Особливості виборчої системи народних депутатів (позитивні та негативні сторони)

Риженко Є.О. – студент Херсонського гідрометеорологічного техніку ОДКЕУ

(Науковий керівник: Коновалов О.Л. – викладач правознавства циклової комісії гуманітарних дисциплін ОДЕКУ, кандидат історичних наук)

Нещодавно в Україні відбулися вибори народних депутатів до Верховної ради, але дискусії щодо особливостей обрання зазначеного органу не завершуються і сьогодні. Отже, актуальність та потреба у вдосконаленні та сталому закріплені досліджуваної теми очевидна.

Виборча система – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. Існує три моделі виборчих систем – мажоритарна, пропорційна та змішана.

Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система – система встановлення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Найбільш поширеним варіантом змішаної системи є рівне комбінування (50 на 50), що передбачає обрання половини депутатів в одномандатних мажоритарних округах, а іншої – в багатомандатних виборчих округах по списках політичних партій. Ця модель вже використовувалась в Україні і в той час вона прийшла на зміну мажоритарній виборчій системі [4].

Згідно останніх запропонованих змін вибори до Верховної Ради України 2012 року пройшли за змішаною виборчою системою. Таким чином, половину мандатів – 225 народних депутатів, – як і в попередніх парламентських виборах, було обрано за пропорційною системою і було розподілено між партіями пропорційно до кількості отриманих голосів, тоді як решта 225 депутатів обиралась за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах. Сама ідея мажоритарності є чудовою, оскільки значно ближча до ідеї прямої демократії, якби не той факт, яких рис вона набула в Україні в період з 1991 до 1997 року та схильності українського політикуму довільно трактувати норми законодавства [1].

Однією з особливостей розвитку політичної системи України є те, що в ній постійно триває пошук оптимальної виборчої системи, як для загальнодержавного, так і місцевого рівня (протягом існування незалежної держави, законодавство про вибори змінювалось 5 раз: 18 листопада 1993 р., 24 вересня 1997 р., 18 жовтня 2001 р., 25 березня 2004 р., 07 липня 2005 р., 01 червня 2007 р., та 17 листопада 2011 р.) [1, 2, 3].

Для дослідження ефективності змішаної виборчої системи проаналізуємо методологію визначення даного поняття. Зазначимо, що існує певна складність при визначенні самого поняття «ефективність». Кожен дослідник, який займається проблемою ефективності, надає їй власного значення. Так, політологічний словник визначає «ефективність» через результативність.

Під ефективністю виборчої системи розуміють її вплив у контексті конституційного процесу – посилення структуризації політичної системи суспільства, забезпечення реального представництва різних верств населення, формування ефективно діючого уряду та системи ефективного контролю народу над урядом.

Згідно висновків такого дослідника як Т. Дешко, можна виокремити наступні критерії для вимірювання ефективності виборчої системи: 1) наявність у парламенті політичної конкуренції; 2) реалізація функції представництва; 3) узгодження регіональних інтересів; 4) збалансування поляризованих концепцій.

Існує ще ряд різноманітних підходів та критеріїв ефективності виборчої системи, однак основними з них, і на основі яких можна дослідити ефективність змішаної виборчої системи, є наступні:

• забезпечення справедливого представництва різних соціальних груп, а також суспільних сфер у представницькому органі;

• сприяння політичній структуризації суспільства та розвитку політичних партій, зокрема їх місцевих осередків;

• сприяння розвитку політичної конкуренції в представницькому органі, а також стабільності та результативності його роботи;

• демократичність та відкритість виборчого процесу;

• незалежність виборчої адміністрації;

• результативність виборів [4].

Якщо ж визначати основні позитивні та негативні сторони, то можна дійти до висновку, що при ефективному використанні змішана виборча система може усунути недоліки інших двох та забезпечить механізм участі меншин і гендерного паритету, а також дасть змогу громадянам висувати свої кандидатури під час виборчого процесу. До того ж світова практика демонструє взірці змішаної моделі, яка дозволяла результативно поєднувати вибір персоналій із системою формування та вираження політичної волі громадян через політичні партії. Особливої уваги заслуговує система єдиного переданого голосу, яка вдало поєднує в собі переваги голосування за кандидата і за політичну силу, та систему преференційного голосування, яка дає змогу персоніфікувати голосування та конкретизувати, якому саме члену партії надається перевага. Також, можна сказати що змішана виборча система домінує над пропорційною в тому, що «народ стає ближчим до кандидатів у депутати». Також будь-яка людина, яка не належить до якоїсь з політичних партій може висунути свою кандидатуру на виборах і стати депутатом по мажоритарним спискам. Це можна визначити, як основні переваги змішаної виборчої системи [4].

Але є і негативні сторони у змішаній виборчій системі. Наприклад, таким є питання виборчих округів. Станом на 31.01.2012 в Україні зареєстровано 36 763 367 виборців у 225 округах, тобто приблизна середня кількість виборців в одному окрузі становить 163 393 людей, 12% (19 607) – максимально припустиме відхилення. В той же час максимальна кількість виборців в окрузі – 183 000 чоловік, мінімальна – 143 786, тобто можлива різниця між ними становить 39 214. На практиці це може призвести до розриву у 15-20 мандатів при грі на розмірах округів, наприклад, у Західній та Східній Україні. По-друге, зараз формування округів відбувається за адміністративним принципом, то ж можливе їх створення з територій, які не межують між собою, а наприклад, місто Славутич відноситься до Київської області, але знаходиться у Чернігівській. Все це щонайменше виглядає досить нелогічним, а на практиці може створити труднощі для кандидатів – самовисуванців на користь політичних партій. І, по-третє, важливо взяти до уваги рекомендацію з Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 січня 2011 р, яка говорить про необхідність включення «в один і той же виборчий округ національних меншин, які формують концентроване проживання в певних зонах» з метою забезпечення представництва національних меншин та забезпечення їх пасивного виборчого права у доступі до політичного управління. Також, сумнівним можна вважати доцільність встановлення часового обмеження та розширення кола обов’язків ЦВК, адже це може призвести до неефективності та некомпетентності ЦВК [4].

Проаналізувавши різні аспекти змішаної виборчої системи України, можна зробити висновок, що вище зазначена виборча система має свої переваги та недоліки. В Україні ця виборча система в наступні роки повинна доопрацьовуватись та вдосконалюватись.

Список використаних джерел і літератури

1. Закон України «Про вибори народних депутатів України» (від 17.11.2011 № 4061-VI.

2. Конституція України: Офіц. видання. Станом на 8 жовтня 2010. – К.: Центр учбової літератури. ВМГО «Український молодіжний правничий союз», 2010. – 80 с.

3. Рішення Конституційного суду України (справа №1-15/2012 від 5 квітня 2012 року).

4. http://naub.oa.edu.ua/2012/otsinka-efektyvnosti-suchasnoji-zmishanoji-vyborchoji-systemy-na-vyborah-do-verhovnoji-rady-ukrajiny