Захист майнових прав дитини

Авраменко О.В. – студент 4 курсу Херсонського інституту МАУП

(Науковий керівник: Риженко І. М.– доцент кафедри правових дисциплін ХІ МАУП, кандидат юридичних наук)

Кожна особа незалежно від віку та майнового стану володіє певним майном, і дитина не є винятком. Однак практика реалізації прав дітей на майно виявляє значні прогалини у чинному законодавстві, обумовлені багатьма факторами, головним серед яких є відсутність норм прямої дії в законах України та ефективного державного механізму захисту цих прав. Численні порушення прав дітей при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям є одним із чинників поширення дитячої безпритульності та бродяжництва.

У передбачених законом випадках неповнолітні самостійно здійснюють належні їм майнові права. При цьому вони визнаються особливими суб’єктами права, так як їх вольові та інтелектуальні якості відрізняються від аналогічних якостей, притаманних повнолітнім. Саме тому законодавством встановлений особливий порядок регулювання майнових відносин з участю неповнолітніх осіб, який, з одного боку, передбачає можливість неповнолітнього самостійно здійснювати права та нести обов’язки ( в залежності від віку), а з другого боку, зменшує ризик негативних наслідків дій неповнолітніх, як для них самих, так і для осіб, що вступають з ними в майнові відносини.

Даний порядок включає наступні заходи правового характеру, направлені на забезпечення належного здійснення учасниками правовідносин своїх прав: встановлення меж самостійних дій неповнолітніх та малолітніх, контроль з боку батьків та органів опіки та піклування, представництво батьками інтересів дітей, а також здійснення права розпорядження майном неповнолітніх в межах повноважень та з дотриманням порядку, встановленого чинним законодавством України.

Неповнолітні особи можуть заключати лише дрібні побутові правочини та розпоряджатися заробітком, стипендією чи іншими доходами. Всі інші правочини вони вправі заключати лише за згодою батьків ( усиновлювачів) або піклувальників. Своєю згодою зазначені особи не усувають неповнолітнього з числа учасників правовідносин, не замінюють його, однак діям неповнолітнього по укладенню правочину надається відповідне юридичне значення лише в тому випадку, якщо вони погоджені з батьками ( усиновлювачами), піклувальниками.

У свою чергу, батьки (усиновлювачі) піклувальники, як законні представники неповнолітніх, не можуть давати згоди на укладення певного виду правочинів без дозволу органів опіки та піклування, а батьки малолітньої особи не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини ( ст. 177 СК України).

Для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і захищених інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо нерухомого майна ( ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»[1]).

Такий дозвіл органів опіки та піклування не впливає на розвиток правовідношення, його слід розглядати як передумову його розвитку. Саме тому у випадку виникнення спору, наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення вказаного договору не є для суду достатнім підтвердженням законності правочину. Якщо в результаті правочину майнові права неповнолітнього були порушені, то, незважаючи на дозвіл органів опіки та піклування, такий правочин повинен визнаватися недійсним.

Найбільш проблемним моментом забезпечення захисту майнових прав дітей при відчуженні нерухомого майна є невизначеність діючим законодавством форми та змісту дозволів на вчинення дій щодо житла і майна. Зокрема досить поширеними було надання дозволів органів опіки та піклування на укладення договору за умови внесення коштів на рахунок дитини до Ощадного банку на ім’я дитини. У зв’язку з цим виникав ряд питань економічного характеру- механізм захисту сум, переказаних на ім’я дитини від інфляції, зростання ринкової вартості нерухомості тощо.

Спроба врегулювати цю проблему закладено у Постанові Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року, якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини. Вказаним Порядком визначено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням районної, районної у містах, Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради, витяг з якого заявникам видає служба у справах дітей. У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, у рішенні зазначається строк та умови придбання житла з урахуванням інтересів дитини. Якщо батьки, опікуни, піклувальники не виконують рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради щодо збереження майна дитини, служба у справах дітей подає голові районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради клопотання про необхідність звернення до суду з метою захисту майнових та житлових прав дитини[2].

Вирішення на законодавчому рівні поставлених проблем дозволять посилити захист майнових прав дітей.

Використана література:

1. Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 № 2623-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 26, ст.354 .

2. Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини затвердж. постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року /Офіційний вісник України.-2008.-№ 76.-ст. 256.