4. Сукупність злочинів і їх види. Значення сукупності для кваліфікації злочину та призначення покарання.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). Криміналісти 19 століття сукупність злочинів називали збігом злочинів, що, на їх думку, більш повно і точно розкривало сутність цього юридичного явища.

Ознаки сукупності злочинів:

1) учинення особою двох або більшої кількості злочинів, причому кожен із них має характер окремого одиничного злочину. Такий одиничний злочин, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину;

2) кожен зі злочинів, які утворюють сукупність, передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікується за однією, окремою статтею кримінального закону чи за різними частинами однієї й тієї ж статті КК. Сукупність не утворюється лише за вчинення двох або більшої кількості тотожних злочинів, якщо йдеться про повторність. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121 КК.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33 КК.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” зазначено, що кожною частиною ст. 204 КК передбачено самостійний склад злочину, тому за наявності підстав дії винної особи мають кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів.

3) за жодний злочин, який належить до сукупності, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини особа вчинила до винесення вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, говорять про рецидив або повторність злочинів. Це означає, що всі злочини вчинені до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинено особою після винесення вироку, має місце повторність чи рецидив, про що йтиметься далі.

У судовій практиці трапляються випадки, коли суди не з’ясовують питання про погашення або зняття судимості, що призводить до неправильної кваліфікації дій засуджених, безпідставного призначення покарання за сукупністю злочинів і визнання повторність злочину обтяжуючою покарання обставиною.

Так, згідно з вироком Полтавського районного суду Полтавської області С. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на три роки три місяці позбавлення волі з конфіскацією 1/3 частини особистого майна. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано покарання за попереднім вироком. За апеляцією засудженого Апеляційний суд Полтавської області вирок щодо С. змінив, виключивши вказівку про першу судимість, тому що за даними справи С. був звільнений від покарання за першим вироком і відповідно до ст. 89 КК вважався таким, що не має судимостей. Дії С. із ч. 2 ст. 309 КК були перекваліфіковані на ч. 1 ст. 309 КК у зв’язку з відсутністю кваліфікуючої ознаки — повторності.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший — в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших - справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне — всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів.

В теорії кримінального права існує думка, що головною ознакою сукупності злочинів є наявність в множині саме різнорідних злочинів.

Така думка, на наш погляд, є неприйнятною, у зв’язку з тим, що вона не відповідає чинному законодавству (ст. 33 КК).

Види сукупності злочинів: сукупність ідеальна та сукупність реальна.

Ідеальна сукупність наявна, якщо одним діянням особи вчинено два чи більшу кількість злочинів. Наприклад, Зачепилівський районний суд Харківської області засудив О. за те, що він у дворі помешкання П. з особливою зухвалістю порушив громадський порядок, побив Я., спричинивши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Дії О. суд кваліфікував за ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК і призначив покарання за правилами ст. 70 КК, тобто за сукупністю злочинів.

У цьому випадку своєю однією дією особа вчиняє два злочини, передбачені різними статтями КК. Ідеальна сукупність також можна поділити на певні види.

Так, А. Яковлєв поділяв ідеальну сукупність злочинів на такі види: ідеальну сукупність злочинів, що посягають на різні об’єкти; ідеальну сукупність злочинів, що посягають на один і той же об’єкт.

В. Малков запропонував розділити однооб’єктну ідеальну сукупність злочинів на сукупність з однаковою (однорідною) формою вини і з різною (різнорідною) формою вини.

Т. Созанський, залежно від діяння, яким було вчинено сукупність злочинів, виділяє два види ідеальної сукупності: проста ідеальна сукупність злочинів, що вчинена одним діянням, яке має разовий характер; складна ідеальна сукупність, що вчинена одним діянням, яке передбачає множинний характер рухів (триваючий характер діяння). Реальна сукупність наявна, якщо винний різними самостійними діями вчиняє два чи більшу кількість злочинів. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких є самостійним злочином.

Так, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області засудив раніше судимого за корисливі злочини У. за те, що в приміщенні літньої кухні його бабусі К. під час спільного вживання алкогольних напоїв та сварки, що виникла між ними, побив К., спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла. Залишивши потерпілу в кухні, У. таємно проник у будинок потерпілої та викрав з нього майно, яке там знаходилося і належало А. Суд правильно кваліфікував дії У. за ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 185 КК і призначив покарання за правилами ст. 70 КК.

Ідеальна сукупність відрізняється від конкуренції норм:

? за ідеальної сукупності вчиняється не один, а два чи більша кількість злочинів, кожен із яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК;

? при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого. За ідеальної сукупності у кваліфікації обов’язково фігурують дві або більше статей КК, залежно від того, скільки злочинів містить діяння винного.

Відмежування сукупності злочинів від одиничних злочинів.

Питання це має значення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складеним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають розбій, що складається ніби-то з двох самостійних дій — насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст. 187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин реальну або ідеальну сукупність.

Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.

У судовій практиці трапляються іноді помилки при кваліфікації складених злочинів та відмежуванні їх від сукупності злочинів.

Так вироком судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2001 р. П. засуджено: за ч. 2 ст. 343 КК - до обмеження волі на строк три роки, за ч. 2 ст. 345 КК - на три роки позбавлення волі, за ст. 348 КК - на дев'ять років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК йому остаточно визначено покарання у вигляді десяти років позбавлення волі. П. визнано винним у тому, що він 14 грудня 2000 р. о 17-й годині спочатку у квартирі А., а потім у дворі будинку втручався в діяльність працівників правоохоронних органів, застосував щодо них насильство із заподіянням тілесних ушкоджень, погрожував їм убивством і посягав на їхнє життя за таких обставин.

Оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що П. втручався в діяльність працівників міліції з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків, але дав цим діям неправильну юридичну оцінку, кваліфікувавши їх за ч. 2 ст. 343 КК 2001 р. За зазначеним законом кримінальна відповідальність настає в разі, коли винний перешкоджав запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. У справі встановлено, що П. втрутився у діяльність працівників міліції з метою перешкодити їм виконати ухвалу суду в цивільній справі про примусовий привід А. до експертної установи, тобто перешкоджав працівникам міліції виконувати службові обов'язки. За таких обставин у його діях немає передбачених ч. 2 ст. 343 КК кваліфікуючих ознак злочину, а тому їх слід кваліфікувати не за ч. 2, а за ч. 1 ст. 343 КК. Характер використаних П. предметів та дії, котрі він вчинив щодо працівників міліції, спрямованість завданих ним ударів лезом ножа, локалізація і тяжкість заподіяних потерпілим Б.Д. та В. тілесних ушкоджень у своїй сукупності свідчать про те, що він бажав позбавити названих осіб життя, але, як установлено судом, не досяг цього з не залежних від нього причин, оскільки потерпілі вжили належних заходів по захисту свого життя. З урахуванням цього кваліфікація дій засудженого за ст. 348 КК є правильною. Водночас кваліфікація дій П. за ч. 2 ст. 345 КК є зайвою, оскільки погроза вбивством і тілесні ушкодження були заподіяні Б.Д. та В. під час замаху на їх убивство і тому охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 348 КК, як вірно зазначено в касаційному поданні прокурора. Призначене П. покарання відповідає вимогам закону. При його обранні суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, дані про особу засудженого, а також обставини, що пом'якшують його відповідальність. Разом з тим у зв'язку з виключенням із вироку як зайвої кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 345 КК йому слід пом'якшити покарання, призначене за сукупністю злочинів.

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукупності злочинів, залежить, таким чином, від конструкції складів злочинів у кримінальному законі. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК. Проте при заподіянні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікація настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 КК і за ст. 119 КК, через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК — залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це випадки кваліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором представникові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство — складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним злочином — вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

Практичне значення сукупності злочинів полягає в тому, що вона береться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.