Деякі аспекти захисту прав неповнолітніх на житло

Риженко І. М. - доцент кафедри правових дисциплін Херсонського інституту МАУП

Пісоцька Ю. М. - студентка Харківського національного університету «Юридична академія ім. Я.Мудрого»

Оскільки неповнолітні є особливо вразливою соціальною категорією громадян, захисту їх прав та законних інтересів присвячено низку законодавчих актів як вітчизняного, так і міжнародного права. Це - Женевська декларація прав дитини 1924 року, Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенція про права дитини прийнята 20 листопада 1989 року та інші.

Ми погоджуємося з думкою, що найбільшого розвитку нагляду за додержанням законів щодо захисту прав і свобод дітей набув після прийняття 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про права дитини, яку ратифікувало майже 170 країн світу, у тому числі Україна (ратифікована постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року) [1, 35]. Цим документом міжнародного значення дитина визнана повноцінною та повноправною особистістю, самостійним суб’єктом правовідносин.

Стаття 3 Конвенції про права дитини зобов’язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини [2]. Конвенція наголосила на пріоритеті інтересів дітей перед потребами держави, суспільства, релігії, сім’ї, окреслила особливу опіку держави та суспільства над соціально незахищеними дітьми.

На підставі Конвенції (26 квітня 2001 р.) прийнято Закон України "Про охорону дитинства" [3], яким захист прав дітей визначено як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, а на сьогодні і Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” [4] .

Ряд важливих положень з приводу захисту прав неповнолітніх на житло закріплено також у Сімейному, Цивільному, Житловому кодексах України.

Слід зазначити, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування (стаття 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”).

Аналіз положень Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, Сімейного кодексу України, та Закону України "Про охорону дитинства", дає можливість стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей саме на етапі вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти, шляхом надання органами опіки та піклування згоди на вчинення зазначених правочинів.

До найбільш поширених порушень прав і законних інтересів неповнолітніх відносяться випадки недотримання вимог законодавства про житлові та соціальні права, а саме: право власності на житло або на проживання (користування) у ньому. Однією з основних причин порушення права власності неповнолітніх на житло є недотримання положень ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" щодо обов’язкової наявності дозволу органу опіки і піклування на укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації, зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування, міни житла тощо. Слід мати на увазі, що згідно статті 177 Сімейного кодексу України [5] батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Відповідно до ст. 247 Сімейного кодексу України дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. Частиною 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Відповідно до ст. 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним [6].

Варто звернути увагу, що порушення прав на житло може мати місце і за умови, коли дитина не є його власником, а лише мешкає у ньому. Стаття 64 Житлового кодексу України [7] зазначає, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Слід звернути ще раз увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомого майна, а й у випадку користування майном. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування житлом. Так, на виконання вимог статті 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, до посвідчення правочинів відчуження нерухомого майна нотаріусами перевіряється наявність (відсутність) зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, яке відчужується. Така перевірка, відбувається за допомогою витребування у сторін довідок, які видаються квартальними, житлово - експлуатаційними комітетами, а також за домовою книгою. Тобто в даному випадку мова йде про захист права дитини на користування житлом лише у випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. А що робити з правами дитини, яка проживає з батьками, але не зареєстрована ? Питання залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.

Ще одна проблема. Поширеним є насильство над дітьми з боку батьків, які знущаються з них, не годують їх, ґвалтують та навіть позбавляють життя. За кордоном правоохоронці вилучають з родини кривдника, незважаючи на те, що мати чи батько є власниками квартири, застосовують до винного дії щодо його реабілітації від алкогольної або наркотичної залежності. У нас же в неблагополучних сім’ях часто навпаки, дитину позбавляють звичного спілкування з близькими та друзями, вогнику рідної домівки поміщаючи її до інтернатного закладу, завдаючи не чим непоправимі страждання.

В підсумок хотілося би зазначити. На сьогодні питаннями дитинства у державі опікуються понад 10 міністерств і відомств. Уже три роки діє спеціальний центральний орган виконавчої влади - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. На реалізацію прав дітей спрямовано понад 500 законодавчих актів, а скільки виділяється коштів важко навіть уявити. У такій ситуації особливої актуальності набуває діяльність правоохоронних органів - це, зокрема прокуратури та міліції. Їх діяльність повинна бути скоординована і спрямована на захист дітей від жорстокості та насильства, охорону їх прав на життя і здоров’я, опіку та піклування, майнових прав, в тому числі і права власності на житло.

Турбота про підростаюче покоління завжди є й буде актуальною, адже діти – гарант самозбереження нації. Місце держави у світі певною мірою визначається ставленням до наймолодших її громадян, їх інтересів і потреб.

Використана література:

1. Шестакова Н. Роль прокурора у захисті прав та інтересів неповнолітніх / Н. Шестакова // Вісник прокуратури.-2008.-№1.-С. 35

2. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

3. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року із змінами та доповненнями // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

4. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 року із змінами та доповненнями // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

5. Сімейний кодекс України від 10січня 2002 року / Урядовий кур’єр від 06.03.02 №44.

6. Цивільний кодекс України від 1 січня 2004 року із змінами та доповненнями // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

7. Житловий кодекс України від 30 червня 1983 року із змінами та доповненнями // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.