4. Кримінально-правові наслідки судимості.

Кримінально-правове значення судимості відповідно до діючого кримінального законодавства України визначається в ч.2 ст. 88 КК України, де говориться про те, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами УкраїниКримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р . Звідси випливає, що кримінально-правові наслідки судимості законодавець пов’язує з фактом вчинення нового злочину, тому їх правове значення обмежене завданнями визначення форми, об’єму і особливостей відповідальності за наступний злочин. В юридичній літературі неодноразово робилися спроби класифікації кримінально-правових наслідків судимості за різноманітними критеріями. Кожна з цих класифікацій заслуговує уваги і є проявом індивідуальних поглядів вчених на вирішення питань кримінально-правового характеру, які так чи інакше пов’язані з судимістю. В теорії кримінального права виділяють такі кримінально-правові наслідки судимості: 1) Може виступати як кваліфікуюча ознака. Бажаючи підкреслити особливу суспільну небезпечність здійснення нового тотожного чи однорідного злочину особою, раніше судимою за такий злочин, законодавець цілком обґрунтовано та справедливо в деяких випадках вказує на попередню судимість в якості кваліфікуючої ознаки в сенсі спеціального рецидиву. Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Про це можна судити при зіставленні санкцій частин статей Кримінального Кодексу, котрі вказують на судимість як на кваліфікуючу ознаку. Наприклад, контрабанда карається позбавленням волі від 3-х до 7-ми років з конфіскацією предметів контрабанди, якщо ті самі дії вчинила особа, раніше судима за злочин, передбачений цією статтею, то вона може понести більш сувору відповідальність і підлягає більш суворому покаранню-позбавлення волі на строк від 5-ти до 12-ти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується; 2) Враховується при визнанні рецидиву та повторності злочинів. Повторність та рецидив є різновидами множинності злочинних діянь, скоєних однією особою. Такі дії є діями підвищеної суспільної небезпеки і обтяжують відповідальність винного. Підвищена суспільна небезпечність злочину, скоєного особою, раніше судимою за вчинення злочину, полягає саме в тому, що воно здійснюється, не дивлячись на негативну оцінку, дану судом від імені держави попередній поведінці злочинця. Наявність чи відсутність судимості впливає на визначення злочину повторним. В теорії кримінального права виділяють такі два види повторності: ? повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений злочин (фактична повторність); ? повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше скоєний злочин. У другому випадку наявність судимості у особи утворює повторність при здійсненні нового злочину. Якщо судимість була знята або погашена, раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, і відповідно, повторність злочинів виключається. Наявність судимості за умисний злочин є обов’язковою для визнання рецидиву злочинів при вчиненні особою нового умисного злочину. Включення судимості в число ознак рецидиву припускає, що особу вже було засуджено і вона повинна зробити відповідні висновки. Тому вчинення нового злочину (при наявності незакінченої судимості за минулий) вказує на стійкий антисоціальний напрям особистості злочинця, його прагнення до професійного заняття злочинною діяльністю. Наявність судимості дозволяє виділити з числа осіб, що неодноразово вчиняли злочини, найбільш небезпечну категорію осіб, по відношенню до яких потрібно забезпечити суворе дотримання законності при застосуванні до них заходів кримінального покарання. 3) Є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності ? це вчинювана відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуальних законів відмова держави, яка приймається судом, від винесення обвинувального вироку по відношенню до особи, що вчинила злочин. Термін судимість не використовується законодавцем при конструюванні норм інституту звільнення від кримінальної відповідальності. В той самий час правове значення судимості враховується при визначенні передумов такого звільнення. Одною з них є вчинення злочину вперше і означає, що особа на момент вчинення злочину не перебуває з державою в кримінально-правових відносинах. Тому, наявність судимості у особи не дозволяє звільнити її від кримінальної відповідальності при здійсненні нового злочину. 4) Виступає обставиною при призначенні покарання. Призначення покарання полягає в обранні судом при винесенні обвинувального вироку конкретної міри кримінального впливу особі, визнаною винною у вчиненні злочину. При призначенні покарання роль та значення інституту судимості полягає в наступному: - відповідно до п.1 ч.2 ст. 67 КК України рецидив злочинів, тобто вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин, може враховуватись судом при призначенні покарання обставиною, котра його обтяжує. Дана обтяжуюча обставина виходить за рамки складу злочину. Вона індивідуалізує покарання в межах санкції конкретної статті Особливої частини КК України при умові, якщо судимість не виступає в якості кваліфікуючої ознаки складу злочину; - судимість може впливати на визначення виду покарання. Відсутність судимості дозволяє не застосовувати до засудженого певного виду покарання; - може враховуватись при виборів деяких видів покарання (ч.2 ст.62 КК України); -є однією з ознак, що враховується при характеристиці особистості винного відповідно до загальних засад призначення покарання.    Наявність судимості характеризує особистість злочинця з негативної сторони. Як відмічають у літературі, при призначенні покарання суд повинен враховувати всі обставини, які стосуються як характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, так і особистість винного. Тому було б помилкою при призначенні покарання не враховувати того, що раніше особа скоїла злочин, була засуджена, відбувала покарання, але після погашення чи зняття судимості знову стала на злочинний шлях. Таким чином, судимість за раніше вчинений злочин вказує на особливості особистості винного, підкреслює його зневажливе відношення до суспільства, свідчить про стійке небажання вести правомірний образ життя. Соціальна характеристика особистості злочинця важлива для правильного застосування закону в кожному конкретному випадку, а також для попередження злочинності в цілому; ? наявність чи відсутність у особи судимості повинна враховуватись при вирішенні питання про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. За загальним правилом судимість є підставою відмови при призначенні покарання більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. 5) Є обставиною, що впливає на звільнення особи від покарання і його відбування. Наявність судимості може бути підставою для відмови у звільненні особи від покарання у зв’язку з втратою нею суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України) чи звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.. ст.. 75,79 КК України). Суд, приймаючи рішення про звільнення особи від покарання чи його відбування за вказаних підстав, повинен враховувати особистість винного. Раніше вчинений злочин є однією з обставин, що негативно характеризують особистість, тому він може перешкоджати звільненню від покарання та його відбування. Судимість враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яке повинно бути фактично відбутим при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання. Встановлені в законі положення про мінімально необхідні строки фактично відбутого покарання знаходяться в прямій залежності від судимості за злочини певного ступеня тяжкості. Судимість враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яке фактично повинно бути відбуте при заміні невідбутої частини більш м’яким. Разом з тим заміна невідбутої частини покарання більш м’яким віддаляє початок обчислення строку погашення судимості.

1) вона може бути кваліфікуючою ознакою вчинення нового злочину. КК кваліфікуюче значення надається судимості лише за тотожний чи однорідний злочин; 2) судимість беруть до уваги при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34); 3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45–48); 4) вона береться до уваги при визначенні того, чи наявне переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49); 5) береться до уваги при виборі певних видів покарання (ч. 2 ст. 62); 6) це одна з ознак, які характеризують особу винного, беруться до уваги відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3   ч. 1 ст. 65); 7) її беруть до уваги при визначенні обов’язкової частини покарання, що фактично має бути відбута – за умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107), а також у разі заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82) та ін; 8) обмеження в застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб: які мають дві та більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджених за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини). Отож, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона береться до уваги при вирішенні низки питань, пов’язаних із кваліфікацією вчиненого, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, призначенням покарання та його виконанням.  Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне негайне припинення всіх правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості. Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 КК визнаються такими, що не мають судимості, особи, котрі: 1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітувальних підстав, а саме: у зв’язку із примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв’язку з передачею на поруки (ст. 47); у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86);   2) звільнені від покарання, хоча покарання судом призначається, але у вироку постановляється його остаточне та безумовне невиконання. Підставами для цього є, зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) й амністія (ст. 86). Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, котрим відбування покарання відкладено за певних умов. До них, насамперед, належать особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), зокрема й вагітні жінки та жінки, що мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими та КК встановлює щодо них певні умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89). Питання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 КК через хворобу, слід розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до частин 1 або 2 ст. 84 КК, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. Адже в разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання (ч. 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається від моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання  їх непридатними до військової служби за станом здоров’я та звільнені у зв’язку з цим від покарання відповідно до ч. З ст. 84 КК, визнаються такими, що не мають судимості; 3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Відповідно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5 КК, закон, який скасовує злочинність діяння чи пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які відбули покарання, та мають судимість. Це означає, що питання про судимість має визначатися не відповідно до закону, що діяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом; 4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, відновлення її доброго імені, репутації, що була заплямована незаконним засудженням. Вона пов’язана із запереченням власне факту вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відповідальності, засудження та призначення покарання. Тож припинення щодо особи кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, досудового слідства та суду (в частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними й такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, що була реабілітована, визнається такою, що не має судимості, не від моменту реабілітації, а з часу її “виникнення”. У період між набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком і його скасуванням з реабілітувальних підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, що виникли після вступу в силу згодом скасованого вироку. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не означає її реабілітації й автоматично не тягне визнання засудженого таким, що не має судимості.

У ст. 88 КК наведено винятковий перелік підстав, відповідно до яких визнаються такими, що не мають судимості, особи, котрим призначено покарання вироком, який набув чинності. За загальним правилом, судимість є обов’язковим наслідком засудження, що триває до її погашення чи зняття з підстав, указаних у статтях 89–91 КК.

5. Строки погашення судимості.

Погашення судимості-це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Стаття 89 КК України встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 КК України у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК України. Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов певний строк.      Погашення та зняття судимості – це різні форми припинення стану судимості. Погашення судимості можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. підстав, і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Воно не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом. Кримінальний кодекс 2001 р. містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88–91), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними 18-річного віку (ст. 108). У зв’язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку з’ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88–91 КК, а й статті 108 КК (п. 4 ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” від 26 грудня 2003 р. № 16).

6. Обчисленняи строків погашення судимості.

Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких власних додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК. Для того, щоб судимість виявилася погашеною, необхідне дотримання встановлених у КК умов, які диференційовані за ступенем тяжкості вчиненого злочину, видом призначеного покарання, застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб від моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначено покарання, пройшов певний строк. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбування основного та додаткового покарання. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашується по закінченні строків давності виконання вироку. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбування більш м’якого покарання (основного та додаткового).  Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається й обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбування покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені, відповідно до ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбування цього додаткового покарання; 2) жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину та якщо після закінчення цього строку не буде прийнято рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання та його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбування цього додаткового покарання; 3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання; 4) особи, що відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, або достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, що відбули покарання на гауптвахті замість арешту; 5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину; 9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашено чи знято, вважається такою, що раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину тa призначення за нього покарання, не має відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Узяття до уваги погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, зокрема й при характеристиці особи, суперечить власне суті інституту припинення судимості та є неприпустимим. До строку судимості, зазвичай, належать такі періоди: 1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з якихось причин узагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з моменту набування чинності вироком і до спливу строку давності виконання обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість продовжується на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3) термін додаткового покарання, якщо воно виконується після відбування основного покарання; 4) проміжок часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані в ст. 89 КК, диференційовано щодо певних видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання. Строк погашення судимості починається від наступного дня після закінчення відбування покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починається після спливу останнього дня відбування цього покарання. Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку. Призначене судом покарання може виявитися не відбутим у належний строк. Причинами цього можуть бути: 1) поведінка засудженого – його ухилення від відбування покарання. Наприклад, утеча з місць позбавлення волі. У такому разі терміном, після якого починає збігати строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбування покарання; 2) дострокове звільнення від відбування покарання: а) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання  на підставі ст. 81 КК; б) звільнення на підставі акта про амністію; в) звільнення у зв’язку з помилуванням. При цьому строк погашення покарання починається від моменту звільнення від покарання – із наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення судимості визначається виходячи з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироку. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого триває невідбута частина покарання, супроводжується одночасно строком погашення судимості; 3) заміна покарання більш м’яким. Це також може статися з підстав, передбачених КК (ст. 82), а також у зв’язку з амністією чи помилуванням. У такому разі строк погашення судимості починається з моменту відбування більш м’якого покарання. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого покарання, що спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засуджена за умисний тяжкий злочин до покарання на вісім років позбавлення волі. Після відбування п’яти років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на виправні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82 КК визначено у два роки. Строк погашення судимості в такому разі становить шість років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг цього строку почнеться після відбування виправних робіт, тобто через сім років після початку відбування призначеного покарання. Єдина вимога, що її пред’являє КК до поведінки особи в період судимості, – це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання. Порядок обчислення строків погашення судимості передбачено у ст. 90 КК. Відповідно до її положень, строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного и додаткового покарання. Причому, якщо строк додаткового покарання перевищує строк основного покарання, відлік строку погашення судимості має вестись з моменту, коли особа відбула додаткове покарання. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася вчиненням злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Якщо вирок так і не було виконано, судимість погашається після закінчення строків давності виконання вироку (ст. 80 КК). Якщо особу достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частиіну покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового). У тому разі, коли особа після відбуття покарання, але до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається й обчислюється заново. Причому, окремо за кожен злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Наприклад, особа відбула покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості. Судимість, згідно з п. 6 ст. 89 КК, буде погашена через два роки після відбуття покарання. Однак до завершення цього строку особа вчиняє новий злочин середньої тяжкості і засуджується за нього до позбавлення волі. За таких умов перебіг строку погашення судимості за перший злочин переривається. Після відбуття особою покарання за новий злочин паралельно будуть спливати строки погашення судимості і за перший, і за другий злочини. Судимість за перший злочин буде погашена через два роки, за другий злочин ? через три роки (п. 7 ст. 89 КК). Слід зазначити, що відповідно до п. 11 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК, правила, встановлені КК 1960 р. щодо погашення й зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р., за винятком випадків, якщо новим кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

7. Обчисленя строків зняття судимості: підстави та порядок реалізації

Встановлюючи, що у передбачених ним випадках особа визнається судимою ще протягом відповідного періоду і після відбуття призначеного покарання, закон виходить з того, що для закріплення результатів кримінально-правового впливу на неї і упевненості в її виправленні потрібний певний час. Його тривалість залежить від виду і розміру відбутого покарання та особи засудженого і визначається в законі у вигляді строків погашення і зняття судимості. Однак нерідко засуджені доводять своє виправлення до спливу цих строків. Зрозуміло, що продовжувати й надалі визнавати таких осіб судимими до закінчення встановлених строків погашення чи зняття судимості було б не лише несправедливо і негуманно, але й не сприяло б прискоренню процесу їх виправлення і попередженню рецидивної злочинності. Тому для тих випадків, коли особа довела своє виправлення до спливу визначених законом строків погашення чи зняття судимості, і, отже, коли вже немає потреби надалі вважати її судимою, і передбачений інститут дострокового зняття судимості. Він є не лише практичним проявом принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, гуманізму і справедливості, але й серйозним стимулом до повного та більш швидкого виправлення засуджених, у зв'язку з чим має і важливе виховне та запобіжне значення. Дострокове зняття судимості судом регламентує ст.91 КК України. У ній вказується, що якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. З наведеного положення закону випливає, що дострокове зняття судимості можливе лише для осіб, які засуджувались до покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі і повністю чи частково відбували його. У зв'язку з цим ст.91 КК не поширюється на осіб: -які засуджувались до покарання, не пов'язаного з обмеженням чи позбавленням волі; - яким позбавлення волі на строк до двох років було замінено на тримання в дисциплінарному батальйоні на цей же строк; - яким невідбута частина покарання у виді позбавлення чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 КК України або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м'яке покарання. Це відповідно не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі - судимість з них може бути знята достроково. - які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але фактично не відбували цього покарання внаслідок звільнення від покарання у зв'язку з бездоганною поведінкою і сумлінним ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечним чи із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; - які були звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування призначеного покарання, а також вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 КК України (якщо вони не направлялись для відбування покарання згідно з вироком суду); - які були звільненні від відбування покарання за хворобою чи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Не викликає сумнівів правильність закріпленого в законі положення про те, що судимість може бути достроково знята тільки тоді, коли засуджений після відбуття ним покарання довів, що він виправився до спливу вказаних у законі строків її погашення чи зняття. Однак для того щоб упевнитись у тому, що особа справді виправилася, потрібний певний час. Встановлюючи для осіб, які засуджувались до покарання, у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, річний строк погашення судимості і не допускаючи її дострокового зняття, закон цілком обрунтовано виходить з того, що один рік - це той мінімальний строк, який необхідний для того, щоб можна було реально переконатись, що особа дійсно виправилась. Саме тому ст.91 КК України поширена лише на засуджених до обмеження чи позбавлення волі, строк припинення судимості для яких становить два і більше роки. У зв'язку з викладеним слід визнати неприйнятною висловлену в літературі пропозицію про доцільність передбачення в законі можливості дострокового зняття судимості і з осіб, засуджених до більш м'яких покарань, ніж обмеження чи позбавлення волі Бушуев И.А. Исправительные работы. - М., 1968. Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90. Судимість може бути знята тільки після фактичного відбуття засудженим покарання - основного і, якщо воно призначалося, додаткового, за винятком випадків, коли додатковим покаранням є позбавлення батьківських прав, яке має безстроковий характер і тому при вирішенні питання про дострокове зняття судимості не враховується. Це означає, що особа, якій було призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення батьківських прав, вважається такою, що відбула покарання, після відбуття нею основного покарання (якщо, зрозуміло, до неї не застосовувалися ще інші додаткові покарання). До відбуття засудженим усіх інших додаткових покарань дострокове зняття з нього судимості законом не допускається. Якщо особа була достроково звільнена від покарання, то дострокове зняття судимості з неї можливе відповідно після звільнення від відбування покарання або спливу невідбутого строку покарання. Однак і в усіх цих випадках судимість не може бути достроково знята до відбуття призначеного додаткового покарання, якщо засуджений не був звільнений від його відбування. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на засудженого в ході виконання покарання, переконатися, що відбулося його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її строку, встановленого в ст. 89. З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не лише проявом гуманізму та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню рецидиву.         Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до положень, сформульованих у ч. ч. 1 і 2 ст. 91, судимість може бути знята лише за таких умов: 1) особа відбула покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89; 3) зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення. Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік - це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого. Встановлення в законі вимоги щодо обов'язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов'язані із судимістю. Крім формальних вимог ? відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості ? закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості. Зразковою слід вважати таку поведінку в сім'ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціальне схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільне корисній праці в одній із існуючих організацій но-правових форм (робота за наймом, участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюється суспільством (а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов'язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки. Оскільки судимість е наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи. Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду. Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи помилування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених в ч, ч. 1 і 2 ст. 91, не вимагається. Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загально-правових. Якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК. Порядок зняття судимості встановлюється КПК України. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на засудженого під час виконання покарання, переконатися, що відбулося його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які стоять перед судимістю, досягнуто й до погашення її строку, встановленого в ст. 89 КК. З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не лише проявом гуманізму й індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню рецидиву. Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до положень, сформульованих у частинах 1 і 2 ст. 91 КК, судимість може бути знята лише за таких умов: ? особа відбула покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі; ? спливло не менше від половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК; ? зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення. Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі, засуджені, яким відповідно до закону ці покарання замінювалися на інші чи щодо яких застосовувалося звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням або заміна цих покарань більш м’якими. Дострокове зняття судимості не застосовується: 1) до військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк; 2) до звільнених від відбування покарання з випробуванням: а) на підставі ст. 75 КК (за умови, що вони успішно пройшли випробування та не направлялися для відбування призначеного покарання); б) до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 КК (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно з вироком суду); 3) звільнених від покарання: а) у виді позбавлення волі чи обмеження волі у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); б) унаслідок бездоганної поведінки та сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 74); 4) до осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 КК або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі – судимість з них може бути знята достроково; 5) до звільнених від відбування покарання: а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); б) за хворобою (ст. 84). Отож, ст. 91 КК застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначено покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, і вони дійсно відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуто призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом. Особи, що відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт чи арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік – це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого. Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше, ніж половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90 КК. У який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що допускається зняття судимості в її останні тижні чи дні. Установлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, пов’язані з судимістю. Тож видається, що судимість із осіб, які достроково звільнені від відбування покарання чи яким покарання замінено більш м’яким, не повинна зніматися, принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, що не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин. Окрім формальних вимог – відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості – закон встановлює і вимоги до поведінки особи, що претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості. Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, усього суспільства, що соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці, насамперед, передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній із організаційно-правових форм (робота за наймом, участь у підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця). До того ж засуджений займається трудовою діяльністю, що схвалюється суспільством (а не, скажімо, крадіжкою виробів із кольорових металів для здавання на брухт або браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з погляду не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, і суспільну сплату податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці виявляється в покращенні кількісних і якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання й інструментів, дотриманні правил охорони праці та техніки безпеки. Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється щодо кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості й за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи. Можливе зняття лише непогашеної судимості. Якщо буде встановлено, що вона вже погашена, то клопотання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя виносить мотивовану постанову (п. 9 ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” від 26 грудня 2003 р. № 16). Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, що з неї знята, від моменту набрання чинності відповідною постановою суду. Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загальноправових. Зняття судимості означає припинення стану судимості до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Згідно з чинним КК (ст. 91), зняття судимості можливе, по-перше, лише після відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, а також додаткових покарань, якщо такі були призначені особі. По-друге, особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. По-третє, зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК. Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, таке обмеження стосується тільки випадків відбуття ними покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. З ст. 108 КК). По-четверте, судимість може бути знята тільки судом. До набрання чинності КК 2001 р. судимість могла бути знята на підставі Указу Президента України від 12 квітня 2000 р. «Про Положення про порядок здійснення Помилування» . Судимість не знімається і законом про амністію (ч. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні»).

ВИСНОВКИ

З прийняттям нового Кодексу 2001 року інститут судимості набув ще більшого правового закріплення, що розв’язало багато проблемних питань щодо вдосконалення даного інституту.

Особливо важливим інститут судимості став в наш час, коли швидкими темпами зростає латентна злочинність та в країні констатують високий рівень рецидивної злочинності. Ряд факторів створюють в нашому суспільстві умови для формування відповідного середовища для подальшої криміналізації суспільства. Це починається від найменшого і закінчується криміналізацією найважливіших сфер функціонування держави.

Покарання та судимість виступають явищами, які призупиняють процес криміналізації суспільства. Метою покарання та судимості є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочин як засудженими, так і іншими особами. Саме покарання та судимість впливають на свідомість засудженого, його близького оточення, а також на великі групи громадян.

Інститут судимості є дуже важливою ланкою кримінальної відповідальності, що сприяє боротьбі зі злочинністю, несе для особи ряд негативних наслідків, що мають на меті виправлення засудженого та виховання його, запобігання вчинення ним нових злочинів.

До правових наслідків судимості відносять кримінально-правові наслідки, що наступають для особи внаслідок вчинення нею злочину, і впливають на подальшу кваліфікацію нового злочину, форму покарання та його відбуття. Загально-правові наслідки судимості випливають з законодавства України і полягають у обмеженнях,які особа відчуває до зняття чи погашення судимості.

Метою судимості, як вже зазначалось, є виправлення засудженого, тому з особи, яка доведе своє виправлення, судимість може бути знята достроково, не чекаючи закінчення строків погашення судимості.

Отже, інститут судимості відіграє дуже важливу роль для розвитку законності, правової свідомості засуджених, а також інших осіб, розвитку правового, слухняного суспільства.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Інститут судимості.

2. Судимість як правове явище.

3. Поняття судимості.

4. Мета судимості.

5. Кримінально-правові наслідки судимості.

6. Загально-правові наслідки судимості.

7. Строки погашення судимості.

8. Порядок обчислення строків погашення судимості.

9. Зняття судимості: підстави та порядок реалізації.

10. Порядок обчислення строків зняття судимості.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

І. Нормативні акти

1.  Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. „Міжнародні документи ООН з прав людини”).

2.  Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О. та ін. ; За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. – [6-те вид., перероб. та доповн.] – К. : Юридична думка, 2009. – 1296 с.

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т. 2 / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [3-те вид., перероб. та доповн.]. – К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури, 2009. – 624 с.

5. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. Издание седьмое, переработанное и дополненное / Отв. ред. Е. Л. Стрельцов. – Х. : ООО «Одиссей», 2010. – 904 с.

6. Про судову практику у справах про необхідну оборону [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квіт. 2002 р. - Режим доступу : // http://www.scourt.gov.ua.

7.  Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001.  ? 168 с.

8.  Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua.

9.  Собрание кодексов Российской Федерации. Официальные тексты. В 2-х томах. – М.: Изд. группа  НОРМА-ИНФРА, ? М, 1998.

10.  Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 // www.rada.gov.ua.

11.  Верховна Рада України;  Закон  вiд 15.04.2008  № 270-VI «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» . [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/.

 

Підручники

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. ; [За ред. П.П. Михайленко] – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 440 с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

5. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

6. Нове кримінальне законодавство та постанови Пленуму Верховного Суду України (2001–2007 р.р.) / [авт. наук. ст. та упоряд. В. В. Кузнецов]. – К. : Паливода А.В., 2007. – 220 с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: [підруч.] (Ю.В. Александров, В.І. Антонов, О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 4-те, перероб. та доп. / За ред.. М.І. Мельника, В.А. Климента. – К., 2008.

8. Кримінальне право України: судові прецеденти (1864-2007рр.) / За ред. Маляренка В.Т. – К. : Освіта України, 2008. – 1104 с.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посібник] / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. ; [За ред. П.П. Михайленко] – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 440 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: [Підручник] / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

11. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина. [Підручник] / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

13. Кримінальне право України. Загальна частина : [Підручник] / П.Л. Фріс. – [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

14. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

15. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Клименка В.А.). – К.: Атіка, 2003. ? 288 с.

16. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Кримінальне право України. Посіб. для підготов, до іспитів / За заг. ред. д.ю.н., проф. О.М. Джужи. ? К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. ? С. 140-294.

Тема 19. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Вступ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру; 2. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру; 3. Види примусових заходів медичного характеру. Їх продовження, зміна чи припинення; 4. Примусове лікування. Підстави призначення та порядок відбування; 5. Практика Верховного Суду України щодо застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування;     Контрольні питання     Висновки     Рекомендована література

ВСТУП

Розділ XIV чинного КК регламентує підстави застосування та по­рядок здійснення медичного впливу всупереч волі хворого – примусових заходів медичного характеру. Цей вид державних заходів стосується й прав і свобод людини, гарантованих КУ, а тому потребує правової регуляції. Застосування інституту примусових заходів медичного характеру створює гарантії від необґрунтованого призначення кримінального покарання особі, що внаслідок психічного захворювання не може усвідомлювати свої дії та керувати ними, відповідати за свої вчинки.