7. Виконання наказу чи розпорядження.

Дія чи бездіяльність особи, що заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам, не є злочином, якщо вони були вчинені на виконання законного наказу або розпорядження. Зміст закону полягає в тому, що відповідальності підлягає не особа, що спричинила шкоду, внаслідок виконання наказу чи розпорядження, а особа, що видала наказ або розпорядження.

Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди внаслідок виконання наказу були сформовані в міжнародному праві під час роботи Нюрнберзького міжнародного трибуналу у справі головних німецьких воєнних злочинців, створеного після Другої світової війни.

Наказ - це видана в належній формі відповідною особою в межах її компетенції офіційна обов'язкова вимога виконати чи не виконати підлеглому якісь дії. У деяких випадках невиконання наказу тягне кримінальну відповідальність (ст. 403 “Невиконання наказу” КК України).

Кримінальне право (ч. 2 ст. 41 КК України) визначає, що наказ або розпорядження буде законним за таких умов: вони мають бути видані відповідною особою в належному порядку в межах її компетенції; наказ чи розпорядження мають не суперечити чинному законодавству та не порушувати конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде законним за таких умов: виконавцем наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що видала наказ чи розпорядження; наказ або розпорядження, належним чином видані, є обов'язковими для виконавця; виконання наказу чи розпорядження не завдало шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ або розпорядження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.

Явна незаконність наказу чи розпорядження означає, що виконавець знає про їх явно незаконний, злочинний характер або має знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків (наказ застосовувати зброю під час припинення несанкціонованого мітингу).

Особа, що відмовилася виконати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Особа, що виконала явно злочинний наказ чи розпорядження, за діяння, вчинені на виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах, як і керівник, чиє волевиявлення вона виконала. Особа, що знає про злочинність наказу чи розпорядження, однак виконує його внаслідок примусу, підлягає кримінальній відповідальності за правилами, передбаченими ст. 40 КК України.

Якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомити злочинного характеру наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що видала злочинний наказ чи розпорядження. Водночас учинення злочину внаслідок порушення умов правомірності виконання наказу або розпорядження може бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання.

Що стосується працівників міліції, то виконання їх службових обов’язків чітко регламентується Законом України “Про міліцію”, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Статутами, іншими нормативними актами. В них, зокрема, акцентується увага на безумовному дотриманні працівниками міліції законних вимог своїх начальників.

Так, у ч. 3 ст. 20 Закону України “Про міліцію” зазначено, що “працівник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції”. В ч. 1 п. 10 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України зазначається: “Наказ начальника повинен бути законним, чіткім і зрозумілим і виконується беззаперечно, точно і в строк.

Цьому служить в нормативно-правових документах, що регламентують виконання працівниками міліції службових обов’язків, і пряма заборона незаконного впливу на них. Зокрема, в ч. 4 та ч. 5 ст. 20 Закону України “Про міліцію” сказано: “Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом”.

Дисциплінарний Статут органів внутрішніх справ України деталізує поведінку працівників міліції при одержанні явно незаконного наказу. В ч. 2 п. 10 цього Статуту читаємо: “В разі одержання неправомірного наказу підлеглий зобов’язаний негайно доповісти про це особі, яка віддала цей наказ. В разі ж підтвердження наказу – не виконувати його, а доповісти старшому прямому начальникові. Невиконання правомірного наказу тягне за собою відповідальність згідно з цим Статутом”.

Отже, працівники міліції повинні виконувати свої службові обов’язки, в тому числі і застосовувати вогнепальну зброю, спеціальні засобі, заходи фізичного впливу, відповідно до вимог нормативних актів, що регламентують таке виконання.

8. Діяння, пов’язане з ризиком.

У сучасних умовах стрімкого розвитку науки й техніки значно підвищився рівень ризику заподіяння шкоди здоров'ю людей або істотної матеріальної шкоди (наприклад, при впровадженні нової технології чи розробці нових засобів лікування в медицині).

Діяння, пов'язані з ризиком, коли немає впевненості в тому, що шкода не буде заподіяна, можуть забезпечити досягнення необхідного успіху в будь-якій сфері суспільного життя (наука, техніка, довкілля та ін.), а можуть призвести до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КК України, не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Виправданий ризик є ризиком професійним, бо можливий у будь-якій сфері професійної діяльності. Найбільш поширені - науковий ризик (відомий факт: учені, що винайшли вакцину від поліомієліту, перевіряли її дію на власних дітях), виробничо-господарський ризик (знищення непотрібної будівлі з використанням вибухів, коли у випадку помилки можуть постраждати інші будівлі), комерційний ризик, пов'язаний із використанням кон'юнктури ринку в банківському, біржовому й інших видах господарської діяльності.

Ризик визнається виправданим тоді, коли мету, що була поставлена, не можна було досягти за певних обставин дією (бездіяльністю), не поєднаною із ризиком, і особа, що допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Закон про кримінальну відповідальність визнає ризик виправданим за тата умов:

- ризик здійснюється для досягнення суспільно корисної мети (рятування життя людей, попередження стихійного лиха тощо);

- поставлена мета не може бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями (як і при крайній необхідності);

- особа, що пішла на ризик, повинна вжити всіх необхідних заходів для попередження можливої шкоди інтересам, які охороняються законом.

При дотриманні всіх умов виправданого ризику особа не буде нести відповідальність у разі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам незалежно від того, досягнута чи ні суспільно корисна мета, пов'язана з ризиком. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України).

Завідомість у такому разі передбачає, що особа усвідомлює загрозу настання вказаних наслідків, але самовпевнено розраховує на їх відвернення. Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б одній іншій особі. У випадках ризику для врятування життя іншої особи правомірним такий ризик буде лише у випадку згоди особи, що піддається ризику.

При цьому необхідно, щоб ця особа була поінформована про всі можливі негативні наслідки для її життя чи здоров'я.

Екологічна катастрофа при невиправданому ризику - заподіяння шкоди на значній території і такої, що загрожує біологічному існуванню живої природи (наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС).

Надзвичайні події при невиправданому ризику - наслідки порушення громадської безпеки, що тягнуть незручності, страждання для багатьох людей (пожежі, повені, епідемії та ін.).

У будь-якому разі ризик не визнається виправданим, якщо він створює загрозу заподіяння необґрунтованої шкоди. Діяння, що виходять за межі виправданого ризику, є суспільно небезпечними та можуть мати характер злочину. Невиправданий ризик можливий лише за наявності необережної форми вини у формі злочинної самовпевненості. Кримінальна відповідальність настає за необережний злочин залежно від характеру завданої шкоди. Указана обставина може розглядатись як така, що пом'якшує покарання.

Діяння, пов'язані з ризиком, слід відрізняти від заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності. Ці обставини відрізняються за двома аспектами:

1)     при крайній необхідності небезпека, що загрожує, якщо її не усунути, обов'язково призведе до настання суспільно небезпечних наслідків, а при ризику такі наслідки тільки можливі;

2)       на відміну від крайньої необхідності, шкода при виправданому ризику може бути більшою, ніж попереджена.

9. Виконання спеціального завдання з попередження чи викриття злочинної діяльності, організованої групи або злочинної організації.

Згідно з Законом “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого1992 р. оперативні підрозділи МВС, СБУ, ДПС, управління державної охорони, органів державної податкової служби та органів і установ ДДУПВП та розвідувального органу МО для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав мають право здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості (див.: п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону в редакції від 18 січня 2001 p.).

Під легендою прикриття в організовані злочинні угрупування можуть також вводитись штатні і нештатні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів МВС і СБУ (див.: ст. 13 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 p.). При цьому такими підрозділами можуть залучатись до співробітництва учасники організованих злочинних угруповань, які можуть бути частково або повністю звільнені від кримінальної відповідальності та покарання, якщо вони у процесі оперативно-розшукової діяльності сприяють викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів (див.: ст. 14 Закону).

Дія ст. 43 КК України поширюється на: 1) негласних працівників оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність: 2) працівників інших підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, які відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» залучені для виконання окремих доручень в ході проведення оперативно-розшукової діяльності; 3) співробітників розвідувальних органів України, які згідно із Законом  України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р. мають право застосовувати методи і засоби оперативно-розшукової діяльності у порядку, визначеному в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність”, для виконання покладених на них завдань щодо отримання розвідувальної інформації та забезпечення безпеки своїх співробітників; 4) штатних і нештатних негласних співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і СБУ, які введені на підставі письмового доручення під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності; 5) членів організованої злочинної групи чи злочинної організації, які погодились співробітничати із працівником оперативного підрозділу. При цьому не має значення, за чиєю ініціативою такі особи погодились співробітничати із працівниками оперативних підрозділів, але дія ст. 43 поширюється лише на діяння, вчинені такими особами після дачі зго­ди на співробітництво; 6) інших осіб, які погодились на проникнення в злочинну групу для виконання спеціального завдання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 43 КК України не є злочином вимушене, а не будь-яке інше заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Вимушене вчинення інших злочинів не тягне кримінальної відповідальності. До особливо тяжких злочинів, поєднаних з насильством над потерпілим, відносяться, зокрема, злочини, передбачені ч. 3 ст. 110, ст. 112, ст. 113, ст. 115.ч. 2 ст. 147, ч. 3 та ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. 5 ст. 186, ч. 3 та ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст.189, ст. 257, ч. ч. 2, 3, 4 ст. 258, ст. 261 КК України. До тяжких злочинів, пов'язаних із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, відносяться, зокрема, злочини, передбачені ст. 121, ч. 2 ст. 127, ч. 4 ст. 130, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 206 КК України.

У разі умисного вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, передбачених ч. 2 ст. 43 КК України злочинів, вона підлягає кримінальній відповідальності, але така особа за вчинений злочин не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43  КК України). Вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, будь-якого злочину, необхідності у вчиненні якого не було, тягне відповідальність на загальних підставах, оскільки, згідно з ч. 1 ст. 43 КК України, не є злочином лише вимушене, тобто зумовлене конкретними обставинами, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації законодавцем визнається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння. Якщо зазначені у ч. 1 ст. 43 КК України дії вчинюються працівниками оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або ж працівниками інших підрозділів таких органів, яким доручено здійснити негласне проникнення в злочинну групу у відповідності із ч. 4 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, то такі дії є нічим іншим, як виконанням зазначеними працівниками службових (професійних) обов'язків. Вчинення зазначених дій іншими особами, які не є працівниками органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, до прийняття КК України 2001 p. могло оцінюватись за правилами крайньої необхідності.

Вимушений характер діянь і заподіяння шкоди іншим особам свідчить про те, що вказана норма схожа на крайню необхідність. Однак, як і у випадку виправданого ризику, завдана шкода може бути в деяких випадках більшою, ніж відвернута.

Згідно з КК України, організованою злочинною групою визнаються три чи більше особи, що попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення одного чи більшої кількості злочинів і які об'єднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК України). Злочинна організація - стійке ієрархічне об'єднання п’ятьох чи більше осіб, члени або структурні елементи якого зорганізувалися за попередньою змовою для спільної діяльності з метою скоєння тяжких чи особливо тяжких злочинів або керівництва чи координації злочинної організації, або забезпечення функціонування як власне злочинної організації, так й інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 України).

Спеціальне завдання - особливий вид завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи або злочинної організації, виконати яке можливо лише беручи участь у злочинній діяльності вказаних угруповань для входження в довіру й отримання необхідної інформації.

Кримінальний кодекс визнає такі підстави, за наявності яких особа, що виконувала спеціальне завдання, підлягає кримінальній відповідальності: по-перше, це скоєння особою у складі організованої групи чи злочинної організації умисного, поєднаного з насильством над потерпілим особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання понад десять років або довічне позбавлення волі; по-друге, скоєння умисного, пов'язаного із завданням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, тяжкого злочину, за який передбачено покарання Однак до такої особи, в разі вчинення нею вказаних злочинів, не може бути застосовано покарання у виді довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбав­лення волі не може бути призначене їй на строк більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин понад десять років або довічне ув'язнення.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 66 КК України виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної організації, поєднане зі вчиненням злочину, у випадках, передбачених законом, є обставиною, що пом'якшує покарання.

Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що сьогодні, на жаль, ст. 43 КК України зовсім не стимулює проведення правоохоронними органами таємних операцій під прикриттям, а навпаки, більше говорить про те, яка відповідальність і яке покарання мають бути застосовані до особи, котра виконує спеціальне завдання. Зрозуміло, що така ситуація справедливо критикується в юридичній літературі, оскільки є невідповідною "як з точки зору закону, так і з точки зору об'єктивної реальності". То­му ми стоїмо на позиціях, що ст. 43 КК України не повинна передбачати кримінальну відповідальність за якісь "перегини" при виконанні спеціального завдання, хоча безпосередній дослідник цього питання - Ю.В. Мантуляк - не виключає караності при виконанні спеціального завдання за перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поняття та види обставин, які виключають злочинність діяння.

2. Поняття необхідної оборони й умови її правомірності та відмежування її від крайньої необхідності.

3. Перевищення меж необхідної оборони.

4. Уявна оборона. Відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони.

5. Правові засади затримання особи, що вчинила злочин.

6. Поняття крайньої необхідності, її ознаки та підстави виникнення.

7. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.

8. Правові засади виконання наказу чи розпорядження.

9. Діяння, пов'язане з ризиком.

10. В якому випадку ризик не визнається виправданим?

11. Правові засади виконання спеціального завдання з попередження чи викриття злочинної діяльності, організованої групи або злочинної організації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О. та ін. ; За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. – [6-те вид., перероб. та доповн.] – К. : Юридична думка, 2009. – 1296 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т. 2 / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [3-те вид., перероб. та доповн.]. – К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури, 2009. – 624 с.

4.Уголовный кодекс Украины : научно-практический комментарий. Издание седьмое, переработанное и дополненное / Отв. ред. Е. Л. Стрельцов. – Х. : ООО «Одиссей», 2010. – 904 с.

Про судову практику у справах про необхідну оборону [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квіт. 2002 р. - Режим доступу :

// http://www.scourt.gov.ua.

5. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - X.: Основа, 1991.-360 с.

6. Бабічев Д.О. Наукове підгрунття визнання ризику в оперативно-розшуковій діяльності / Д.О. Бабічев // Південноукраїнський правничий часопис. - №2. – 2007. – №2. – С. 181-185.

7. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. - X.: Изд-во ХГУ, 1986.-158 с.

8. Белоконь Г.Г. Превышение пределов необходимости в уголовном праве // Уго-ловное право и криминология: Современное состояние и перспективи развития: Сб. науч. трудов. - Вьіп. 1. - Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. ун-та, 2005. - С. 10-21.

9. Бондарчук О.М. Необхідна оборона при посяганні на власність / О.М. Бондарчук // Держава і право. – Вип.. 41. – 2008. – С. 548-554.

10. Владимиров Л.Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть. - X.: Изд. Типографии Каплана и Биркжова, 1889. - 253 с.

11. Гарбатович Д. Необходимая оборона при защите чести и достоинства / Д. Гарбатович // Уголовное право. – 2008. - № 5. – С. 14-17.

12. Гуртовенко О. Л. Психічне насильство у кримінальному праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримін. право та кримінологія ; кримін.-викон. право» / Гуртовенко О. Л. – О., 2008. – 17 с.

13. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании: Учебное пособие. - К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.З. Дзержинского, 1984. - 72 с.

14. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння: Лекція. - К.: УАВС, 1993. – 40 с.

15. Єгорова В. Обставини, що виключають злочинність діяння при проведенні дослідів над людиною / В. Єгорова // Вісник Академії правових наук. – Вип..4. – 2007. – С. 231-240.

16. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть общая: преступления и преступники. Наказание и наказуемые. - М: Издание книжного магазина "Правове-дение", 1904.-550 с.

17. Жданова І. Є. Правова оцінка шкоди, заподіяної під впливом фізичного або психічного примусу в кримінальних кодексах держав пострадянського простору / І. Є. Жданова // Правничий часопис Донецького університету. – 2008. - № 2 (20). - С. 81-86.

18. Жданова І. Є. Про відмежування фізичного або психічного примусу від інших обставин, що виключають злочинність діяння / І. Є. Жданова // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 8 (164). - С. 19-23.

19. Жданова І. Є. Фізичний та психічний примус у кримінальному законодавстві деяких держав континентального та загального права / І. Є. Жданова // Право і суспільство. - 2009. – № 2. – С. 106-113.

20. Звіряка В.А. Проблеми фізичного або психічного примусу, як обставин, що виключають злочинність діяння / В.А. Звіряка // Вісник Луганського держ. університету внутр. справ. – 2008. - № 6. – С. 111-118.

21. Кримінальне право України: Загальна частина: [Підручник] / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

22. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

23. Кримінальне право України: Загальна частина. [Підручник] / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

24. Кримінальне право України. Загальна частина : [Підручник] / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

25. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

26. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Клименка В.А.). - К.: Атіка, 2003. -288 с.

27. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Кримінальне право України. Посіб. для підготов, до іспитів / За заг. ред. д.ю.н., проф. О.М. Джужи. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.- С. 140-294.

28. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) // Підприємництво, господарство і право. -2006. - №3 .- С. 115-117.

29. Лащук Н.Р. Відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, як підстава для «безмежної» необхідної оборони / Н.Р. Лащук // Актуальні питання реформування правової системи України. - Т.2. – Луцьк, 2006. – С. 191-193.

30. Мантуляк Ю.В. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння: автореф. дис... на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.В. Мантуляк. – К., 2006. – 17 с.

31. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общ. часть: Учеб. для высш. учебн. завед. МВД Украины. - К.: РИО МВД Украины, 1995. – 256 с.

32. Михайлов В.И. Нормативное регулирование исполнения приказа и некоторые вопросы уголовного права / В.И. Михайлов // Государство и право. – 1996 – № 12. - С. 66-76.

33. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 336 с.

34. Пархоменко С. Уголовно-правовое значение обстоятельств, исключающих преступность деяния / С. Пархоменко // Законность - 2004. - № 1. - С. 39-41.

35. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1961. - 666 с.

36. Примаченко В.Ф. Затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук. спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.Ф. Примаченко. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.

37. Рачинский Р. Провокация как обстоятельство, исключающее преступность деяния / Р. Рачинский // Уголовное право. – 2009. – №2. – С. 64-69.

Тема 14. Звільенення від кримінальної відповідальності

1. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності; 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України); 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України); 6. Перебіг строків давності – правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності; 7. Зупинення та перерва строків давності: кримінально-правове значення.     Контрольні питання     Рекомендована література