Правове регулювання зовнішніх та публічно-правових відносин у суспільстві

Жорова К. О. ­ – курсант 3-го курсу факультету підготовки слідчих Одеського державного університету внутрішніх справ

(Науковий керівник: Маковій В. П. – начальник кафедри цивільного права та процесу Одеського державного університету внутрішніх справ кандидат юридичних наук, доцент)

Громадські організації у світлі нового законодавства

22 березня 2012 року Верховною радою України було ухвалено новий закон України «Про громадські організації». Він вступить в силу з 1 січня 2013 року. Новим законом передбачено внесення ряду змін в порядок утворення і діяльності громадських організацій, оскільки нинішнє українське законодавство не відповідає міжнародним стандартам і в значній мірі необґрунтовано обмежує свободу об’єднань. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини і гарантується Конституцією і законодавством України, яке дозволяє їм здійснювати і захищати свої права і свободи, задовольняти політичні, культурні, соціальні та інші інтереси.

Воронянський О.В. надає таке визначення громадської організації: «громадська організація» – це група осіб, що об’єдналися для задоволення своїх неполітичних законних інтересів (соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, національних, спортивних і т.д.). Серед них – творчі спілки і асоціації, добродійні і правозахисні організації, клуби по інтересах, молодіжні організації. [1, с. 123]

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.[2, с.184]

Згідно нового закону вагомих змін зазнають норми щодо заснування громадських організацій. Зокрема право засновувати їх отримують юридичні особи приватного права, тобто всі юридичні особи, крім створених розпорядчим актом органу державної влади чи місцевого самоврядування. За чинним законодавством засновниками громадської організації можуть бути лише фізичні особи.

Також встановлені зміни щодо легалізації громадських організацій, тепер вона може відбуватися шляхом : 1) реєстрації або 2) надсилання повідомлення про заснування. За чинним законодавством реєстрація громадської організації передбачає набуття нею статусу юридичної особи. В новому законі вже чітко вказано, що громадські організації, легалізовані через повідомлення про заснування, прав юридичної особи не набувають.[3, с.11] Певним кроком назад можна назвати появу в проекті норми про можливість відмови в легалізації при надсиланні повідомлення про заснування, що ставить всі громадські організації в залежність від Міністерства юстиції на стадії їх заснування. Закон України «Про об’єднання громадян» для випадків надсилання повідомлення про заснування такого права в легалізуючого органу не передбачав. Але в будь-якому разі на практиці засновники громадських організацій зараз віддають перевагу першому способу легалізації - реєстрації громадської організації, зокрема тому, що набуття прав юридичної особи дозволяє вести більш масштабну діяльність завдяки залученню коштів ззовні організації, не обмежуючись коштами самих лише членів організації.

Також відбулися зміни щодо цілей та завдань громадських організацій Чинний закон обмежує цілі та завдання громадських організацій задоволенням інтересів тільки власних членів, що ставить під сумнів утворення організацій з екологічною, правозахисною чи іншою суспільно-корисною метою. Згідно нового закону громадським організаціям дозволяється визначати будь-які спільні цілі, які не обмежені законом та не передбачають одержання прибутку.

Але виникають питання стосовно фінансування таких організацій. Закон України «Про громадські об’єднання» передбачає неприбутковість громадських організацій на відміну від Закону України «Про об’єднання громадян», який передбачає здійснення господарської діяльності шляхом створення окремих госпрозрахункових юридичних осіб [4], новий закон дозволяє самим організаціям провадити господарську діяльність без мети отримання прибутку. Проте із такою зміною законодавчих формулювань, мабуть, не варто сподіватися, що продаж за собівартістю виготовлення, або нижче, продукції неприбуткових організацій, пов’язаної з веденням їх основної діяльності, трактуватиметься податковими органами як отримання доходів, звільнених від оподаткування. Не зважаючи на наявність вже зараз у Податковому Кодексі України положення про звільнення від оподаткування доходів неприбуткових організацій у вигляді «коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності»,[5, с.157] Державна податкова служба звільняє від оподаткування лише пасивні доходи й надходження, отримані не від, а тільки для ведення основної діяльності (пожертви, гранти і т.п.).

До негативних змін також можна віднести розширення можливості державних органів щодо припинення громадських організацій. Організації, легалізовані через повідомлення про заснування, можуть бути припинені шляхом публікації органом відповідного оголошення в друкованих ЗМІ за наслідками виявлення відсутності діяльності громадської організації протягом більш як трьох років. Також серед підстав примусового розпуску громадських організацій за рішенням суду з’являється формулювання «провадження… діяльності, що заборонена законом» [3]. Це формулювання виглядає ширшим, ніж норми чинного законодавства, де наведено вичерпний перелік заборонених видів діяльності.

До позитивних змін слід віднести те, що новий закон дозволяє юридичним особам не приховувати свою участь в громадській та іншій суспільно-корисній діяльності та не визнає колективного членства.

На відміну від чинного закону, який з одного боку забороняє членство у громадських організаціях юридичних осіб, але передбачає колективне членство їх трудових колективів, що порушує принцип добровільності.

Тож, як висновок, можна відмітити, що новий закон:

1) розширює цілі створення громадських організацій;

2) розширює коло учасників громадських організацій;

3) спрощує процедури реєстрації та внесення змін до статутів громадських організацій;

4) надає право самостійно визначати територію свої діяльності;

5) знімає обмеження щодо видів діяльності громадських організацій.

Очевидно, що ухвалення нового закону є важливим кроком в адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу по забезпеченню права фізичних осіб на об'єднання. Проте в законі враховані далеко не всі важливі стандарти Рекомендації КМ Ради Європи про громадські об'єднання, особливо відносно підстав відмови в їх реєстрації. Це означає, що після певного перехідного періоду поправки до нового закону знов повинні встати на порядку денному українського парламенту.

Використана література:

1. Воронянський О.В., Борисов Г.В., Зайончковський Ю.В. Основи правознавства: Навчальний посібник.-Харків.:Парус,2008.-368с.

2. Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк , 1998. – 304 с.

3. ЗУ «Про громадські об’єднання» Верховна Рада України; Закон від 22 .03.2012

4. ЗУ «Про об’єднання громадян» Верховна Рада України; Закон від 16.06.1992

5. Податковий Кодекс України від 19.11.2012