МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ХЕРСОНСЬКИЙ ІНСТИТУТ

«Роль права та закону у сучасному суспільстві»

Збірник матеріалів міжвузівського студентського круглого столу

14 грудня 2012 р.

Херсон -2012

Зміст

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ТА ЗАКОНУ В СУЧАСНОСТІ

Хаєнкова К.В. Обов’язки, права та свободи людини, громадянина……………..4

Калівошко В. В. Корупція – основна проблема сучасності………………………6

Колосова К. М. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності………………………………………………………………………8

Білоус В.Р. Роль правової культури у формуванні сучасної демократичної держави………………………………………………………………………………10

Маліченко В. Ю. Перехідний стан джерел адміністративного права в Україні………………………………………………………………………………..13

Тісліченко Т. В. Поняття та риси адміністративного правопорушення…………15

РОЗДІЛ 2. ГАЛУЗІ ПРИВАТНОГО ПРАВА, ЯК ОСНОВА ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН У СУСПІЛЬСТВІ

Подобєд К.В. Актуальні проблеми визнання і виконання міжнародних арбітражних рішень в Україні ……………………………………………………....17

Філімонов Г. В. Адміністративна процедура оформлення дорожньо-транспортних пригод працівниками ДАІ МВС…………………………………….19

Васильчук А.І. Особисте немайнове право поваги до людини, яка померла у контексті нового КПК………………………………………………………………...21

Авраменко О.В. Право спільної сумісної власності подружжя…………………..23

Ростецька В. Контракт як вид трудового договору………………………………..25

Кучерява Т.О. Сутність правової категорії «зайнятість населення»……………..28

Авраменко О.В. Захист майнових прав дитини…………………………………...30

Берегова В. І. Порівняльна характеристика третіх осіб у цивільному процесі України та країн СНД………………………………………………………………...32

Чайка О. В. Деякі проблемні питання правового регулювання договору ренти..34

Трушина А. Правові основи діяльності підприємств через призму сучасного законодавства…………………………………………………………………………36

Риженко І. М., Пісоцька Ю.М. Деякі аспекти захисту прав неповнолітніх на житло…………………………………………………………………………………..38

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ТА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СУСПІЛЬСТВІ

Жорова К. О. Громадські організації у світлі нового законодавства…………….41

Риженко Є.О. Особливості виборчої системи народних депутатів (позитивні та негативні сторони)……………………………………………………………………43

Гриценко В.А. Методи адміністративно-правової охорони громадської безпеки в Україні…………………………………………………………………………………46

Ігнатюк О.Р. Україна та Європейський союз: співробітництво в галузі прав людини………………………………………………………………………………...47

Повод А.О., Щирба В.В. Поняття та зміст європейських стандартів прав людини………………………………………………………………………………...50

Мішукова Л. Г. Деякі напрямки роботи Європейського суду щодо захисту прав громадян………………………………………………………………………………52

Мотрюк О. В. Конвенція про захист прав людини та основних свобод – складова частина національної системи права ……………………………………………….54

Шкабура Х. Фінансовий контроль в Україні………………………………………56

Мкртчян Р.С. Викладання адміністративного процесу як засіб забезпечення якості юридичної освіти в Україні…………………………………………………57

Горішній О.О. Безоплатна правова допомога як гарантія дотримання

права та законних інтересів громадян……………………………………………...59

Загальнотеоретична характеристика права та закону в сучасності Обов'язки, права та свободи людини, громадянина

Хаєнкова К.В. – студентка 4 курсу Херсонського інституту МАУП

(Науковий керівник: Подобєд К.В.– старший викладач кафедри правових дисциплін ХІ МАУП )

Основне право громадянина – це встановлена державою та закріплена в Конституції можливість, яка дозволяє кожному обирати вид і міру певної поведінки, використовувати надані йому блага, як в особистих, так і в суспільних інтересах [5, с. 23].

Основний обов'язок – це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства та закріплена в Конституції необхідність, яка приписує кожному громадянину вид і міру певної поведінки та відповідальність в разі її невиконання.

В юридичній літературі права, свободи та обов'язки входять до поняття «правовий статус».

Правовий статус особи – це сукупність всіх прав, свобод та обов'язків, що належать громадянину і визначають його правове положення у суспільстві.

В юридичній літературі зустрічається така класифікація видів правового статусу: 1) Загальний правовий статус розповсюджується на усіх громадян і закріплений в Конституції та законах України. 2) Спеціальний (родовий) статус поширюється на певні групи громадян, закріплений в окремих законах (наприклад, Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993р. та ін.). 3) Індивідуальний (приватний) правовий статус – поширюється на конкретних осіб. В законодавстві України також розрізняють правовий статус громадян України, основи якого закріплені у ст. 21–25 Конституції України, правовий статус осіб без громадянства (апатридів) та правовий статус іноземних громадян [1, с. 6-7].

Доцільною здається класифікація прав особи за П.М. Рабіновичем, який класифікує права за змістом потреб людини, що забезпечуються цим правом. Це фізичні, особисті, культурні, економічні. політичні права [5, с. 10].

Крім того, в літературі права та свободи поділяють [2, с.12]:

* за значенням їх для носія на: 1) основні (безумовно необхідні для існування людини, наприклад, право на життя); 2) неосновні (не є життєво необхідними, наприклад, право на участь у профспілках); * за способом здійснення на : 1) активні (вимагають активних дій, наприклад, право на освіту); 2) пасивні (не вимагають активних дій особи, наприклад, свобода світогляду); * за суб'єктами здійснення на: 1) індивідуальні (здійснюються одноособовими діями, наприклад, право на свободу переконань); 2) колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань); * залежно від ролі держави на: 1) «негативні права» (для їх здійснення державі досить утриматись від втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дітей); 2) «позитивні права» (для їх здійснення необхідно прийняття певних заходів з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захистом).

Вперше в Україні офіційно закріплене невід'ємне право кожної людини на життя (ст.27), хоча в міжнародних актах, ратифікованих Україною, воно існувало. На жаль, ні ці акти, ні Конституція не містять юридичного визначення цього права. Не зафіксовано, коли воно виникає: з моменту народження дитини чи раніше [2, с.15].

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі:

1. Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право громадян знайомитися із відомостями про себе та гарантування судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім'ї (ст. 32 Конституції України).

2. Забезпечення таємниці всиновлення (стаття 112 Сімейного Кодексу України) шляхом зміни місця, дати народження дитини (не більш ніж на 6 місяців).

3. Право на збереження лікарської таємниці - медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

4. Адвокатська таємниця. предметом адвокатської таємниці є питання, з якими особа звертається до адвоката, зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, які адвокат отримав при здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокату забороняється розголошувати ці відомості, а також використовувати їх у власних інтересах та в інтересах третіх осіб.

5. Дотримання таємниці здійснення нотаріальних дій нотаріусами та іншими посадовими особами.

6. Недоторканість житла (ст. 30 Конституції України). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців. Відповідальність за порушення цього передбачена Кримінальним кодексом України [4, с.14].

7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України).

Громадяни мають право браги участь у виборах і референдумах. Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38 Конституції), яке більш детально закріплено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Одними з найважливіших прав людини є право на працю та відпочинок (ст. 43,45 Конституції України). За Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року право на труд включає право кожної людини на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, право на справедливі та сприятливі умови праці, оплату праці, відпочинок та обмеження робочого часу прав [3, с. 24].

Стаття 53 Конституції України закріплює право кожного на освіту, у тому числі на отримання безоплатної освіти у державних і комунальних навчальних закладах.

4 листопада 1966 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО була прийнята Декларація принципів міжнародної культурної співпраці, яка проголосила, що для підтримання гідності людини необхідне глибоке розповсюдження культури та освіти серед усіх людей на засадах справедливості, свободи та миру. Інші міжнародні акти підкреслюють також право кожної людини вільно брати участь у культурному житті, науковому прогресі, а також захищати авторські права. Ці та інші положення відображені у статті 54 Конституції України [6, с.55].

Таким чином у даній доповіді більш докладніше розглядаються права і обов’язки, що поділені за класифікацією, в кожному виді приведена певна стаття яка має пряме відношення до цього виду чи обов'язку.

Використана література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості ВР України №30, 1996.- С.46.

2. М.Г. Коваль, В.О. Євченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997. - С. 65.

3. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005. - С.146.

4. Гуляк Я.В. Право на житло і на житлові відносини / Держава і право, 2005. - С.56.

5. Рабінович П. / Соціальна сутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005.- С. 82.

6. Лукашук Б.І. Міжнародне право. – М., 1999. - С. 154.