Поняття та зміст європейських стандартів прав людини

Повод А.О., Щирба В.В.– студенти 3-го курсу Міжнародного університету бізнесу і права

(Науковий керівник: Єщук О. М. – доцент кафедри адміністративного і господарського права Херсонського державного університету, к.ю.н. )

Розвиток суспільства вимагає від держави запровадження принци­пово нових, більш дієвих гарантій забезпечення прав і свобод кожної людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак [1, с. 3].

Сучасний розвиток українського суспільства в сфері захисту прав людини з прийняттям Основного Закону держави отримав новий імпульс. Адже після 1996 року, з упровадженням в національну правову систему норм найвищої юридичної сили, перед кожною особою було відкрито нові можливості щодо реалізації конституційного права на звернення за захистом власних прав і свобод, порушених посадовими чи службо­вими особами державних органів, органів місцевого само­врядування [1, с. 3].

У творах Ю.Ю. Білас показано, що поняття і зміст європейських стандартів прав людини не є однозначно науково трактованими. Особливої уваги заслуговує концепт «природні права людини», які відображають основні виміри людського буття, виростають із нього, адекватно виражають фундаментальні потреби та інтереси людини, і в цьому аспекті ми з нею погоджуємося в повній мірі [2, с. 10].

Завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації, перелік, зміст і допустимі обмеження прав і свобод, які містяться в Декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу [2, с. 10].

Ю.Ю. Білас стандартами прав людини є норми та принципи, що увібрали в себе найвищі досягнення загальнолюдської духовної культури, виражають змістовно принцип правової рівності, закріплюють такі правила поводження держави із людиною, які не принижують людську гідність, і які є підставою для вирішення правових справ та розвитку права у будь-яких формах [2, с. 10-11].

На погляд Ю.Ю. Білас очевидним є те, що в основі всієї західної конструкції прав і свобод людини та громадянина лежить природно-правова доктрина з ідеєю існування певного незалежного від суспільства та держави комплексу основних прав і свобод, адже стандарти носять характер принципів більше, аніж закону, тобто є програмними засадами для поведінки, а не наперед прописаною нормою. Вони не є обов’язково закріпленими в положеннях Конвенцій, Декларацій чи інших нормативних актів ЄС, вони формуються також в процесі застосування Європейським судом права ЄС [2, с. 10-11].

На наш погляд тепер досить влучним буде проаналізувати співвідношення поняття та зміст європейських стандартів прав людини з правами та свободами людини і громадянина в Україні.

На слушний погляд Ж.М. Пустовіт під правами та свободами людини і громадянина в Україні слід розуміти певні можливості людини володіти, користуватися та розпоряджатися політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими благами, наданими або визнаними суспільством та державою, а також набувати і захищати їх в порядку, межах, формах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [8, с. 13].

За своєю суттю права та свободи людини та громадянина в Україні являють собою певні можливості свободи виявлення волі, інтересів, можливості певної поведінки, діяльності, певних дій. За своїм змістом права людини та свободи людини і громадянина в Україні - це політичні, економічні, соціальні, культурні та інші блага та права на ці блага, а саме право на їх одержання, захист, збереження, володіння, користування і розпорядження. Формою прав та свободи людини і громадянина в Україні є міра або образ, спосіб або форма поведінки, виявлення волі, інтересів, можливостей [3, с. 6].

Важливою у аспекті дотримання прав і свобод людини в Україні є посада Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, посади, що вбирає в себе функції та основні напрями парламентського контролю, на наш погляд, слід детальніше на ній зупинитися в ракурсі окреслених у розділі питань.

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" визначив метою парламентського контролю такі пункти: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу [].

Таким чином, європейські стандарти прав людини повинні поглиблювати та розвивати не тільки поняття, а й реальне застосування прав та свобод людини і громадянина в Україні, бути основним фундаментом, надійним підґрунтям для них.

Використана література:

1. Липачова Л. М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до європейського суду з прав людини: автор. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук  спеціальність 12.00.02 – конституційне право / Л.М. Липачова - К., 2002. – 18 с.

2. Білас Ю. Ю. Європейські стандарти прав людини в контексті правозастосування сучасної України: автор. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук  спеціальність 12.00.12 – філософія права / Ю.Ю. Білас - К., 2011. – 18 с.

3. Пустовіт Ж. М. Основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук  спеціальність 12.00.02 / Ж.М. Пустовіт – конституційне право - К., 2001. – 19 с.

4. Закон України від 23 грудня 1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» : за станом на 1 січня 2012 р. Відомості Верховної Ради України – 1998. – № 20. – Ст. 99.