України не прийнято; 3) КАСУ майже повністю відповідає вимогам правової демократичної держави, але побудована на його основі система адміністративного судочинства продовжує переживати період.

Використана література:

1. Адміністративне право України : підручник / [Галунько В. В., Олефір В. І., Гридасов Ю. В., Іванищук А. А., Короєд С. О.] – Херсон : ХМД, 2013. – Т.1 : Загальне адміністративне право. Академічний курс. – 393 с.

2. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

3. Олефір В.І. Перехідний стан основних джерел адміністративного права в Україні : [Електронний ресурс] / Олефір В.І., В.В. Галунько // ACTUAL PROBLEMS OF CORRUPTION PREVENTION AND COUNTERACTION. – 2011. – Режим доступу : http://www.law-property.in.ua/