- •1. Поняття, завдання та система кримінального права України. Конституція України як концептуальне джерело кримінального права.
- •2. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання.
- •4. Принципи кримінального права України.
- •1. Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Поняття, ознаки, зміст. Виникнен¬ня та припинення кримінальної відповідальності
- •1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення.
- •1. Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві.
- •1. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •1. Поняття та ознаки суб‘єкта злочину.
- •1.2. Суб‘єкт злочину та особа злочинця
- •5. Спеціальний суб’єкт злочину.
- •5.1. Поняття спеціального суб’єкта злочину
- •5.2. Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину
- •1. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину та її ознаки.
- •7. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації.
- •9. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їхній уплив на кримінальну відповідальність.
- •1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.
- •4) Помилка у виді чи розміру покарання.
- •3. Поняття та види готування до злочину. Відмінність готування від виявлення наміру. Кваліфікація готування до злочину.
- •4. Поняття та види замаху на злочин. Види замаху. Кваліфікація замаху на злочин. Відмінність замаху від готування.
- •1. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті.
- •2. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників.
- •1. Поняття та види одиничних злочинів.
- •2. Поняття та види множинності злочинів. Відмінність множинності злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.
- •3. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові наслідки повторності злочинів.
- •4. Сукупність злочинів і їх види. Значення сукупності для кваліфікації злочину та призначення покарання.
- •5. Поняття й види рецидиву злочинів. Кримінально-правове значен¬ня рецидиву.
- •1. Поняття та види обставин, які виключають злочинність діяння.
- •2. Поняття необхідної оборони й умови її правомірності.
- •4. Затримання особи, що вчинила злочин. Підстави, ознаки й умови правомірного затримання злочинця та заподіяння йому шкоди.
- •7. Виконання наказу чи розпорядження.
- •1. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •6. Перебіг строків давності - правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності.
- •1. Поняття та ознаки покарання.
- •4. Класифікація покарань в кк України.
- •1. Принципи та загальні засади призначення покарання.
- •2. Обставини, що пом’якшують покарання.
- •4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
- •5. Призначення покарання за сукупністю злочинів .
- •1. Поняття звільнення від покарання та його види.
- •4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жі-нок і жінок, які мають дітей віком до семи років.
- •5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням стро-ків давності виконання обвинувального вироку.
- •6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
- •7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.
- •8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
- •10. Амністія і помилування.
- •2. Поняття, ознаки та мета судимості.
- •4. Кримінально-правові наслідки судимості.
- •1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- •3. Види примусових заходів медичного характеру. Їх продовження, зміна чи припинення
- •4. Примусове лікування. Підстави призначення та порядок відбування
- •1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх.
- •До зазначених вище категорій осіб суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст. 105 кк (перелік цих заходів вичерпний):
- •Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи
- •3. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх.
- •Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104)
- •Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105);
- •Положення ч. 5 ст.80 не можуть стосуватися осіб, засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, оскільки до них довічне позбавлення волі не застосовується (ч. 2 ст.64).
- •1. Поняття порівняльного кримінального права та загальна характеристика основних сучасних правових сімей.
- •Кримінальне право. Загальна частина (2 курс) – молодший спеціаліст)
- •Кримінальне право. Особлива частина (3 курс) – молодший спеціаліст)
- •Кримінальне право. Загальна частина (2 курс) – бакалавр)
- •Кримінальне право. Особлива частина (3 курс) – бакалавр)
- •2015 Рік --- Державний іспит (бакалавр)
1. Принципи та загальні засади призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання – це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні покарання в кожній конкретній справі. Відповідно до ст. 65 КК, загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. У 2003 р. за вироками, що набрали законної сили, засуджено 201 081 особу (у 2002 р. – 194 212), зокрема й за злочини публічного обвинувачення – 199 125 (192 281). Кількість засуджених осіб збільшилася на 3,5%, що пояснюється переважно зростанням рівня злочинності. Так, минулого року ОВС зареєстрували 556 351 злочин, що на 23,5% більше, ніж у 2007 р. Згідно з даними – звіт за формою № 2 МВС, у 2009 р. до кримінальної відповідальності притягнуто 242 548 осіб. 1. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкцій частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного. Проте закон знає два винятки з цього правила, коли судові надається право вийти за межі санкції, що встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачено у ст. 69 КК, відповідно до якого з огляду на обставини, що пом’якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зважаючи на особу винного, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК. Другий випадок передбачено ст. 70 КК, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може бути стаття (ст. 70) при призначенні покарання за сукупністю злочинів ст. 71 КК або за сукупністю вироків. Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути вмотивовано у вироку. 2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими положеннями, які передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Суд зобов’язаний брати до уваги й інші положення Загальної частини КК, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання згідно зі статтями 44 і 74 КК. Призначаючи як покарання штраф або виправні роботи й визначаючи їхні межі та строки, суди мають зважати на майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо. При призначенні покарання неповнолітньому підсудному відповідно до ст. 103 КК крім обставин, передбачених у статтях 65–67 КК, необхідно брати до уваги умови життя й виховання неповнолітнього, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи. 3. Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен брати до уваги цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходити з класифікації злочинів (ст. 12), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали, тощо). Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одній, а двом особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п’яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначено покарання, наближене до максимуму чи навіть рівне максимуму санкції. Ступінь тяжкості злочину визначається й характером наслідків: що тяжчі наслідки, заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. При визначенні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб скоєння злочину, мотиви вчиненого й інші конкретні обставини справи. Згідно з п. 2 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, зважаючи на ступінь тяжкості, обставини цього злочину, його наслідки та дані про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп або за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували в стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку й тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. Відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК, при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, скоєного до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.
Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих або непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей і осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.