Деякі проблемні питання правового регулювання договору ренти

Чайка О. В. - студентка Херсонського інституту МАУП

(Науковий керівник: Риженко І. М.– доцент кафедри правових дисциплін ХІ МАУП, кандидат юридичних наук)

Набрання чинності Цивільним кодексом України зумовило становлення нових інститутів цивільного права, серед яких одне із чільних місць посідає договірний інститут ренти. В умовах відсутності усталеної судової практики і традицій правового регулювання рентних відносин виникає потреба в проведенні їх всебічного цивільно-правового аналізу з метою уникнення правових колізій і належного вирішення проблем застосування. До останнього часу термін „ рента ” використовувався в основному як економічне поняття, але з прийняттям 1 січня 2004 року Цивільного кодексу ( далі – ЦК) відносини, що визначаються цим терміном, набули і правового характеру, [1. с. 185].

Відповідно до ст. 731 ЦК за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Предмет договору ренти визначено узагальнено: зазначається, що одержувач ренти передає у власність платнику ренти майно. Згідно ст. 190 ЦК України під поняття „ майно ” підпадають окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

У главі 56 ЦК України договір ренти сконструйовано як реальний, оплптний та односторонній правочин. Він не покладає на одержувача ренти ніяких обов’язків, у тому числі обов’язків із передання речі, оскільки вважається укладеним лише з моменту такого передання.

При припиненні договору ренти застосовуються положення статей 651-654 нового ЦК України, які установлюють загальні положення про розірвання договорів, а також статті 739-741 ЦК, що стосуються припинення саме договору ренти.

Договір ренти припиняється у таких випадках:

• за згодою сторін;

• за рішенням суду у разі істотного порушення договору іншою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

• за ініціативою сторін або за рішенням суду у разі істотної зміни обставин, якими сторони користувалися при укладені договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. У разі розірвання договору ренти за рішенням суду останній, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням договору;

• у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково. Так, відповідно до статті 739 ЦК України платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору. При цьому договором можуть бути встановлені умови здійснення платником ренти відмови. Зобов’язання припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника від договору, за умови повного розрахунку між ними, що підтверджується відповідними платіжними, документами. Умова договору, відповідно до якої платник ренти не може відмовитися від договору є нікчемною [17, c.14].

Одержувач безстрокової ренти також має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

• платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

• платник безстрокової ренти порушив зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти;

• платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках встановлених договором.

Що стосується розрахунків між сторонами у разі розірвання договору ренти, то стаття 741 ЦК України встановлює таке: якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки проводяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи безоплатно.

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

На мою думку, тут законодавець дещо не логічно побудував правову норму. Виходячи з визначення договору ренти, він є оплатний, і навіть ч. 3 ст. 741 ЦК України говорить „ Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату ...”, то чому ж платник ренти у разі розірвання договору повинен виплачувати ще раз вартість переданого майна. Доцільно було б викласти ч. 2 та ч. 3 ст. 741 ЦК у такій послідовності „ 2. Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майн

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти ”.