Деякі напрямки роботи Європейського суду щодо захисту прав громадян

Мішукова Л. Г. – студентка 1 курсу юридичного факультету Херсонського державного університету

(Науковий керівник: Єщук О. М. – доцент кафедри адміністративного і господарського права Херсонського державного університету, к.ю.н. )

В нині діючій Конституції України знайшли своє відображення основні права та свободи людини і громадянина, які передбачені універсальними міжнародно-правовими документами з прав людини, а також визначені основні принципи, на яких ґрунтуються взаємовідносини держави та її органів з людиною. Слід підкреслити, що усі колишні радянські конституції законодавчо закріплювали примат держави над особою, вважаючи, що саме держава може розширити обсяг прав і обов¢язків людини. Особливо це простежується в перших Конституціях РРФСР (1918 р.), Української РСР (1919 р.) та інших союзних республік [1, с. 144-145; 2].

Конституція України 1996 року, акумулювавши результати діяльності вищеназваних вчених-просвітників, ґрунтуючись на новому баченні керівництвом держави геополітичної ситуації, що склалася в світі, детально регламентувала права людини [2].

По-перше, вона значно розширила обсяг прав і свобод людини та громадянина, практично інкорпорувавши в Основний Закон усі права і свободи, закладені в Загальній Декларації прав людини і міжнародних пактах, конвенціях та інших документах [3, с. 9-27].

По-друге, держава визнала примат прав і свобод людини над державою. Стаття 3 Конституції України закріпила положення про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [3, с. 4].

По-третє, структурна побудова Основного Закону нашої держави свідчить про те, що другий розділ, яким закріплені основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, має пріоритетне значення для Української держави та нашого суспільства. Безумовно, цей розділ містить багато статей, яких не було у попередніх конституціях.

По-четверте, нині діюча Конституція України передбачила нові підходи щодо гарантування прав та свобод людини, а також надала можливість захистити ці права шляхом звернення до міжнародних судових установ [3, с. 23-24]. Такого підходу жоден з раніше існуючих Основних Законів не мав. Це нововведення ознаменувало період розширення юрисдикції норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку нашої держави.

Визнаним усіма вченими-правниками є загальнометодологічне положення про те, що поняття про явище виправдане, якщо в ньому виявляються відбитими притаманні йому основні (суттєві) ознаки. Усі суттєві ознаки явища поділяють на абсолютно суттєві та відносно суттєві. До перших належать ті, які утворюють якісну визначеність даного явища, що розглядається лише у плані його онтології. Будь-яке явище у межах однієї і тієї ж якості, на одному й тому ж рівні має одну сутність (яку, зрозуміло, можна пізнати з різним ступенем глибини – як сутність першого, другого та наступних порядків). Відповідно й чітко наукове поняття, що адекватно відображає систему абсолютних ознак конституційного права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини, може бути лише одне. Те ж саме стосується й дефініції такого поняття, хоча її текстові елементи можуть переформульовуватися, уточнюватися, синонімізуватися і т.ін [2, с. 108].

Формування поняття сутності конституційного права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини передбачає вирішення двох кардинальних питань: який реальний суспільно-правовий феномен, яка “субстанція” стоїть за вказаним поняттям, відображається ним;яке об’єктивне призначення даного феномену, чим він викликаний до життя [2, с. 108].

На погляд Л.М. Липачової право на звернення до Європейського Суду з прав людини - це надана та гарантована державою через норми Конституції України та міжнародних договорів України юридична можливість активних дій суб¢єктів правовідносин, формою виразу яких є скарга, викликана неправомірними діями або бездіяльністю посадових чи службових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, яка подається у чітко визначений термін до Європейського Суду з прав людини за умови вичерпання всіх правових засобів захисту на національному рівні і невдоволення рішенням компетентного державного органу стосовно відновлення порушених прав чи свобод людини в Україні [2, с. 128].

В нині діючій Конституції України знайшли своє відображення основні права та свободи людини і громадянина, які передбачені універсальними міжнародно-правовими документами з прав людини, а також визначені основні принципи, на яких ґрунтуються взаємовідносини держави та її органів з людиною. В роботі Європейського Суду щодо захисту прав громадян є певні недоліки, але все ж сподіваємося, що з подальшою європейської інтеграцією України їх буде усунуто, або з часом зведено до мінімуму.

Використана література:

1. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 2. Лютий 1917р. – 1996р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький; За ред. чл.-кор. Академії правових наук України В.Д.Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 800 с.

2. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини : дис. … кандидата юридичних наук: 12.00.02 – конституційне право / Лілія Миколаївна Липачова – Дніпропетровськ., 2002. – 191с.

3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. – Агентство “Книга Пам’яті України”, 1996. – 80 с.