10. Амністія і помилування.

1. Звільнення від відбування покарання застосовується виключ­но судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування. У статтях 74, 85-87 КК визначається можливість звільнення осо­би від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здій­снюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконав­чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту. Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» (зі змінами і доповненнями) амні­стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з нагоди 50-ї річ­ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р.. «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.). 2. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на за­суджених, а й на осіб, що вчинили суспільне небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по­лягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скоро­ченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання. Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії. Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відпо­відальності чи від відбування покарання; часткову — при частко­вому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання та умовну, яка застосовується у виключних випад­ках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, пе­редбачених у законі про амністію. Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання. Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покаран­ня або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ч. З ст. 86 КК). Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду. Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91 КК, ви­ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання. Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен­ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону. Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію. Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен­ше половини призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника­ми режиму відбування покарання та ін.). 3. Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Кон­ституція України (п.27 ст. 106), а за нею ст.87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи зніма­ється судимість. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, за­значеної в акті про помилування. Помилування засуджених здійснюється у виді: а) заміни довіч­ного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадця­ти п'яти років (ч. 2 ст. 87); б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням; г) зняття судимості. Згідно з ст. 44 КК в результаті помилування осо­ба може бути також звільнена від кримінальної відповідальності. Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випад­ку — стосовно конкретного засудженого. Право на клопотання про помилування має особа, яка: а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування; в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іно­земній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування; г) відбула покарання в Україні. Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний пред­ставник засудженого, громадські організації тощо. Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним зло­чину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про поми­лування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного поз­бавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тя­жкого (і особливо тяжкого) злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути пода­но тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.

Прохання про помилування засуджених попередньо розглядаєть­ся Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президен­тові України. У разі відмови в задоволенні прохання про помилуван­ня особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за від­сутності нових обставин, що заслуговують на увагу, дана особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж че­рез рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців з часу відмови в задоволенні прохання.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Надайте визначення поняття звільнення від покарання та назвіть його види.

2. Надайте характеристику звільненню від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності.

3. Здійсніть характеристику звільненню від відбування покарання з випробуванням.

4. Охарактеризуйте звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

5. Визначте порядок звільнення від відбування покарання у зв'язку із закін-ченням строків давності виконання обвинувального вироку.

6. Охарактеризуйте умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

7. Що означає заміна не відбутої частини покарання більш м'яким.

8. Визначте порядок звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

9. Охарактеризуйте звільнення від покарання за хворобою.

10. Надайте визначення амністії і помилування, розмежуйте їх.

ЛІТЕРАТУРА: Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України.-1996.-№48. Про практику застосування судами України законодавства про умовно–дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м’яким: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 1975 р. № 10// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000 роки). – К.: А.С.К.,2000. Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу: постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-2000 роки). – К.: А.С.К.,2000. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №22 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–2000 роки). – К.: А.С.К.,2000. Вырастайкин В. Условно-досрочное освобождение – право, а не обязанность суда //Государство и право. – 1999. - №7. Ломако В.А. Применение условного осуждения. – Харьков, 1976. Иногамова-Хегай Л. Конкуренция норм об освобождении от наказания //Государство и право. – 2000. - №2. Кондалов А. Условное осуждение и механизмы его обеспечения //Государство и право. – 1999. - №7. Марогулова И.Л. Правовая природа амнистии и помилования //Сов.гос и право. – 1991. - №5. Мелков В. Ответственность граждан, освобожденных от отбывания наказания по болезни //Российская юстиция. – 2001. - №6. Павлюк Ю. Амністія //Економіка. Фінанси. Право. – 2000. - №6. Свиридов Б. Природа помилування в Україні //Віче. – 1996. - №5. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К., 1987. Тютюгин В.И. Условно–досрочное освобождение от наказания. – Харьков, 1981. Ткаченко В. Как применять акты об амнистии //Законность.-2000.-№12. Хомич В.М. Условное неприменение наказания как форма реализации уголовной ответственности (понятие, система мер воздействия, их содержание) //Право и демократия. – Минск, 1994. – Вып.6.

Тема 18. Судимість. Погашення та зняття судимості

Вступ 1. Судимість як кримінально-правове явище; 2. Поняття, ознаки та мета судимості; 3. Загально-правові наслідки судимості; 4. Загально-правові наслідки судимості; 5. Строки погашення судимості; 6. Обчислення строків погашення судимості; 7. Зняття судимості: підстави та порядок реалізації.     Контрольні питання     Висновки     Рекомендована література

ВСТУП

Учення про судимість у науці кримінального права посідає особливе місце. Це пояснюється його значущістю як для вирішення теоретичних кримінально-правових завдань, так й для правозастосування. В даний час актуальні проблеми інституту судимості не втратили своєї важливості. Процес розвитку сучасної правової науки потребує підвищеної уваги до питання щодо правової суті та соціальної природи судимості, оскільки негативні наслідки, які можуть виникати в житті конкретної особи внаслідок наявності у неї судимості, перш за все, пов’язана з особистістю людини, її правовим становищем, що визначає в багатьох випадках його соціальну позицію і роль в суспільстві. У кримінальному законодавстві України інститут судимості зберігся й при прийнятті нового КК України. Законодавець не лише не відмовився від нього, а й виклав його значно повніше й змістовніше порівняно з минулим КК, вніс принципово нові положення і зміни, хоча деякі з них викликають необхідність подальшого обговорення з точки зору їх удосконалення.

Судимість ? це передбачені законом правові наслідки засудження, що тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.

Особливе місце в структурі злочинності займає рецидивна злочинність. Повторні злочини, вчинені особами, що раніше притягувались до кримінальної відповідальності, характеризуються, як правило, підвищеною небезпекою.

Попередження рецидивної злочинності є одним з основних напрямів державної політики протидії злочинності взагалі і організованої злочинності,зокрема. Багато в чому дана ціль досягається завдяки наявності в кримінальному законодавстві України інституту судимості.

Кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона береться до уваги при вирішенні низки питань, пов’язаних із кваліфікацією вчиненого, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, призначенням покарання та його виконанням.

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, які встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену чи незняту судимість, зокрема:

Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає. визнання такої підстави юридичне нікчемною тягне негайне припинення їх правових наслідків, необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Погашення та зняття судимості ? це різні форми припинення стану судимості. Погашення судимості можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108КК2001 р. підстав, і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Воно не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.

Кримінальний кодекс 2001 р. Що містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88-91), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними 18-річного віку (ст. 108). У зв’язку з цим судам необхідно у кожному конкретному випадку з’ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88-91 КК, а й статті 108 КК (п. 4 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» від 26 грудня 2003 р. № 16).

1. Судимість як кримінально-правове явище

Зміст більшості кримінально-правових понять і термінів не отримав однозначного трактування ні в теорії кримінального права, ні в практиці їх застосування, тому в науковій літературі завжди існували різноманітні підходи щодо визначення поняття судимості. Зокрема деякі автори розглядають його як правовий наслідок відбуття покарання за вчинений злочин. Проте судимість не можна назвати виключно правовим наслідком виконання чи відбуття покарання, за правовою природою судимість більше пов’язана із засудженням особи за вчинений злочин. Правовий наслідок засудження особи за скоєний злочин органічно пов’язаний з її особливим правовим становищем, тому розрив проміж цими двома категоріями - недопустимий.

В сучасній кримінально-правовій науці традиційним є розуміння судимості як особливого правового стану особи, створеного фактом засудження за скоєний злочин до певного покарання, що виникло з винесення судом обвинувального вироку і виражається для нього настанням визначених негативних наслідків правового характеру. Подібного підходу щодо визначення судимості в різні періоди часу притримувались багато юристів.

З метою формування єдиного підходу до визначення судимості (при відсутності законодавчої дефініції) Пленум Верховного Суду України в постанові №16 від 26 грудня 2003 року виклав своє поняття судимості. Відповідно до п.1 вказаної постанови судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і зазазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості».