2. Поняття, ознаки та мета судимості.

Судимість ? це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження Ті за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загальноправові наслідки. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям. 1. Є особливим правовим статусом, який означає наявність взаємних прав та обов’язків між державою в особі компетентних органів та особою, що має судимість. 2. Є наслідком засудження за вчинений злочин, який продовжується і після відбуття покарання. Правовою підставою виникнення судимості є обвинувальний вирок суду України, що набрав законної сили. Що стосується вироку суду іноземної держави, то такий вирок може бути врахований, якщо особу було засуджено за злочин, скоєний за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Кримінальний Кодекс України від 1вересня 2001 року. Проте судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне тільки кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9 КК України. 3. Виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком. Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги Кримінально- процесуальний кодекс України затверджений Законом. Набрання вироком законної сили означає, що він є обов’язковим для всіх установ, підприємств, організацій, посадових осіб та громадян. 4. Завжди є результатом призначеного покарання. Судимість супроводжує кримінальне покарання і має з ним тісний зв’язок, тому особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. 5. Має чітко визначені часові межі, встановлені кримінальним законом. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. 6. Має особистий характер і пов’язана тільки з конкретною особою. Судимість не впливає на правовий статус інших громадян, у тому числі її родичів. Також судимість конкретної особи не впливає на притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб при здійсненні злочину в співучасті. Це безпосередньо випливає з положень ч.3 ст. 29 КК України. 7. Полягає у настанні для засудженої особи різноманітних правових наслідків,що носять позитивний та негативний характер. 8. Судимість погашається по закінченні строку, встановленого КК України або знімається у встановленому законом порядку. Погашення чи зняття судимості означає припинення всіх негативних правових наслідків. Отже, судимість виступає самостійним правовим явищем, у якого є своя підстава (обвинувальний вирок суду), свої форми реалізації(кримінально-правові та загально правові обмеження) та свої межі. В КК України чітко не визначені цілі судимості. Проте тісний зв’язок між судимістю та покаранням дозволяє підняти питання про ідентичність цих цілей. За змістом закону судимість дійсно призначена для виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також кари особи. Вказана послідовність не випадкова. Саме кара для судимості є найменш значущою, але реально існуючою ціллю. При цьому притаманні судимості соціальні обмеження та кримінально-правові негативні наслідки не означають в повній мірі карального впливу держави. Доцільніше говорити про погрозу карального впливу, який втілюється в життя у випадку скоєння особою в період строку дії судимості нового злочину. Досягнення цілі виправлення засудженого має найбільше значення. На сьогоднішній день факти рецидиву не рідкісні. Це вказує на те, що ціль виправлення реалізується не ефективно, тому необхідно продовжувати виправлення засуджених осіб та залучати до цього процесу органи місцевого самоуправління, колективи підприємств, організації, об’єднання громадян. Держава зобов’язана виконувати контроль за поведінкою осіб, що мають судимість, що буде сприяти відчуженню негативних і формуванню позитивних рис особистості. Ціль запобігання вчиненню нових злочинів досягається встановленою законом погрозою Більш суворої відповідальності за вчинення нового злочину судимою особою,може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням та настання інших негативних правових наслідків кримінального характеру. Погроза невідворотності настання комплексу негативних правових наслідків для окремо взятої особи,так як і реалізація цієї погрози, є способами підвищення правосвідомості для всіх громадян, застережуючи їх від вчинення злочинів. На думку деяких вчених, цілі покарання не варто переносити на період після його відбування, так як законодавцем ставиться задача їх реалізації під час виконання покарання Орешкина Т.Ю. Але варто зазначити, що цілі покарання та судимості не є рівнозначними. Окрім цілей, що притаманні покаранню, судимість також призначена для соціальної адаптації засудженого, котрий відбув покарання. Особа, що має судимість, повинна розраховувати не лише на настання негативних наслідків, а й на підтримку держави, завдяки якій буде здійснюватись процес ресоціалізації засудженого, його становлення на шлях правомірної поведінки. Проте судимість та покарання є взаємопов’язаними елементами кримінальної відповідальності, тому не випадково їх функціональні установки перетинаються. Безпосередньо в період відбування покарання судимість та покарання доповнюють одне одного,здійснюючи вплив на засудженого. Тож не можна стверджувати про наявність у судимості самостійних чи відокремлених цілей, скоріше судимість слугує засобом закріплення і кінцевої реалізації цілей кримінальної відповідальності в цілому, і покарання, зокрема. Як показує практика, після відбуття покарання особі не вдається повністю виправитися, необхідний час для її адаптації в суспільстві. В цьому сенсі судимість слугує благополучному завершенню досягнення цілей покарання. Судимість ? це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загальноправові наслідки. Із сказаного випливає, що судимість: 1) виникає, коли особу засуджено за діяння, передбачене КК; 2) з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили; 3) стосується лише засудженої особи; 4) породжує правове становище, результатом якого є несприятливі для особи кримінально-правові та загальноправові наслідки; 5) триває визначений законом термін; 6) погашається через визначений у КК строк або знімається в установленому законом порядку.

Передумовою виникнення судимості є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, передбачений КК.Правовою підставою судимості особи є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили. Судимість стосується лише особи, яку засуджено, і вирок щодо якої набрав законної сили. При цьому слід зазначити, що поняття судимості можна розглядати у двох значеннях: як кримінально-правовий інститут (норми, що регламентують судимість, вміщені у розділ XIII Загальної частини КК) і як кримінально-правове явище. Ці дві сторони судимості органічно поєднані між собою, але не тотожні.

3. Загально-правові наслідки судимості.

Відповідно до ч.2 ст. 88 КК України судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Використовуючи таке формулювання законодавець вказує на можливість настання для судимої особи, як наслідків в сфері кримінального права, так і загально-правових наслідків. Положення вказаної статті КК повністю кореспондується з конституційно-правовою нормою, що закріплена в ч.2 ст.63 Конституції України, в якій говориться про користування засудженим всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень,які визначені законом і встановлені вироком суду. На законодавчому рівні питання про види, зміст і межі загально-правових наслідків, що наступають для засудженої особи, залишаються не вирішеними. В той самий час, подібного роду наслідків достатньо багато, так як і нормативно-правових актів, якими вони передбачені. Як відмічає В.В. Голіна «по суті, судимість може впливати на правовий статус особи в залежності від власного розсуду законодавця в сфері будь-якої галузі права». Під загально-правовими наслідками розуміють певні правові обмеження, що діють по відношенню до осіб, що мають судимість, які передбачені нормами різноманітних галузей права(крім кримінального) і застосовуються протягом всього або частини строку судимості, але не пов’язані з призначеним покарання. М.В. Степаненко, розглядаючи специфіку обмежень загально-правового характеру, відмітив наступне: з одного боку, їх не можна змішувати з правовими наслідками (правообмеженнями), що входять в зміст покарання,а з іншого-ототожнювати з усією сукупністю юридичних наслідків осуду і застосування покарання, що характеризують з різноманітних сторін загально-правове становище особи, що має судимість Степаненко М.В. Варто відмітити, що у деяких юристів доцільність існування наслідків судимості загально-правового характеру викликала деякі сумніви. Так, М.Д. Шаргородський вказував на необхідність існування інституту судимості тільки для підвищення відповідальності при повторному вчиненні злочинів Шаргородский М.Д. Проте будь-якої аргументації своїх висновків вказаний вчений не представив. С.Г. Келіна стверджує, що загально-правові обмеження пов’язані з судимістю ускладнюють для осіб, що відбули покарання, процес їх соціальної адаптації. Проте варто зазначити, що інститут судимості не направлений на компрометацію засуджених осіб, і в цілому має на меті запобігання вчиненню нових злочинів. Крім того, загально-правові наслідки судимості «грають роль додаткового соціального фільтра, який не дає змоги криміналізувати найбільш важливі сфери суспільних відносин». Існує ряд видів діяльності несумісних з судимістю. Наприклад, здійснення правосуддя і наявність судимості взаємно виключають одне одного. Це положення можна обґрунтовано поширити на працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури, на нотаріусів і адвокатів, а в більш загальній формі ? на представників влади. Таку точку зору активно підтримував А.І. Санталов, який писав наступне: відмова від загально-правових обмежень у зв’язку з судимістю була б правомірною, якщо розглядати її в площині відносин «держава-злочинець», але справа в тому, що особа, яка скоїла злочин, - це не лише злочинець, а й громадянин держави, член сім’ї та інше. В теорії кримінального права неодноразово робилися спроби класифікації загально-правових наслідків судимості за різними критеріями. Так, відзначаючи складність проведення такої класифікації, А.В Ульянов вважає,що загально-правові обмеження судимості варто розділяти на групи в залежності від сфери правового регулювання, в якій обмежена діяльність осіб,що мають судимість (діяльність правоохоронних органів, діяльність у сфері освіти,банківська діяльність та ін.). Подібної думки притримується В.І. Осадчий, пропонуючи « класифікувати загально-правові наслідки судимості в залежності від тої чи іншої сфери діяльності, в якій особа може зазнавати негативних наслідків судимості. Наприклад, в сфері господарської діяльності і трудових відносин, особистого життя, політичної діяльності та інших». Інший підхід висловив В.В. Голіна, пропонуючи класифікувати загально-правові наслідки в залежності від рівня імперативності заборон та обмежень. Враховуючи даний критерій він провів розподіл загально-правових наслідків на наступні три групи, в яких передбачено: - абсолютну заборону займати певні посади, займатися певними видами діяльності, виконувати певні обов’язки або скористатися певними правами без залежності від виду злочину і пов’язаної з ним судимості. - відносну заборону займати певні посади, займатися певними видами діяльності, виконувати певні обов’язки або скористатися певними правами, мати певний допуск, яка виникає тільки відносно відповідних видів злочинів і пов’язану з ними судимість. - обмеження та заборони, пов’язані з застосуванням адміністративного нагляду. Найчастіше в науковій літературі загально-правові наслідки судимості просто перераховуються із зазначенням нормативно-правових актів, що передбачають вказані обмеження прав та свобод особи, що має судимість. Власне до загально-правових наслідків судимості відносять: 1) заборону приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів Науково -практичний коментар до Кримінального Кодексу України. Наприклад: - не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину Закон України « Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. - не може бути суддею особа, яка має судимість Закон України « Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р . - адвокатом не може бути особа, яка має судимість Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р Також особи, що мають судимість за будь-який злочин, не можуть обіймати посади прокурора, слідчого, судового експерта, нотаріуса, члена Вищої ради юстиції. Щодо осіб, що мають судимість за умисні злочини, то відповідно до ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні види злочинів. 1) Посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади; працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів; Особа,що має судимість за вчинення корисливого злочину, не можу також бути аудитором; 2) Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, що мають судимість, до моменту її зняття або погашення не можуть в повній мірі реалізувати право на підприємницьку діяльність. Ці особи несуть ряд право обмежень. Наприклад, особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю; 3) Обмеження у допуску до державної таємниці, що є безпосередньою умовою обіймання певних посад. Обмеження у допуску до держаної таємниці застосовуються до особи у разі наявності в неї судимості за тяжкий злочин; 4) Обмеження щодо виборчого права. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р. 5) Обмеження, пов’язані з реалізацією права на виконання військової служби. Громадяни України, які були засуджені до позбавлення волі не можуть бути призвані до строкової служби у мирний час Закон України « Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992р. ; громадяни, що мають судимість, не можуть бути призвані до строкової служби в Службу безпеки України; 6) Збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу; 7) Обмеження, пов’язані з реалізацією права на свободу об’єднання і участі в діяльності суспільних організацій. Особи, судимість яких не знята і не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджена за умисний злочин, не може бути членом суспільних формувань по охороні суспільного порядку і державного кордону; Особа,що має судимість,не можу бути третейським суддею та інші; 8) Обмеження щодо реалізації права на сім’ю. Наприклад, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини Сімейний Кодекс України ; приховання особою судимості звільняє особу, що відмовляється від шлюбу, від відшкодування їй затрат, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля; 9) Обмеження пов’язані з реалізацією права на набуття громадянства України та імміграцію в Україну. Наприклад, до громадянства України не приймається особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. ; дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку Закон України « Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. 10) Позбавлення права на отримання певних пільг. Наприклад, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством; 11) Обмеження у застосуванні амністії. Амністія не застосовується зокрема до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; 12) Обмеження у виїзді за кордон України. Підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадянина України за кордон є те, що він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 р. На даний момент точаться суперечки щодо систематизації наслідків судимості. Більшість науковців виступають за здійснення цього процесу, проте досі вони не досягли розуміння щодо того, яким повинен бути документ, що закріплюватиме основні права та обов’язки осіб, що мають судимість. Судимість, як обставина, що характеризує особистість винного, враховується при вирішенні питання про звільнення від покарання за хворобою. Також за злочини проти миру та безпеки людства є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80 КК України). Наявність судимості обмежує застосування амністії та помилування. Кримінально-правове значення судимості відповідно до діючого кримінального законодавства України визначається в ч.2 ст. 88 КК України, де говориться про те, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами УкраїниКримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р . Звідси випливає, що кримінально-правові наслідки судимості законодавець пов’язує з фактом вчинення нового злочину, тому їх правове значення обмежене завданнями визначення форми, об’єму і особливостей відповідальності за наступний злочин. В юридичній літературі неодноразово робилися спроби класифікації кримінально-правових наслідків судимості за різноманітними критеріями. Кожна з цих класифікацій заслуговує уваги і є проявом індивідуальних поглядів вчених на вирішення питань кримінально-правового характеру, які так чи інакше пов’язані з судимістю. Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням. Судимість – це передбачені законом правові наслідки засудження, що тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.