6. Перебіг строків давності - правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності.

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув, значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної превенцій, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність ефективна лише тоді, коли притягнення відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, несумісним з принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об’єктивний розгляд кримінальної справи в суді.

Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу справа зазвичай має значно менший суспільний резонанс, і це суттєво позначається на досягненні мети покарання. Чим менший цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарання, досягаються цілі загального і спеціального запобігання. Навпаки, значний час послаблює виховне та запобіжне значення покарання, а в деяких випадках робить його застосування недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Особа, яка в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому розслідування справи, правильний розгляд її судом з часом стають ускладненими, а інколи навіть неможливими.

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю та безцільністю призначення в таких випадках покарання, а з другого, - процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну витрату зусиль держави.

Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:

1. сплив встановлених ст. 49 КК строків;

2. відсутність обставин, які порушують їх перебіг;

3.  згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави.

Законом передбачено два види строків давності:

1. диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;

2. загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.

Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавством, на відміну від КК 1960 р., залежить переважно не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12 КК України.

Згідно зі ст. 49 КК України особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили минуло:

1. два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2. три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3. п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4. десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5. п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.

Чинним КК України, на відміну від попереднього, встановлено правила обчислення строків давності. Початок обчислення - день вчинення злочину, кінець - день набрання вироком законної сили. Тож будь-які процесуальні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аж до набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.

Днем вчинення злочину вважається той, упродовж якого винний здійснив діяння, що належить до об’єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним або матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертельного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, що може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.

Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати від моменту фактичного припинення триваючих злочинів, які характеризуються безпосереднім здійсненням злочинного діяння з власної волі винного (наприклад, при службовій недбалості - добровільне виконання винним тих обов’язків, якими раніше він нехтував, заява із зізнанням тощо) чи всупереч волі винного (затримання органами влади, порушення кримінальної справи тощо).

Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються багаторазовістю вчинених винних діянь, їх строк давності обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння з тих, які складають продовжуваний злочин (наприклад, останній випадок безпідставного одержання пенсії у зв’язку з поданням підробленого документа з метою викрадення). Отже, при вчиненні триваючих злочинів сплив строку давності починається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину.

При вчиненні кримінально караного готування чи замаху на злочин за відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяльності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем:

Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку - також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК України кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2004 р., закінчиться в 00.00 годин 1 вересня 2009 р.

У зв’язку з прийняттям чинного КК України, що вніс зміни до кримінального закону, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності він застосовується в бік пом’якшення за конкретний злочин; Якщо новий закон посилює покарання, строк давності обчислюється, зважаючи на закон, який діяв на час вчинення злочину чи приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чинності новим КК України.

Перебіг строків давності виключає кримінальну відповідальність за умови, що сплив строку давності не був порушений. Беручи до уваги соціальне призначення цього інституту кримінального права, законодавець передбачає випадки, в яких перебіг давності зупиняється в разі ухилення винної особи від слідства чи суду (ч. 2 ст. 49 КК України) та переривається, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин (ч. 3 ст. 49 КК України). Під ухиленням від слідства та суду слід розуміти будь-які умисні дії, що їх здійснює особа, щоб уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння, яке ставить органи досудового слідства чи суд перед необхідністю організувати спеціальні заходи розшуку на території нашої країни, зарубіжних країн або якоїсь обмеженої місцевості. Такою, що ухиляється від відповідальності, можна визнавати особу, яка втекла після затримання, порушила підписку про невиїзд або, здогадавшись, що буде притягнута до кримінальної відповідальності, переховується, перейшла на нелегальне становище й утруднила виклик її органами слідства чи судом. Тобто особою, що ухиляється від слідства чи суду, вважається й та, яка поки не є обвинуваченою чи підозрюваною у вчиненні злочину, але викликана для допиту і не з’явилася до слідчого або до суду з приводу вчиненого.

Не може визнаватися, такою, що ухиляється від слідства чи суду, особа, що вчинила злочин, про який ще невідомо правоохоронним органам, а також особа, причетність якої до вчиненого злочину ще не встановлено.

Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, що вчинила злочин, ухилялася від слідства чи суду. Після затримання особи чи її з'явлення із зізнанням перебіг строку давності поновлюється від дня затримання або з’явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, який сплинув до моменту ухилення від слідства чи суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з’явлення із зізнанням.

Якщо сукупно час до моменту набрання вироком законної сили становить п’ятнадцять років, і давність не була перервана скоєнням нового злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності. Закон передбачає недиференційований, загальний для всіх, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства та суду. Факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона досі є суспільно небезпечною, і це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Проте трапляються випадки, коли деякі органи досудового слідства незаконно направляють у суди справи для закриття у зв’язку із закінченням строків давності стосовно осіб, які ухиляються від правоохоронних органів.

Так, справа стосовно Р., яку було порушено у 1992р. за ст. 215 КК 1960р., направлена до Васильківського районного суду Київської області для вирішення питання про закриття у зв’язку із закінченням строків давності. Однак суд обґрунтовано повернув справу прокурору для проведення досудового слідства, оскільки особа, яка вчинила злочин, була встановлена, але ухилялася від слідства.

Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.

Умови такого переривання строків давності та особливості наслідків:

1. Новий злочин, учинений особою, має бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і раніше, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин починає спливати окремо, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини (ст. 148 КК України), то вчинене пізніше зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України) не перериває перебігу п’ятирічного строку давності щодо першого злочину, оскільки другий злочин за класифікацією (ст. 12 КК України) належить до злочинів невеликої тяжкості. Строк давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення.

2. Учинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49 КК України, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, передбаченого ч. 2 ст. 49 КК України.

3. У разі переривання строку давності у зв’язку із вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення нового злочину, втрачає своє значення і до уваги не береться. Обчислення давності в такому разі починається з моменту вчинення нового злочину одночасно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК України), до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину (ст. 117 КК України). З часу останнього злочину наново починається трирічний строк давності за перший злочин і п’ятирічний строк давності - за другий. Якщо після скоєння другого злочину минув трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, а коли мине п’ятирічний строк, вона звільниться від кримінальної відповідальності й за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 49 КК питання застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішує суд. Необхідність особливого законодавчого розв’язання питання застосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють.

Рішення про те, застосовувати чи незастосування цей інститут, суд приймає, зважаючи на особливості справи, а також на поведінку винного. Закон надає суду право не застосовувати строк давності лише у випадку, якщо довічне позбавлення волі як вид покарання вказане у відповідній статті кримінального закону, що був чинним на час вчинення злочину або на час розгляду в суді. Якщо суд визнає неможливим застосувати інститут давності, він все одно не може призначити такій особі довічне позбавлення волі і виносить вирок про призначення їй покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Окрім вищевказаного факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон відповідно до норм міжнародного права передбачає обов’язкове незастосування цього інституту (ч. 5 ст. 49 КК України) щодо осіб, які вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 КК України. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності незалеж­но від часу, що сплинув з моменту вчинення, зокрема й за порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, - з можливим призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з перебігом строку притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом і є обов’язковим, окрім рішення суду щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини за які передбачено можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності передбачений ст. 111 та ч. 3, 4 ст. 71 КПК України.

Відповідно до закону від 12 липня 2001 р. КПК доповнено новою ст. 111(порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності), через що в судовій практиці постало питання щодо застосування строку давності у справах, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Згідно з ч. 3 цієї статті справу, в якій у ході, досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин, суд вправі закрити за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК України, тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Кременецький районний суд Тернопільської області постановою від 21 січня 2003 р. у зв’язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності закрив кримінальну справу, порушену за ознаками ч. 2 ст. 140 КК 1960р. за фактом викрадення у Т. велосипеда.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 1997 р. було вчинено крадіжку велосипеда вартістю 150 грн., який належав Т. За цим фактом прокурор Кременецького району 1 жовтня 1997р. порушив кримінальну справу за ознаками злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 140 КК 1960 р., після чого вона за підслідністю була передана у слідчий відділ Кременецького РВ УМВС України у Тернопільській області (далі - слідчий відділ).

Незважаючи на вжиті органами дізнання та досудового слідства заходи, особу, яка вчинила злочин, у цій справі не встановлено, і обвинувальний висновок, відповідно, не складено: Слідчий слідчого відділу постановою від 11 листопада 1997р. розслідування у справі зупинив з підстави, передбаченої п.3 ч. 1 ст. 206, ст. 209 КПК 23 грудня 2002 р. провадження у справі було відновлено, після чого її згідно з постановою слідчого від 125 грудня 2002 р.; погодженою з прокурором Кременецького району, надіслано до Кременецького районного суду для вирішення питання про закриття у зв’язку із закінченням строків: давності

У касаційному поданні заступник прокурора Тернопільської області порушив питання про скасування зазначеної постанови суду і направлення справи на додаткове розслідування, оскільки особу, яка вчинила крадіжку, не встановлено і 15-річний строк із дня вчинення злочину не минув, а тому рішення судової інстанції про закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності суперечить вимогам кримінального та кримінально-процесуального законів.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені доводи, колегія суддів Судової палатну кримінальних справах Верховного Суду України подання задовольнила з таких підстав.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно закрив кримінальну справу, порушену 1 жовтня 1997р. за фактом викрадення особистого майна Т, у зв’язку із закінченням строків давності є обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, особу або осіб, що вчинили злочин, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 140 КК 1960 р., у цій справі не встановлено, до кримінальної відповідальності в ній ніхто не притягнутий, обвинувальний висновок не складено.

Відповідно до ч. З ст. 111 КПК справу, в якій у ході досудового слідства не встановлено особу, яка вчинила злочин, суд вправі закрити з підстави, передбаченої ч. 2 ст. 49 КК України. Ця норма регулює особливості перебігу строків давності в разі ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду та передбачає, що така особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років. Пославшись у ч. З ст. 1і\КПК на ч. 2 ст. 49 КК України як норму, що передбачає підставу для закриття справи, у якій не встановлено особу, що вчинила злочин, законодавець тим самим визначив, що й такі справи можуть бути закриті за умови, що з часу вчинення злочину минуло 15 років (за винятком випадку, зазначеного у ч. 4 ст. 49 КК України).

Оскільки у цій справі особу, що вчинила дії, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 140 КК 1960 р., не встановлено, і 15-річний строк з дня вчинення злочину, передбачений ч. 2 ст. 49 КК, не минув, рішення суду про закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності суперечить вимогам кримінального та кримінально-процесуального законів, внаслідок чого зазначену постанову суду скасовано з направленням матеріалів справи на додаткове розслідування.

Істотною новелою ст. 49 КК України треба вважати те, що вона чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з новим КК перебіг строків давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції, ч. 2 ст. 2 КК України), захищає осіб, кримінальні справи щодо яких невиправдано довго перебувають в органах дізнання, досудового слідства й у суді.

7. Зупинення та перерва строків давності: кримінально-правове значення.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства чи суду. У таких випадках перебіг давності відновлюється від дня з’явлення особи із зізнанням або від дня її затримання.

Під ухиленням від слідства чи суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою, щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, який змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез’явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти, перехід на нелегальне становище тощо).

Не визнається, такою, що ухиляється від слідства чи суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не було встановлено.

Оскільки в ч, 2 ст. 49 КК України йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності від дня з’явлення особи, що ухилялася від слідства чи суду, із зізнанням або затримання, перебіг строків давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У такому разі час, що минув з моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятися від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню в строк давності, зазначений узаконь

Новий КК України залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, що вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, навіть якщо вона протягом цього терміну ухилялася від слідства чи суду.

Давність не може розглядатися як вибачення злочинця за скоєне незалежно від його подальшої поведінки. Скоєння нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тож новий КК не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності

Згідно з ч. 3 ст. 49 КК України таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, що спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, й обчислення строку давності за перший злочин починається від дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинанню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності зазвичай є підставою для обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності, що має здійснюватися незалежно від розсуду суду. У ч. 4 ст. 49 КК України визначено особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, що за них згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом, зважаючи на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, інші обставини. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для особливо тяжких злочинів, є підставою для не обов’язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов’язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.

Положення ч. 5 ст. 49 КК України про незастосування строків давності до певних злочинів як виняток цього інституту не є новим для вітчизняного кримінального права. Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів” від 4 березня 1965 р. передбачалося, що нацистські злочинці, винні в таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. Президією Верховної Ради УРСР була ратифікована Конвенція ООН 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинців проти людства.

Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 КК України передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), геноцид (ч.1 ст. 442), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності та засуджені, зокрема й до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що таке звільнення від кримінальної відповідальності?

2. Які є види звільнення від кримінальної відповідальності?

3. Ким здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності?

4. При виконанні яких умов дійового каяття особа звільняється від кримінальної відповідальності?

5. Яка умова є необхідною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим?

6. Хто є ініціатором примиренням між особами?

7. Якщо перебіг строків давності тяжкого злочину перервало вчинення особливо тяжкого злочину, чи звільняється особа від відповідальності?

8. Чи звільняється від відповідальності особа, якщо минуло 10 років з дня вчинення нею тяжкого злочину?

9. Яка відповідальність настає у разі порушення умов передачі особи на поруки?

10. Якщо суд не застосував строк давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який може бути призначено довічне позбавлення волі, який вирок він може винести?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Ю. В. Баулін. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.

2. Вознюк А. А. Звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних організацій: поняття, види, підстави / А. А. Вознюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 2. – С. 133–138.

3. Вознюк А. А. Кримінально-правова доцільність звільнення від кримінальної відповідальності організаторів та керівників злочинних об'єднань / А. А. Вознюк // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 1 (145). – С. 105–109.

4. Вознюк А. А. Передумови спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності учасників стійких злочинних об'єднань: поняття та загальна характеристика / А. А. Вознюк // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9 (153). – С. 138–141.

5. Вознюк А. А. Проблемні питання спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності учасників організованих злочинних формувань, що стосуються організаторів та керівників / А. А. Вознюк // Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства (Осінні юридичні читання) : всеукр. курс. – студ. наук. конф., 9 лист. 2007 р. : тези доп. та пов. – Львів, 2007. – С. 29–31.

6. Вознюк А. А. Умови спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних організацій / А. А. Вознюк // Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених: загальноунівер. наук.-теорет. конф., 18-19 трав. 2007 р. : тези доп. – К., 2007. – С. 48–50.

7. Вознюк А. А. Участь у стійкому злочинному об’єднанні як передумова спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності учасників стійких злочинних об’єднань / А. А. Вознюк // Іменем Закону. Науковий Вісник. – 2008. – № 4 (8). – С.  28–32.

8. Житний О. О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. О. Житний. – Х., 2003. – 21 с.

9. Ковітіді О. Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності за нормами Загальної частини КК України : [навч. посіб.] / О. Ф. Ковітіді. – Сімферополь : ВД “Квадранал”, 2005. – 2005. – 224 с.

10. Козак О. С. Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності / О. С. Козак // Наше право. – 2004. – №4. – С. 59–62.

11. Наден О. В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів / О. В. Наден. – Х. : Право, 2003. – 224 с.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 2 (66). – С. 13–16.

13. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Вид 4-те, доповн. – Х. : Тов ”Одісей”, 2008. – 1208 с.

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 6-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юридична думка, 2009. – 1236.

15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. – Т.1 / Заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – 3-те вид., перероб. та доп. – К. : Алерта; КНТ; Центр Учбової літератури. – 2009. – 964 с.

16. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т.2 / Заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 3-те вид., перероб. та доп. – К. : Алерта; КНТ; Центр Учбової літератури. – 2009. – 624 с.

17.    Практичний посібник з кримінального права України. – Харків : Видавництво “ФІНН”, 2010. – 720 с.

18.    Кримінальне право України Бібліографія. 1991-2005 / Укладачі: М. В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. – К. : Алерта, КНТ, Центр учбової літератури, 2008. – 536 с.

19.    Кримінальне право України: Практикум: нов. посіб./Заг. ред. С.С.Яценка. – 3-те вид., перероблено і доповнено – К. – Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010 – 640с.

20.    Кримінальне право України Особлива частина : Підручник / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник, та ін., Заг. ред. М. І. Мельника, В. А. Клименко, 3-те вид., переробл. та доповн. – К. : Атіка, 2009 – 744с.

21.    Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація – 4-те вид., переробл. і доповн. – Х. : Право, 2010 – 608с.

22.    Кримінальне право України : Особлива частина : Підручник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., засл. діяча науки і техніки України Є. Л.Стрєльцова – Х. : Одіссей, 2009 – 496с.

Тема 15. Покарання та його види

Вступ 1. Поняття та ознаки покарання; 2. Мета покарання в сучасних умовах розвитку суспільства; 3. Система покарань за діючим законодавством; 4. Класифікація покарань в КК України.     Контрольні питання     Висновки     Рекомендована література

ВСТУП

Реалізація передбачених законом цілей покарання обумовлює наявність в ньому різноманітних за змістом і характером чиненого на засудженого впливу засобів державного примусу. Подібно тому, як поряд з загальним поняттям злочину (ст. 11 КК України) кримінальний закон в Особливій його частині встановлює конкретні його види, покарання також не тільки повинне визначатись в узагальненому виді, але і, головним чином, формулюватись змістовно. Це дозволить суду при визначенні міри покарання за скоєне суспільно небезпечне діяння в кожному випадку підійти індивідуально. У зв’язку з цим кримінальний закон містить різні види покарань, які різняться між собою за характерними ознаками, умовами та порядком їх призначення, застосування та виконання.

При аналізі правових норм, які складають зміст розділу 10 “Покарання та його види” Кримінального кодексу України, слід звернути увагу, перш за все, на те, що вони повністю відповідають міжнародно-правовим актам про права людини. Зокрема, вони відповідають вимогам ст. 29 Загальної декларації прав людини, згідно якої кожен член суспільства повинен  підлягати тільки таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення відповідного визнання та поваги прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального благоустрою в демократичному суспільстві.

Інститут покарання є одним з ключових у кримінальному праві України. Детальне вивчення, аналіз та характеристика покарання, його ознак, системи та конкретних видів дадуть змогу в повній мірі осмислити і зрозуміти ряд правообмежень, встановлених державою за вчинення злочину. Висвітленню зазначених проблем і присвячена дана лекція.