4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за певний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або не призначення обов’язкового додаткового покарання ст. 69 КК України. В ній зазначено: 1.  За  наявності  кількох обставин, що пом'якшують покарання та  істотно  знижують  ступінь  тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням  особи  винного суд,  умотивувавши своє рішення, може призначити  основне   покарання, нижче від найнижчої  межі, встановленої  в  санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу,  або перейти до іншого,  більш м'якого виду основного  покарання,  не  зазначеного  в  санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей  злочин.  У цьому  випадку  суд  не має права призначити покарання,  нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину,  за  який  передбачене  основне покарання у виді штрафу в розмірі  понад  три  тисячі  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян, суд з підстав,  передбачених  цією  частиною,  може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж  на  чверть нижчий від найнижчої межі,  встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу"; суд  може  не  призначати додаткового покарання,  що передбачене в санкції статті (санкції частини статті)  Особливої  частини  цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину,  за який передбачене основне покарання у виді штрафу  в  розмірі  понад  три  тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 2. На підставах,  передбачених у частині першій цієї  статті, суд  може  не  призначати додаткового покарання,  що передбачене в санкції  статті  (санкції  частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.  Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м’яких покарань.

Згідно з п. 8 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, суд не має права перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання,  що з огляду на її вік або стан не можуть бути до неї застосовані. У таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу та звільнити особу від кримінальної відпо­відальності чи постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

5. Призначення покарання за сукупністю злочинів .

За сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне                та додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим чи повним або частковим складанням призначених покарань (ст. 70). Застосовуючи принцип поглинання, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні покарання, призначені                     в межах цих санкцій за кожен із вчинених злочинів. До того ж менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі                   за ч. 1 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на два роки, а за ч. 3               ст. 296 КК – на строк чотири роки, то більш суворе (чотири роки позбавлення волі) поглинає менш суворе (два роки позбавлення волі). При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання. Складання по­карань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке із призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, які складаються.   За часткового – до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин. Якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. Тож, якщо, наприклад, особа засуджена     судом за вбивство за ч. 1 ст. 115 КК до восьми років позбавлення волі   та за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), – до п’яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити повним складанням і призначити винному тринадцять років позбавлення волі. У такому разі суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за вбивство та крадіжку, оскільки вбивство в цьому випадку є особливо умисним тяжким злочином і загальна сума по­карань не перевищує п’ятнадцяти років – максимуму цього виду покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається поглинанням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за зло­чини, у вчиненні яких особу було визнано винною. За правилами, передбаченими частинами 1–3 ст. 70 КК, признача­ється покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встанов­лено, що засуджений винен ще й у іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У такому разі в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Згідно з п. 24 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, що передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого та не порушу­ється право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання має бути не більш суворим, ніж максимальне покарання, перед­бачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння в постанові про притягнення особи як обвинуваченого та в обвинувальному висновку. Ці положення слід брати до уваги під час розгляду справи в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.

6. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту части­ну покарання за попереднім вироком (ст. 71). Згідно з п. 26 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, не відбутою частиною по­карання за попереднім вироком слід вважати: 1) покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104), крім часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу чи затримання, перебування в медичному закладі тощо; 2) частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107); 3) невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким                  (ст. 82, ч. 3 ст. 86); 4) частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку чи жінку, що має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83); 5) не відбуту частину певного строку позбавлення волі, яким заміне­но довічне позбавлення волі (ст. 87); 6) не відбуту засудженим частину будь-якого основного покарання; 7) додаткове покарання (або його не відбуту частину) за попереднім вироком; 8) покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105). Оскільки за сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, наявна ситуація, що свідчить  про підвищену небезпечність винного. Тож за інших однакових умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпеку, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один із них. У разі складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. У разі складання покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим  за п’ятнадцять років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. Під час складання покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається поглинанням менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання чи не відбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основ­ного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71 КК, стосується не тільки основних, а й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначено додаткове покарання лише за одним (поперед­нім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю має бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд під час їх складання має керуватися їхньою максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. У разі ж призначення різних додаткових покарань обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, та використовуються самостійно. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим                   від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком. При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, котрій унаслідок акта амністії чи помилування не відбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, не відбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за новий злочин. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив два чи більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 КК.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які з положень, визначені в КК, є загальними засадами призначення покарання?

2. Чим керується суддя призначаючи покарання (відповідно до положень Загальної частини КК)?

3. Визначте які існують принципи та загальні засади призначення покарання?

4. Чи всі обставин, що пом'якшують покарання передбачена в КК?

5. Які обставину, що обтяжують покарання суд обов’язково повинен врахувати, а які ні?

6. Які правила призначення покарання за сукупністю злочинів, передбачені в КК?

7. Які є відмінності при призначенні покарання за сукупністю вироків та за сукупністю злочинів?

8. Як, за загальним правилом, обчислюються строки покарання?

9. Як може бути призначено більш м’яке покарання, ніж передбачено законом?

10. Визначте роль та місце ППВС України при призначенні покарання.

ВИСНОВОК

Отже, загальні засади призначення покарання – це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні покарання в кожній конкретній справі. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК,  що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Пом’якшуючі обставини – це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчине­ного ним злочину й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання. Пом’якшення покарання може відбуватися в межах одного виду покарання чи ж у обранні іншого, більш м’якого виду покарання за альтернативної санкції. Перелік обставин, які пом’якшують покарання, міститься в ч. 1 ст. 66 КК. Передбачені ч. 1 ст. 66 КК пом’якшуючі обставини за змістом характери­зують: подію злочину чи особу винного. До них належать: 1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз­криттю злочину. 2) добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину 3) скоєння злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності; 5) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних  або інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матері­альну, службову або іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації,  поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках. Згідно з п. 5 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом’якшують по­карання, не є вичерпним. Обтяжуючі обставини – це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різні відомості, що свідчать про підвищену небезпечність особи винного та вчиненого ним злочину й дають підстави для застосування до нього більш суворого покарання. Згідно з ч. 1 ст. 67 КК, до обставин, що обтяжують покарання, чинне кримінальне законодавство відносить: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов’язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку чи особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного пере­бувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, що перебуває в матеріальній, службовій або іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього чи особи,                    що страждає на психічне захворювання або недоумство; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного чи над­звичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння чи у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Згідно з п. 6 ППВСУ „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним,тому суд не може посилатись у вироку як на обтяжуючі та зважати при призначенні покарання на інші обставини, не передбачені цією статтею. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за певний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або не призначення обов’язкового додаткового покарання може статися лише за підстав вказаних в ст. 69 КК України  За сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне та додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим чи повним або частковим складанням призначених покарань (ст. 70).

 

Призначення покарання за сукупністю вироків. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту части­ну покарання за попереднім вироком.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В., Дудоров О.О. та ін. / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А., Кримінальне право України: загальна та особлива частини. Підручник у 2-х тт. (затв. МОН України).- 5-е вид.  –2009, –744. cтр.

2. Андрушко П.П., Берзін П.С., Кобзаренко В.П., Матишевский П.С. та ін. / За ред. Яценка С.С., Кримінальне право України: практикум. Навчальний посібник.- 3-є вид. – 2010,–640 cтр.

3. Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. Кримінальне право України: загальна частина. Підручник (рек. МОН України).- 4-е вид.  / Відп.ред. Стрельцов Є.Л., –2009,–328 cтр.

4. Алієв Роман Вагіфович. Адміністративна діяльність кримінально-виконавчої інспекції щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т біоресурсів і природокористування України. — К., 2009. — 20с.

5. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М., Ломако В.А. та ін. / За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я., Кримінальне право України: загальна та особлива частини. Підручник для ВНЗ у 2-х томах (затв. МОН України).- 4-е вид. 2010, – 608 cтр.

6. Конституція України. – К.,1996. (статті 8,9, 25, 57, 58, 61, 85, 94, 150).

7. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф.Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

8. Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С.Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

9. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика. Хрестоматія. Навч. посібник / За заг ред. В.В. Кузнєцова. -  К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

10. Кримінальне право: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Юридична думка, 2004.

11. Клевцов Андрій Олексійович. Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх за кримінальним законодавством України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д., 2009. — 20с.

12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Особлива частина / За ред. П.П. Андрушка, В. Г. Гончаренка – К.: Форум, т.1.- 2005.

13. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972–2002 роки) / За ред. В. Т. Маляренко. – К.: А.С.К., 2005.

14. Колосова К. Система покарань у новому Кримінальному кодексі України //Юридичний вісник України. – 2001. – №26.

15. Кривенков О.В. некоторые вопросы применения  специальных правил назначения наказания //Правоведение. – 2001. - №3.

16. Махінчук В. Інститут покарання: критерії визначення адекватності //Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №9.

17. Стеничкин Г. Наказание в виде ограничения свободы //Законность. – 2001. - №3.

18. Марченко Нінель Валеріївна. Додаткові покарання та особливості їх призначення: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. — К., 2009. — 20с.

19. Уголовное наказание (монографическое исследование) /Под ред. Акад. Шемшученко Ю.С. – Киев-Донецк, 1997.

20. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”.

21. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) № 15-рп від 2 листопада 2004 року.

22. Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности приговоров. Учебное пособие. – Харьков: Изд-во Харьк. Юрид. инст-та, 1997.

23. Волков Б. Нравственные начала в назначении наказания //Правоведение. – 2000. - №1.

24. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М., 1983.

25. Камышин И., Колесников А. Особенности назначения наказания за неоконченные  преступления и преступления, составляющие множественность //Законность. – 1999. - №4.

26. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства в советском уголовном праве: Вопросы теории. – Воронеж, 1985.

27. Малыхин М.И. Назначение наказания при совокупности преступлений //Уголовная ответственность: основания и порядок реализации. – Самара, 1991.

28. Мельник М.І. Призначення покарання: Лекція. – К., 1994.

29. Мельников О.А. Проблемы назначения наказания ниже низшего предела санкции //Правоведение. – 2001. - №3.

30. Мясников О. О смягчающих наказание обстоятельствах, не указанных в законе //Российская юстиция. – 2001. - №4.

31. Рарог А., Нерсесян В. Дифференциация назначения наказания за неосторожные преступления //Государство и право. – 1999. - №7.

32. Сахарук Тетяна Валеріївна. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 18с.

33. Чернова Т., Мальков В. Назначение наказания по совокупности приговоров //Российская юстиция. – 2001. -№8.

34. Иногамова-Хегай Л. Конкуренция норм об освобождении от наказания //Государство и право. – 2000. - №2.

35. Кондалов А. Условное осуждение и механизмы его обеспечения //Государство и право. – 1999. - №7.

36. Фріс П.Л., Кримінальне право України: загальна частина. Підручник для ВНЗ (затв. МОН України).- 2-е вид. – 2009,–512 cтр.

37. Яцун Олександр Сергійович. Особливості кримінального покарання неповнолітніх: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — Л., 2009. — 18с.

38. В.В. Кузнецов, А.В. Савченко Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів : навч. посіб. / За заг.ред О.М. Джужи. Видання 2-ге доп. та перероблене. - К. : Центр учбової літератури, 2011. -392 с.

39. Приходько Т.М. Обмежена осудність : поняття, критерії та примусове лікування : Монографія – К. : Атіка, 2011.- 180с.

Тема 17. Звільнення від покарання та його відбування

1. Поняття звільнення від покарання та його види; 2. Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небез-печності; 3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням; 4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; 5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким; 8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 9. Звільнення від покарання за хворобою; 10. Амністія і помилування;     Контрольні питання     Рекомендована література