Контракт як вид трудового договору

Ростецька В. – студентка 3 курсу Херсонського інституту МАУП

(Науковий керівник: Миронова В.О. – завідувач кафедри правових дисциплін ХІ МАУП, кандидат юридичних наук)

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу, укладаючи трудовий договір. Термін «договір» має багато значень, що передбачаються різними нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права [3].

Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП контракт – особлива форма трудового договору, в якому вказано: строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового. Строки й умови можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України [1, с. 38].

На сьогодні в Україні діє декілька десятків нормативних актів, якими передбачається укладення контрактів з певними категоріями працівників. Такими актами, зокрема, є законами України «Про освіту» (ст. 20), «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ст. 16), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 6) тощо.

Значних зусиль щодо регулювання цього питання доклав Кабінет Міністрів України. 19 березня 1993 р. було прийнято постанову № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності», якою затверджено Положення про порядок укладення контракту та інші документи. У Положенні (п. 9) говориться, що контрактом передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства. Визначено, що контракт може бути укладений на термін від 1 до 5 років [2, с. 15].

Предметом контракту може бути виконання певної роботи для досягнення конкретного результату або виконання протягом дії контракту певних функцій. Його може бути укладено на конкретний строк, що встановлюється за угодою сторін, або на час виконання певної роботи. По закінченні строку дії він може бути продовжений, переукладений на новий строк або розірваний, але при продовженні його умови зберігаються на новий строк, а при переукладенні потрібно погодження умов контракту. Права та обов’язки, необхідні для виконання та відповідальності (у тому числі матеріальна) за невиконання умов контракту встановлюється за угодою сторін. Контракт має передбачати зобов’язання роботодавця про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівнику в раз дострокового розірвання контракту.

Умови матеріального забезпечення працівника встановлюються за угодою сторін. Розміри витрат не можуть бути менше, ніж це передбачено чинним законодавством і колективним договором.

Умови організації праці працівника (режим робочого часу і часу відпочинку, переведення на іншу роботу, встановлення індивідуальних графіків роботи тощо) визначаються угодою сторін. Тривалість щорічної відпустки працівника не може бути меншою за встановлену законодавством для певної категорії працівників. У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання.

У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, не передбачених чинним законодавством, але встановленим контрактом, звільнення працівника проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і умовами контракту [1, с. 38 – 39].

Трудові договори у формі контракту укладаються тільки з тими категоріями працівників, щодо яких існують відповідні нормативні акти (ст. 21 КЗпП), і тільки тоді, коли договір неможливо укласти на невизначений строк (п.1 постанови № 170). Наприклад, якщо контракти укладені з працівниками, посада яких не названа у постанові Кабінету Міністрів України «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при прийнятті на роботу», а саме, з керівниками структурних підрозділів, це є порушенням.

Контракт укладається обов’язково в письмовій формі. Положення також регламентує кількість примірників контракту (два). По одному для кожної із сторін трудового договору; вони мають однакову юридичну силу.

Новелою для законодавства є передача копії контракту за згодою працівника профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту. Враховуючи відсутність належної законодавчої бази для захисту інтересів працівника, в контракті необхідно обов’язково передбачити, який саме орган уповноважений працівником здійснювати такий контроль. Це допоможе останньому не тільки захищати свої права в разі їх порушення, а й роботодавцю, який буде уважніше ставитися до умов контракту.

Контракт має конфіденційний характер. Якщо доступ до контракту мають службові особи роботодавця, то вони не вправі розголошувати його умови. Обов’язок по забезпеченню конфіденційності покладається на роботодавця, а саме, на особу, яка має право приймати та звільняти працівників [2, с. 16].

Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він визначає і обсяг прав та обов'язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здійсненні трудових відносин (дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечувати належні умови праці).

За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов'язання працівника абстрактні права і обов'язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретні права і обов'язки з трудових відносин між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Використана література:

1. Карлицький С. М. Трудове право України: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2004. – 216 с.

2. Козінцев І. П., Савенко Л. А. Людини і праця / Укл. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 336 с.

3. http://www.vuzlib.org/beta3/html/1/13257/13313/