1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104)

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується на тих же засадах, що й до повнолітніх осіб (ст. ст. 75-78), з урахуванням особливостей, передбачених в ст. 104 КК. Специфіка застосування даного інституту полягає у наступному:

1. цей інститут може бути застосований до неповнолітнього тільки у разі його засудження до арешту або позбавлення волі (ч.2 ст. 104). Такі загальні вимоги, як строк позбавлення волі не більше п’яти років і висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, зберігається;

2. іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч.3 ст. 104). Зберігаються загальні положення про не вчинення засудженим нового злочину протягом іспитового строку та виконання покладених на нього обов’язків;

3. суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи (ч.4 ст. 104).

Зберігається й положення про можливість призначення додаткових покарань (ст. 77), якими для неповнолітніх можуть бути лише штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст.98). Покладення відповідно до ч.4 ст.104 на окрему особу за її згодою або на її прохання обов’язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов’язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом. Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданийпід нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Онак це може бути лише понолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов’язки за станом здоров’я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов’язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов’язки раніше, що й зумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно. Актуальними для застосування розглядуваного інституту до неповнолітніх є й загальні положення, що в разі, коли засуджений не виконує покладені на нього судом обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст.78) та про те, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за сукупністю вироків (ч. 3 ст.78), звичайно, з дотриманням положень ч. 2 ст.103 щодо максимального строку покарання неповнолітньому. Новелою, яка стосується й неповнолітніх, чинного КК є положення про те, що після закінчення іспитового строку особа звільняється від призначеного їй покарання судом (а не автоматично, як це мало місце при застосуванні умовного засудження, передбаченого ст.45 КК 1960 р.), причому лише за умови виконання покладених на неї судом обов’язків та невчинення нового злочину.