1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення.

Склад злочину – це сукупність установлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного, сказавши, що склад злочину – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом у так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, у ст. 203 КК — заборонені види господарської діяльності визначаються в постановах Уряду, у ст. 286 КК - правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).

2. Склад злочину утворює лише певна кількість встанов­лених кримінальним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину - це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного злочину, стверджує відсут­ність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Найчастіше порушується кримінальний закон тоді, коли непевно і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в діях особи складу злочину.

3. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як злочин.

Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати кримінальні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це означає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільне небезпечних дій, які, не містять всіх ознак, встановлених кримінальним законом, означає, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину означає, що вона злочину не вчинила.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя — злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільне небезпечного діяння, що, посягає на суспільні відносини, котрі охороняються кримінальним законом. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, через які останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремого складу злочину, що виступає своє­рідною мірою злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину — чим відрізняється один злочин від іншого. При цьому поняття злочину є формою, а поняття складу злочину — змістом.

Функції складу злочину, як одного з найбільш важливих інститутів, такі:

1) фундаментальна;

2) процесуальна;

3) розмежувальна;    

4) гарантійна.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

• Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде.

• Єдиноюпідставою, бо іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою до кримінальної відповідальності.

• Необхідною підставою, тому що склад злочину виступає не­обхідною умовою кримінальної відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

• Достатньою підставою, тому що інших підстав криміналь­ної відповідальності не передбачено.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної.

Гарантійна функціяскладу злочину полягає в тому, що особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадянина.

2. Елементи складу злочину, їх зміст, ознаки та органічна єдність.

2.1 Об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона як елементи складу злочину.

     Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділя­ють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його су­спільну спрямованість на заподіяння певної суспільне не­безпечної шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину -дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча- його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього бо­ку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслід­ків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоцій­ний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного бо­ку, називаються елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є;

а) важливість та цінність суспільних відносин, постав­лених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які харак­теризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення зло­чину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Таки­ми ознаками є:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температу­ри, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юри­дичних обов'язків;

в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються криміналь­ним законом;

г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і ти­ми злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

3. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповіда­льність:

- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оціню­вати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або ке­рувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

- громадянство;

- посадова особа;

- військовослужбовець;

- фах;

- особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;

- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

 

- працівник транспорту;

- член виборчої комісії;

- родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пунктах а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризу­ють злочин з його внутрішнього боку:

а) вина. Відповідно до ст. 23 ККУ виною є „ психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченого цих Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”.

б) умисел . Умисел поділяється на прямиф та непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала , але свідомо припускала  їх настання.

в) необережність. Необережність поділяється на злочинну само-впевненність та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

г) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідом­леною дійсною чи гаданою потребою;

д) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягнути вчиненням злочину;

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктив­них підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину.

Пленум Верховного Суду України у своїх постановах постійно вимагає, щоб суди, розглядаючи кримінальну справу, найуважніше з'ясовували наявність в діях особи складу злочину. Так, у постанові від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» Пленум вказав на необхідність у кожній справі з'ясовували всі фактичні обставини, у тому числі службовий стан і коло повноважень особи, обвинува­ченої у перевищенні влади або службових повноважень, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок зі службовим становищем притяг­нутої до відповідальності особи та наслідками, що настали. У постанові від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» Пленум вказав, що у постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку повинні бути зазначені дії обвинуваченої особи, наслідки її дій, а також кваліфікуючі ознаки складу злочину з обов'язковою вказівкою цих ознак.

2.2 Обов’язкові й факультативні ознаки складу злочину.       

Залежно від юридичного значення ознак для кожного окремого складу злочину ці ознаки поділяються на:

1) Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам — без жодної такої ознаки не може бути жодного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

а) ознаки об'єкта;

б) дія чи бездіяльність;

в) вік та осудність;

г) вина — умисел чи необережність.     

Обов'язкові ознаки - це мінімум ознак, які характери­зують всі елементи складу кожного окремого злочину.     

Практичне значення обов'язкових ознак для складу зло­чину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у будь-якому випадку виключає склад будь-якого злочину, а отже, виключає і кримінальну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільне небезпечної шкоди (знищення майна вогнем) неосудною особою означає, що такі дії не мають суб'єкта як обов'язкової ознаки складу злочину, а отже, і немає підстав притягати таку особу до кримінальної відповідальності.

2) Факультативні, тобто такі ознаки, які притаманні тільки деяким складам злочину, вони є не в усіх, а лише в тих складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов'язкові для всіх злочинів, але для тих, у законодавчому визначенні яких вони зазначені, вони є обов'язковими.

Наприклад, фізіологічний афект у складі злочину вбив­ства - ст. 116 ККУ, мета отримання наживи в складі злочину проституції - ст. 303 ККУ і т. ін.

Такими ознаками є:

1) предмет злочину;

2) місце, час, знаряддя, спосіб;

3) мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обо­в'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі.

 

3. Види складів злочину.

Класифікація окремого складу злочину має важливе значення для відокремлення окремого складу, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує класифікація складу злочину за певними ознаками:

– залежно від способу описання злочину в законі;

– за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

– від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину:

-простий;

-складний;

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини ( наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

• двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу – ст. 187 ККУ);

• двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 ККУ);

• двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем – ст. 357 ККУ);

• Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ – державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склад злочину:

? основний;

? кваліфікований;

? особливо кваліфікований;

? з пом’якшуючими обставинами.

Основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих ( кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин. Наприклад крадіжка, тобто таємне викрадення майна.

Кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 185 ККУ (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 – 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом’якшуючими обставинами (привілейований) – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склад злочинів:

- матеріальний;

- формальний;

- усічений;

Матеріальний склад злочину — це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріаль­них складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи — діяння та наслідки; б) при­наймні, один зв'язок між обов'язковими елементами — причинний між діянням та наслідками. Типовими прикла­дами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств, тілесних ушкоджень, основний склад перевищення влади або поса­дових повноважень. Очевидно, до мате­ріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (не­безпека) настання "реальних" наслідків.

Формальний склад злочину — це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єк­тивної сторони формального складу будь-якого злочину за­вжди є діяння, до якого законодавець при створенні юри­дичного складу злочину певного виду може "додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку . Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство, одержання хабара, незаконне перетинання державного кордону.

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріаль­ними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм за­гальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого скла­ду злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить мо­мент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із на­сильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого на­сильства.

Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином ви­знається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками  є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину — це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчи­ненням діяння, що за своїм загальним кримінально-пра­вовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його ви­ділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.

 

4. Кваліфікація злочину, поняття її значення та види.

Правильна кваліфікація злочинів – необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку – авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не грунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необгрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому  вирок суду, що грунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації необхідно в конкретному діянні встановити ті юридично значущі об’єктивні і суб’єктивні ознаки, шо входять до складу конкретного вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Кожен злочин, як і будь – яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об’єктивного і суб’єктивного. Причому об’єктивні ознаки будь – якого злочину завжди виступають у єдності з його суб’єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони вчиненого злочину об’єкту, об’єктивній стороні, суб’єкту і суб’єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Основу правозастосовницької діяльності органів правосуд­дя у боротьбі зі злочинністю складає кваліфікація злочинів.

Кваліфікацією злочинів називається застосування тієї правової норми, яка найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Теорія кваліфікації злочинів почала розвиватися зовсім недавно. Перші праці на цю тему були надруковані лише після другої світової війни. Насамперед слід відзначити працю професора А.А. Герцензона "Кваліфікація зло­чинів".Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам то­го чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає ос­новну сутність кваліфікації — встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Але воно правильне лише як загальне і орієн­товне. Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння. Цей недолік робить поняття кваліфікації злочинів малопридатними для прак­тики.

У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії ква­ліфікації злочинів зробив академік В.М. Кудрявцев. Квалі­фікація злочинів, на думку В.М. Кудрявцева, є встанов­лення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. На відміну від професора А.А. Герцензона академік В.М. Кудрявцев точ­ніше визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину.

Так само як і В.М. Кудрявцев визначають поняття ква­ліфікації злочинів професори А.Ф. Зелінський, Б.А. Куринов і С.А. Тарарухін. Але й таке визначення цієї нор­ми незадовільне, оскільки і воно неконкретне, неоднознач­не, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. Воно не враховує детальної конкре­тизації і диференціації кримінально-правових норм, що відображають прагнення законодавця до диференціації кримінальної відповідальності.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлен­ня всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і .складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного зло­чину.

Oзнаки вчиненого діяння. В цьому і полягає юридична сут­ність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду Ук­раїни змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про су­дову практику в справах про корисливі злочини проти при­ватної власності" від 25 грудня 1992 р. вказується, що "суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні мір кримінальних покарань".

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про су­дову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10 зазначається, що "деякі суди як хуліганство ква­ліфікують дії осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, кримінальне каране хуліганство розцінюють як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримі­нальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство. Допускають інші помилки при кваліфікації дій винних".

Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конк­ретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кри­мінально-правовий зміст, тобто є ознаками складу злочину. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Але за ме­жами складу злочину перебуває чимало інших ознак, об­ставин, які мають кримінально-правове значення – со­ціальна характеристика особи – суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчи­нення злочинного діяння тощо. Згідно з цим у кожному злочині можна виділити такі групи ознак:

1) вся сукупність ознак і властивостей злочину;

2) ознаки і властивості, які мають значення для вирі­шення кримінальної справи по суті;

3) кримінально-правові ознаки – ознаки складу зло­чину.

Аналіз кримінально-правових особливостей усіх ознак вчиненого діяння свідчить, що для його кваліфікації вирі­шальне значення мають не всі, а лише деякі ознаки зло­чину. При відмежуванні, наприклад, викрадення зовсім не використовуються ознаки суб'єктивної сторони, оскільки цими ознаками викрадення не відрізняються від суміжних складів злочину. Всі відомі способи викрадення чужого майна вчинюються лише навмисно і з корисливих мотивів. Причому умисел усіх викрадачів лише прямий, оскільки викрасти чуже майно, без бажання заволодіти ним немож­ливо.

Так само і умисне вбивство, відповідальність за яке пе­редбачають статті 115 і 116 ККУ, відрізняються одне від од­ного лише однією ознакою – наявністю чи відсутність сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Неналежне дослідження цієї ознаки при­зводить до того, що вбивство у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст. 115КК, а діяння, пере­дбачене ст. 115 ККУ, – за ст. 116 ККУ.

Аналіз практики кваліфікації злочинів свідчить, що чим загальніше визначені окремі ознаки злочину, чим важче їх конкретизувати, тим більше помилок припускається при виявленні, оцінці і використанні цих ознак. Так, наприк­лад, кримінальне каране хуліганство у ч.1 ст. 296 КК визначене такими занадто загальними ознаками, як "умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства".

У літературі вже зазначалося, що таке визначення ознак конкретного злочину невдале, оскільки майже всі навмисні злочини мають такі ознаки. Принаймні явна неповага до суспільства характерна для масових безпорядків (ст. 294 ККУ), групового розбою (ч. 2 ст. 187 ККУ), групового зґвалтування (ч. З ст. 152 ККУ) та багатьох ін­ших складів злочинів. Тому буває занадто складно від­межувати хуліганство від злочинів проти особи. У судовій практиці найбільшу кількість помилок виявлено саме при розмежуванні хуліганства і злочинів проти особи.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в по­слідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені го­ловним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або від­межовує злочин від інших правопорушень.

Найбільшу складність становить кваліфікація діянь, які спрямовані на один і той самий безпосередній об'єкт по­сягання і які утворюють низку послідовних, пов'язаних між собою дій.

Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-право­ва норма). Сутність кваліфікації полягає в правильному ви­значенні і встановленні цього зв'язку. У процесі квалі­фікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого за­коном, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.

У літературі визнається, що основою кваліфікації є склад злочину, тобто сутність встановлених кримінальним законом ознак окремого, певного виду діяння (вбивства, грабежу, зґвалтування, хуліганства тощо).

Головним у кваліфікації злочину є завдання і резуль­тат — встановити наявність складу злочину у вчиненому діянні, тобто визначити підставу кримінальної відповідаль­ності.Але кваліфікація злочину не є кримінальною від­повідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова кваліфікація — це засіб реалізації кримінальної відпові­дальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину є конкретною та єдиною формою реалізацї кримінальної відповідальності.

Конкретність кваліфікації діяння полягає у застосуванні конкретної кримінально-правової норми — частини чи пункту певної статті кримінального закону. Кваліфікація злочину має вигляд посилання на конкретну кримінально-правову норму — ч. 1 ст. 140, ч. 2 ст. 117, ч. 2 ст. 168 ККУ та ін. Конкретність кваліфікації діяння полягає також у тому, що кваліфікація не може бути загальною. Кримінальна відповідальність не тільки особиста (персоніфікована), але вона завжди конкретна, чітко визначена.

Найбільшою мірою кримінальна відповідальність конкретизується саме кваліфікацією злочину, яка значною мірою визначає сутність, зміст і обсяг обвинувачення.

В.М.Кудрявцев ще в 1963 р. запропонував виділяти офіційну танеофіційну кваліфікацію. Тобто, залежно від того , хто здійснює кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державними особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.

 Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіяхз, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб’єктами офіційної кваліфікації.

 У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах. Щодо закріплення результатів кваліфікації злочинів у процесуальних документах правозастосовчих органів, то вони потребують докладнішого розгляду.

Основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах. Форм три:

а) виклад фактичного складу злочину; б) формула кваліфікації; в) юридичне формулювання звинувачення. До них додається ще один елемент процесуальних доку­ментів, що має відношення до кваліфікації злочинів — її обгрунтування.

Виклад фактичного складу злочину — обов'язковий атрибут будь-якого процесуального документа. Особливе значення він має в таких процесуальних документах, як постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок. Такий виклад обов'язково має містити конкретне описання поведінки особи та інших юридичних фактів, які в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретне описання не повинно зводитися до натуралістичного відтворення окремих деталей, особливо, в справах про статеві злочини. Водночас воно не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, бо в такому разі це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання звинувачення.

Формула кваліфікації — друга обов'язкова форма закріплення кваліфікації злочинів у процесуальному доку­менті. По суті, вона є відповіддю на запитання, поставлене перед судом у п. 2 ст. 324 КПК: чи має (це) діяння склад злочину, і якою саме статтею кримінального закону він передбачений? Щоб формула кваліфікації була "правильною відповіддю" на це запитання — з урахуванням зроблених раніше теоретичних висновків — вона мас включати:

1. Обов'язкове посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону, що містить основну ("специфічну") частину того юридичного складу злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам.

2. Обов'язкове посилання на конкретні частини від­повідних статей Загальної частини КК та на статтю (час­тину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону — якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин "особливим" юридичним складам злочинів, тобто юридичним складам попередньої злочинної діяльності та окремих видів співучасті у злочині.

3. Обов'язкове окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особливої частини КК — якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і при цьому, принаймні, два з них мають інкримінуватись особі (це має місце при такій формі множинності злочинів, як їх сукупність).

4. Поєднання другого і третього випадків.

Таким чином, формула кваліфікації завжди передбачає посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону. В окремих випадках це посилання доповнюється посиланням на статті Загальної частини КК — таке поєднання статей Загальної і Особли­вої частин кримінального закону у формулі кваліфікації відображає факт вчинення особою готування до злочину, замаху на злочин та (або) факт вчинення злочину в якості підмовника, організатора чи пособника.    Нарешті, у випадку сукупності злочинів формула кваліфікації передбачає окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особ­ливої частини кримінального закону — таке посилання відображає факт вчинення особою кількох злочинів, що мають різні юридичні склади.

Юридичне формулювання звинувачення є, по суті, юридичною "розшифровкою" формули кваліфікації. Якщо формула кваліфікації містить лише посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону, така "розшифровка" зводиться до відтворення тих положень, які відображають "специфічну " частину відповідного юридичного складу злочину. У випадках наявності у формулі кваліфікації статей Загальної частини КК — певні положення цих статей узгоджуються з відповідними положеннями статей Особливої частини кримінального за­кону таким чином, щоб відобразити в юридичному формулюванні звинувачення специфіку "особливого" юридичного складу злочину в цілому. Нарешті, якщо у формулі кваліфікації зафіксовано сукупність злочинів, кожний з юридичних складів цих злочинів "розшифровується" окремо. При цьому до юридичного формулювання звину­вачення мають включатися не всі із зазначених положень кримінального закону, а лише ті, які безпосередньо корес­пондують із встановленими юридичними фактами.

Для прикладу зробимо юридичну "розшифровку" тих формул кваліфікації злочинів, які по кожному із згаданих вище випадків наведені першими: 1) ч. З ст. 185 КК — крадіжка, вчинена з проникненням у житло; 2) ч. 2 ст. 17 та ч. З ст. 185 КК — замах на крадіжку, вчинену з проникненням у житло; 3) ч. 4 ст. 187 та п. 2(7) ст. 115 КК — розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та умисне вбивство, вчинене з корисливих мо­тивів; 4) ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 17, п. 2(7) ст. 115 КК — розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений з проникненням у житло за попереднім зговором групою осіб та замах на умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів.

Останній приклад свідчить, що може бути певна розбіжність між формулою кваліфікації злочину та юридичним формулюванням звинувачення. Воно має включати не лише ті обтяжуючі обставини, які зумовлюють кваліфікацію злочину (в наведеному прикладі вони передбачені ч. 2 ст. 187 КК), а й усі інші обтяжуючі обставини, передбачені в даній статті (в наведеному прикладі це розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб).

Отже, юридичне формулювання звинувачення — це відтворення тієї частини юридичного складу злочину, яка в цілому розкриває його специфіку. По суті, ця форма закріплює у процесуальному документі висновок відповідного правозастосовчого органу про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа.

5. Співвідношення злочину і складу злочину.

Поняття злочину і складу злочину є категоріями теорії кримі­нального права, що тісно пов'язані між собою, на підставі чого і виникає питання про їх співвідношення.

Хоча проблеми складу злочину досліджувалися багатьма нау­ковцями як в радянській, так і в сучасній теорії кримінального пра­ва, але, на жаль, криміналісти в своїх працях приділяли і приділя­ють вивченню проблеми співвідношення злочину і складу злочину небагато уваги. Здебільшого робилась лише спроба виявити деякі відмінності поняття складу злочину від поняття злочину.

Слід зазначити, що на необхідність вивчення проблеми скла­ду злочину саме на основі співвідношення злочину і його складу вказувалось як в радянській, так і в сучасній науці кримінально­го права. Як слушно зазначав Я. М. Брайнін, зміст і значення складу злочину можна зрозуміти лише на основі загального ви­значення злочину, що його дає теорія кримінального права. На це вказували не лише вітчизняні, а й іноземні вчені, зокрема, чехословацький криміналіст Ф. Полячек стверджував: «Щоб прийти до правильного розуміння співвідношення загального поняття злочину, передбаченого в загальній частині криміналь­ного кодексу, і складу злочину, передбаченого в особливій части­ні кримінального кодексу, необхідно з'ясувати суть загального поняття «злочину».

Я. М. Брайнін, який здійснював дослідження переважно проб­лем складу злочину, вважав, що поняття злочину і складу злочи­ну тісно пов'язані між собою, але їх не можна ототожнювати, так само як і не можна їх протиставляти одне одному.

У радянській теорії кримінального права пануючою була дум­ка, що загальні поняття злочину і складу злочину не є ідентични­ми. Різниця між ними пояснювалася окремими теоретиками по-різному. А. А. Піонтковським, наприклад, різницю між зазна­ченими поняттями бачив у тому, що матеріальне поняття злочи­ну як суспільно небезпечного діяння розкриває соціально-політичний зміст будь-якого злочину, в той час як склад злочину - це юридичне поняття про окреме суспільно небезпечне діяння.

А. А. Герцензон бачив різницю в тому, що «перше з'ясовує істотні ознаки, які характеризують будь-який злочин (суспільна небезпечність, протиправність, караність), і тим самим визначає підставу кримінальної відповідальності. Друге з'ясовує необхід­ні умови кримінальної відповідальності, конкретизує суспільну небезпечність діяння». Я. М. Брайнін вважав, що поняття злочину і складу злочину слід аналізувати в порівняльному плані не тільки як видові поняття, тобто як поняття конкретного злочину і поняття кон­кретного складу злочину, а й як загальні поняття. Такий аналіз дасть можливість з'ясувати різну службову роль загальних по­нять злочину і складу злочину. їх порівняльний аналіз допомагає побачити різні конструктивні особливості цих понять як відобра­ження загальних рис конкретних явищ. Різниця між загальним поняттям злочину, що його подавало радянське кримінальне законодавство, і загальним поняттям складу злочину за теорією кримінального права визначається різною службовою роллю, яку здійснюють ці поняття в діяльності прокурорсько-слідчих і судо­вих органів. Загальне поняття злочину розкривало матеріальний зміст злочину в умовах тогочасного суспільства. Службова роль його полягала в тому, щоб правильно орієнтувати практичних працівників у загальній оцінці злочину як суспільно небезпечно­го явища. Загальне поняття злочину є абстрагованим поняттям про конкретний злочин, тому в цьому понятті містяться ті озна­ки, які властиві конкретному злочину. І навпаки, в кожному ок­ремому злочині є всі ті ознаки, які зазначені в загальному понят­ті злочину (суспільна небезпечність, протиправність і т. д.), але в окремому злочині вони виступають у конкретному вираженні.

Загальне поняття складу злочину вказує на ті загальні умови, яким має відповідати кожний склад злочину. Тим самим загаль­не поняття складу злочину розкриває його службову роль в об­ґрунтуванні кримінальної відповідальності. Зазначені відмінності між загальними поняттями злочину і складу злочину є в поняттях конкретного злочину і конкретного складу злочину.

Істотні відмінності між загальним поняттям злочину і за­гальним поняттям складу злочину є також в їх конструкції, яка зумовлена різною службовою роллю цих понять.

Загальне поняття злочину підкреслює найбільш істотну особ­ливість злочину як суспільного явища - його суспільну небезпеч­ність. Тому законодавче визначення загального поняття злочину містить лише конкретну характеристику цієї особливості злочину, яка визначає, що суспільна небезпечність злочину полягає в пося­ганні на суспільний або державний лад, власність, особу, політич­ні, трудові, майнові та інші права громадян, правопорядок як об'єк­ти злочину. Загальне поняття злочину не має іншої мети, крім цієї, і тому його конструкція не містить яких-небудь інших характерис­тик (ознак), наприклад, винності, протиправності тощо. Теорія кримінального права в разі конструювання загального поняття злочину не обмежується тим, що зазначає суспільну небезпечність як найважливішу ознаку злочину, але вносить у поняття злочину такі ознаки, як винність, протиправність і караність.

Зовсім іншу мету має загальне поняття складу злочину. Тому і конструкція цього поняття зовсім інша. Склад злочину, як за­значав А. А. Піонтковський, є правовим поняттям про злочин. Як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину склад злочину є підставою кримінальної відповідальності за конкрет­ний злочин.

Треба зазначити, що радянська наука кримінального права надавала виняткового значення загальному вченню про склад злочину, враховуючи його важливу роль в обґрунтуванні кримі­нальної відповідальності.

Я. М. Брайнін розглядав поняття злочину виключно у зв'язку з поняттям складу злочину і з єдиною метою більш глибокого розкриття таким шляхом змісту загального поняття складу зло­чину. Вчений не погоджувався з А. Н. Трайніним, який заявив, що в науці спостерігаються спроби поглинання проблем вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. А. Н. Трайнін писав, що з праці у працю переходить явна «окупація» території вчення про злочин вченням про склад злочину, яке дедалі біль­ше поширюється. Але, як вважає Я. М. Брайнін, не може йтися про будь-яку «окупацію» загального вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. Кожне з цих вчень має свій власний об'єкт.

Вчення про злочин визначає в основному природу злочину, досліджує причини злочинності і методи боротьби з нею, аналіз законодавче поняття злочину і розкриває його правовий зміст. Загальне вчення про склад злочину вивчає це поняття з точки зору тієї ролі, яку воно відіграє як сукупність об'єктивних і су­б'єктивних умов кримінальної відповідальності в її обґрунтуван­ні. Загальне вчення про злочин цікавиться соціальним обличчям суб'єкта злочину, оцінкою ступеня його суспільної небезпечнос­ті, пов'язуючи таке вивчення, головним чином, з дослідженням причин і умов, що сприяють вивченню злочину. Загальне вчен­ня про склад злочину, яке є частиною загального вчення про зло­чин, вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: осудність, вік та ін. У такому вивченні немає жодного ототож­нення чи протиставлення вчення про склад злочину і вчення про злочин. Необхідність суворої систематизації і розмежування проблем, що належать до вивчення загального поняття злочину і загального поняття складу злочину, визнається всіма вченими-криміналістами.

Вихідним моментом з'ясування співвідношення понять скла­ду злочину і злочину є законодавче визначення злочину. Щодо злочину склад злочину є похідним поняттям. Тому зміст поняття складу злочину і його елементів може бути правильно з'ясований лише на основі загального визначення поняття злочину, що існує в кримінальному законодавстві й у національній кримінально-правовій теорії.

Злочин і склад злочину - це соціально-правові явища і понят­тя. На думку Н. Ф. Кузнецової, вони охоплюють, з одного боку, об'єктивно, незалежно від законодавчої оцінки існуюче суспільно небезпечне діяння, а, з іншого,- його оцінку в законі. Відсутність як матеріальної (соціальної), так і правової сторони рівною мі­рою виключає наявність і злочину, і його складу.

Значення складу злочину полягає в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом поняття злочину. Поняття злочину та поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не то­тожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів. У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно не­безпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність. Воно охоплює лише найбільш характерні й суттєві ознаки, прита­манні кожному злочину, вказує на найважливіші соціальні іі пра­вові властивості злочину, за якими останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кри­мінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступа­ють як своєрідна міра, масштаб злочину. Поняття злочину відпо­відає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебува­ють між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому по­няття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

На думку М. Й. Коржанського, поняття складу злочину має дещо спільне з поняттям злочину, хоча це різні поняття. Поняття складу злочину є науковою абстракцією, яка містить у собі загальні ознаки, притаманні кожному злочину. Воно не дає уявлення про окремий злочин (наприклад, крадіжку), але аб­страктно закріплює ознаки, загальні для всіх злочинів (краді­жок, вбивств, зґвалтувань тощо). Поняття складу злочину і по­няття злочину, що наведено у ст. 11 КК, закріплюють у різних формах істотні сторони одного і того самого явища - перше з точки зору його побудови, структури, а друге - з точки зору його суспільно-політичної характеристики.

Поняття злочину розкриває зміст суспільно небезпечного діяння, а склад злочину є мірою, масштабом цього діяння, який застосовується для того, щоб знайти в ньому підстави кримі­нальної відповідальності чи відхилити її.

Отже, поняття злочину і складу злочину, на думку М. Й. Кор­жанського, перебувають між собою у співвідношенні форми і змісту: поняття злочину є змістом, а поняття складу злочину - його формою, яка визначена законом як склад злочину. У цьому схожість, єдність та різність цих понять.

За визначенням М. 1. Бажанова, В. В. Сташиса і В. Я. Тація, склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, ос­кільки вони не збігаються, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин - це конкретне су­спільно небезпечне діяння, вчинене у певних обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів цього виду (наприклад, вчинене вперше, шляхом обма­ну було усунуто охорону, запори знищено за допомогою злому тощо).

Склад же злочину є юридичним поняттям про злочини певно­го виду (склад крадіжки, убивства, зґвалтування, грабежу тощо), в якому об'єднані найбільш істотні, типові й універсальні їх оз­наки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, зав­жди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок є тотожні, однакові.

На підставі цього М. І. Бажанов, В. В. Сташис і В. Я. Тацій роблять висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину є різним. З одного боку, обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак складу, оскільки останній містить у собі лигає найбільш загаль­ні, типізовані, тобто властиві усім злочинам певного виду, озна­ки. З іншого,- склад злочину ширший за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретно­го злочину, а ознаки всіх злочинів певного виду.

Таким чином, підсумовуючи всі вищевикладені погляди, можна дійти таких важливих висновків:

- проблема співвідношення злочину і складу злочину і досі є однією з нерозроблених і недосліджених питань теорії кримі­нального права;

- аспекти співвідношення злочину і його складу полягають у тому, що ці поняття тісно пов'язані між собою, але при цьому во­ни не підлягають ототожненню і протиставленню одне одному;

- одним з аспектів співвідношення цих двох понять є теза про те, що зміст і значення складу злочину необхідно розуміти саме на основі поняття злочину;

- поняття злочину і складу злочину виконують різні службо­ві ролі для правозастосовних органів (органів слідства, прокура­тури, суду);

- загальні поняття злочину і складу злочину мають різні конструктивні особливості: поняття злочину складається з та­ких ознак, як суспільна небезпечність, винність, протиправність, караність; склад злочину, в свою чергу,- це сукупність об'єктив­них і суб'єктивних ознак злочину, які є підставою кримінальної відповідальності за конкретний злочин;

- загальне вчення про склад злочину є частиною загального вчення про злочин - у цьому полягає певна співвіднесеність цих понять;

- вчення про злочин і вчення про склад злочину мають різні об'єкти дослідження:

- вчення про злочин визначає природу зло­чину, досліджує соціальне обличчя суб'єкта злочину, оцінює ступінь його суспільної небезпечності;

- вчення ж про склад зло­чину вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: вік, осудність, вину, ознаки спеціального суб'єкта злочину тощо;

- склад злочину стосовно злочину є похідним поняттям;

- поняття злочину і складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми (поняття злочину) та змісту (поняття складу злочину);

- обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак його складу.

Отже, можна впевнено сказати, що поняття злочину та його складу за своїм змістом і сутністю не є тотожніми та повністю співпадаючими категоріями, але існує ряд зазначених вище аспектів співвідношення цих понять.

6. Співвідношення кваліфікації і складу злочину.

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невин­ний, на яке заслуговує покарання, можна одержати тільки в ре­зультаті правильної кваліфікації.

До визначення поняття кваліфікації злочину зверталися і звертаються фахівці теорії кримінального права. A. А. Герцензон визначив кваліфікацію як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

B. М. Кудрявцев, Б. А. Курінов, С А. Тарарухін та В. О. Навроцький розглядають кваліфікацію не тільки як процес встановлення точної відповідності між ознаками діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а ще і як юридичне закріплення в офіційному документі результату встановленої чи невстановленої відповідності.

Найбільш повним є визначення поняття кваліфікації, сфор­мульоване В. О. Навроцьким. На його думку, кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності.

Кваліфікація - це певний розумово-логічний процес, що здій­снюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сход­ження від абстрактного до конкретного.

Необхідно зазначити, що в російській юридичній літературі іс­нує тенденція щодо взяття за основу для розгорнутого розкриття змісту поняття кваліфікації злочинів саме визначення поняття кваліфікації, поданого В. М. Кудрявцевим: кваліфікація - встанов­лення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кри­мінально-правовою нормою. Інший дослідник Л. Д. Гаухман визначає кваліфікацію злочину як встановлення та юридичне зак­ріплення точної відповідності фактичних ознак скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а також іншими законами та (або) іншими нормативно-правовими актами, посилання на які містяться у бланкетних диспозиціях ста­тей Особливої частини КК РФ. Тому можна впевнено стверджувати, що і в першому, і в другому визначенні відбиваєть­ся нерозривний зв'язок понять кваліфікації і складу злочину.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначен­ні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

- «вибір» статті (статей, їхніх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом до­ведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння пе­редбачене певною статтею КК та відповідно, що воно є/не є зло­чином чи іншим діянням, передбаченим КК.

За допомогою кваліфікації дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небез­печного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації єточне іі досто­вірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспіль­но небезпечного діяння, а також глибоке знання чинного кримі­нального законодавства.

При цьому встановлення складу злочину як підстави кримі­нальної відповідальності є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину становить юридичну підставу кваліфікації. У цьому положенні відбивається нерозривний зв'язок понять складу злочину і кваліфікації.

У складі злочину, як і в кваліфікації, можуть бути помилки. Про наявність помилки в кваліфікації можна стверджувати, якщо:

- порушення закон)' допущено ненавмисно, поза або всупе­реч волі особи, яка її допустила (орган дізнання, слідчий, проку­рор, суддя);

- вона полягає в інкримінуванні особі порушення кримі­нальних норм, які вона насправді не допустила, або, навпаки, в незастосуванні норм, які передбачають фактично вчинене по­сягання;

- наявність помилки зафіксовано в установленому кримінально-процесуальним законом порядку, про що свідчить на­самперед зміна кваліфікації вищими інстанціями.

Для запобігання помилкам у кримінально-правовій кваліфі­кації, зменшення їх кількості потрібна активна, цілеспрямована робота з вивчення положень нового КК України, при цьому важ­ливо визначити, які постанови Пленуму Верховного Суду Укра­їни зберігають свою чинність.

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, в якій закріплено склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння. Інакше кажучи, проведенням квалі­фікації підтверджується склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Кожен злочин завжди є певною єдністю об'єктивного і суб'єк­тивного. Причому об'єктивні ознаки будь-якого злочину завжди становлять єдність з його суб'єктивними ознаками. Сам же про­цес кваліфікації полягає в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктив­ної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого за­коном.

Отже, це свідчить про те, що відсутність у діянні особи скла­ду конкретного злочину унеможливлює правильну і повну ква­ліфікації вчиненого злочину. Тому склад злочину є підставою для правильної кваліфікації злочинного діяння. Таким чином, правильним у юридичній літературі є визнання підставою або основою кваліфікації діяння складу злочину. Оз­наки складу злочину встановлюються кримінальним законом, а ознаки злочину, вчиненого особою, встановлюють спеціальні державні органи - слідства, суду, прокуратури. Кваліфікація певного діяння і полягає у встановленні тотожності ознак скла­ду злочину, встановлених законом, і ознак вчиненого діяння. Іншими словами, кваліфікувати діяння означає встановити на­явність складу злочину у вчиненому особою діянні, тобто засто­сувати до вчиненого діяння певну кримінально-правову норму.

7. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Слово «підстава» має багатий семантичний зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі чого-небудь - означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достат­ній привід для діяльності.

Переважна більшість радянських криміналістів визнавали на­явність у діянні складу злочину як підстави кримінальної відпо­відальності. Але деякі радянські криміналісти намагалися пере­глянути це положення. Так, Б. С. Утевський, Б. С. Нікіфоров, Т. С. Сергеева і О. Б. Сахаров дотримувалися думки про те, що роль складу злочину нібито гіпертрофована в науці і що кримі­нальне законодавство не визначає склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. На думку цих вчених, кримі­нальний закон, який діяв за радянських часів, будувався на прин­ципах кримінальної відповідальності за вину у вчиненні злочи­ну й індивідуалізації кримінальної відповідальності. Деякі вчені як, наприклад, О. С. Шляпочніков, визнаючи певною мірою роль складу злочину в обґрунтуванні кримінальної відповідальності, вважали, що склад злочину не розкриває в усій повноті поняття підстави кримінальної відповідальності, яку обґрунтовує не лише склад злочину, а й ряд таких обставин, які перебувають поза складом злочину, зокрема обставини, що належать до особи винного.

Встановлення складу злочину в конкретному випадку не ви­рішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної від­повідальності.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу зло­чину (і жодні інші обставини) може бути підставою криміналь­ної відповідальності. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи озна­чає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Як слушно ще за радянських часів зазначав А. А. Піонтковський, визнання складу злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності означає, що лише в межах складу злочину мож­на виділити об'єктивні й суб'єктивні підстави кримінальної від­повідальності.

Взагалі, у теорії кримінального права виділяють дві підстави кримінальної відповідальності - правову і фактичну.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК ви­значає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута ли­ше та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні за­бороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримі­нальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчи­нення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад зло­чину. Наприклад, особа вчинила крадіжку, тому саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відпові­дальності.

Злочин як реальний факт не може бути підставою криміналь­ної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність зазначених у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для криміналь­ної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочи­ну, передбаченого кримінальним законом, кримінальна відпові­дальність неможлива. Встановлення підстави кримінальної від­повідальності вимагає виявлення двох моментів: вчинення осо­бою певного суспільно небезпечного діяння і наявності в цьому діянні передбаченого кримінальним законом складу злочину. Перш за все, повинна бути встановлена подія злочину як факт дійсності. Але встановлення однієї лише події злочину ще не може бути підставою кримінальної відповідальності поки не бу­де виявлено, який саме злочин вчинено, під ознаки якого, перед­баченого кримінальним законом, складу злочину підпадає вчи­нений злочин. Лише з цього моменту виникає підстава кримі­нальної відповідальності в повному обсязі. Вчинення суспільно небезпечного діяння стає підставою кримінальної відповідаль­ності лише в тому разі, коли у вчиненому діянні є склад злочи­ну, тобто сукупність ознак, зазначених у кримінальному законі.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юри­дичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу зло­чину, передбаченого кримінальним законом.

Обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідаль­ності повинна знайти своє процесуальне вираження в постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої. У цій постанові у відповідній формі зазначається злочин, у вчиненні якого об­винувачується особа, притягнута до кримінальної відповідаль­ності, а також вказується кримінальний закон, що передбачає вчинений злочин. Обґрунтованість обвинувачення означає водночас тим і його конкретність. Тому закон вимагає, щоб у постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої були вказані конкретні обставини вчинення злочину (час, місце та інші), встановлені матеріалами справи.

Обґрунтування кримінальної відповідальності не може бути поодиноким актом, що здійснюється в момент притягнення осо­би як обвинувачуваної, а випливає з низки юридичних актів, зв'язаних внутрішньою єдністю і скерованих до єдиної мети - забезпечити відповідно до завдання кримінального судочинства обґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності і за­стосування до винного справедливого покарання. Отже, обґрун­тування кримінальної відповідальності здійснюється і на інших стадіях кримінального процесу аж до винесення вироку.

Питання про наявність у діях обвинувачуваного складу зло­чину, тобто про наявність підстави кримінальної відповідаль­ності, стоїть на всіх етапах руху кримінальної справи, навіть при винесенні вироку. Серед питань, що їх вирішує суд у дорадчій кімнаті, одним з найголовніших є питання про те, чи містить вчинене діяння склад злочину і яким саме законом він передба­чений.

Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності. Законодавче визначення підстави кримінальної відповідаль­ності відповідно до чинного кримінального закону надає можли­вість виділити такі характерні риси складу злочину:

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння має різнома­нітні ознаки об'єктивного й суб'єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насам­перед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки; оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної від­повідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності ви­значати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і за­значає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про криміналь­ну відповідальність.

Я. І. Соловій стверджує, що в правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесу­альної) підстав. Тому вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК,- основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Тому, на думку автора, ст. 2 КК України необхідно доповнити частиною 4 такого змісту: «Кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення осо­бою суспільно небезпечного діяння, що містить фактичний склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. Притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного зло­чину. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з мо­менту зняття чи погашення судимості».

Таким чином, викладені вище доводи і факти свідчать, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою під­ставою кримінальної відповідальності.

Єдиність складу злочину як підстави кримінальної відпові­дальності полягає в тому, що інших підстав кримінальної відпо­відальності немає.

Необхідність складу злочину як підстави кримінальної відпо­відальності в тому, що без наявності складу злочину кримінальна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.

Законність складу злочину як підстави кримінальної відпові­дальності в тому, що вона встановлена законом (ст. 2 КК) і ви­ключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обгрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності або спростувати її.

Достатність складу злочину як підстави кримінальної відпо­відальності в тому, що інших підстав для кримінальної відпові­дальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказува­ти не потрібно. Наявність у діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Підсумовуючи все вищевикладене, можна впевнено ствер­джувати, що на законодавчому рівні необхідно шляхом внесення змін до чинного КК закріпити такі положення:

по-перше, змінити редакцію назви ст. 2 КК на таку редакцію: «Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності»;

по-друге, викласти зміст ч. 1 ст. 2 КК з урахуванням закріп­леного в ч. 1 ст. 11 КК повного переліку ознак злочину:

«Підставою кримінальної відповідальності є вчинення злочину в розу­мінні ч. 1 ст. 11 КК, яке містить склад злочину»;

по-третє, ст. 2 КК обов'язково повинна містити визначення поняття складу злочину: «Складом злочину є сукупність ознак, які встановлені і передбачені цим Кодексом та характеризують суспільно небезпечне винне протиправне каране вчинене загаль­ним або спеціальним суб'єктом діяння як злочин: об'єкт, об'єк­тивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона»;

по-четверте, доповнити ст. 2 КК частиною такого змісту: «Склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності».

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Елементи складу злочину.

2. Поняття складу злочину.

3. Функції складу злочину.

4. Обовязкові й факультативні ознаки злочину.

5. Класифікація (види) складів злочинів за способом описання в законі (структурою).

6. Класифікація складів злочинів за ступенем суспільної небезпеки (тяжкості).

7. Класифікація складів злочинів за особливостями конструкції і моменту закінчення злочину (об’єктивною стороною).

8. Поняття кваліфікації злочинів.

9. Види кваліфікації злочинів.

10. Поняття формули кваліфікації.

11. Співвідношення злочину і складу злочину.

12. Співвідношення кваліфікаціїі і складу злочину.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України . К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

2. Кримінальний кодекс України.- К.: Юрінком Інтер. - 2001. – 88 с.

3. Матишевський П.С. Кримінальний кодекс України і світові стандарти // Юридичний вісник України. - №28. –2001. –14-20 липня. – С. 14.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид.вузів і факультетів./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В.Беньківський та ін.-К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків.: Юрінком Інтер–Право, 2001. – 416 с.

6. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. / Ответств. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. - М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА М. -1999. – 516 с.

7. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая / В 2 т. - М.: Наука, 1994.- Т.1. – 380 с.

8. Іванов Ю.Ф. „Кримінальне право України” Київ. нац. екон. ун-т.-К., 2003.- 353с.

9. Брайнін Я.М. „Основні питання загального вчення про склад злочину” – К.,1964.

10. Жеребкин В.В. Логическая структура состава преступления. — Х., 1974.

11. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Атіка, 2002.

12. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М., 1972. – 230 с.

13. Навроцький В.О. Теорія кваліфікації злочинів. — К., 1999.

14. Коржанський М.Й. „Кваліфікація злочинів” Навч. посіб. – 2-е вид.-К.: Атіка,2002. – 639с.

15. Навроцький В.О. „Теоретичні проблеми кримінально – правової кваліфікації”., Львів. держ. ун-т ім. І.Франка.- К.: Атіка, 1999.- 463с.

16. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник. (2-е вид., переробл.); За заг. ред. професорів Моісеєва Є.М. та Джужи О.М., наук. ред. к.ю.н. доцент Вартилецька І.А. – К.: КНТ, 2007. – 300 с.

17. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-є, переробл. та доповн. / За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

18. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одісей», 2006. – 1184 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., переробл. та доповн.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.

20. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 496 с.

21. Сучасне кримінальне право України: Курс: лекцій / Савченко А.В., Кузнєцов В.В., Штанько О.Ф. К.: Вид. Паливода А.В., - 2-е вид. – 2006.

22. Практичний посібник з кримінального права України.-Харків: Видавництво “ФІНН”, 2010.-720 с.

23. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2-ге видання, доповнене і перероблене. - К.: Атіка , 2009-512с.

24. Кримінальне право України Бібліографія.1991-2005 / Укладачі: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. – К.:Алерта, КНТ, Центр учбової літератури, 2008-536с.

25. Кримінальне право України: Практикум: нов. посіб. / Заг. ред. С.С. Яценка. – 3-те вид., перероб. і доповн – К. – Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010 – 640с.

26. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник, та ін., Заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименко, 3-те вид., переробл. та доповн. – К.: Атіка, 2009 – 408с.

27. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація – 4-те вид., переробл. і доповн. – Х.: Право, 2010 – 456с.

28. Кримінальне право України загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008 – 960с.

29. Кримінальне право України : Загальна частина : Підручник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., заcл. діяча науки і техніки України Є.Л. Стрєльцова – Х. : Одіссей, 2009 – 328с.

30. Кримінальне право. (Загальна частина) : підручник / [А. М. Бабенко, Ю. А.    Вапсва, В. К. Грищук та ін.] ; за заг. ред. О. М. Бандурки ; МВС України, Харків. націон. ун-т внутр. справ. – Х. : Вид-во ХНУВС. – 2011. – 378 с.

 

Тема 6. Об'єкт злочину

1. Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві; 2. Суспільні відносини як об’єкт злочину; 3. Поняття і структура об’єкта злочину; 4. Факультатівні ознаки об’єкта злочину; 5. Класифікація об’єктів та її правове значення.     Контрольні питання     Рекомендована література