2. Поняття та види множинності злочинів. Відмінність множинності злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.

Множинність злочинів – це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

У теорії кримінального права виникають дискусії, хто вперше визначив термін "множинність злочинів". Так В. Чубарєв вважає, що вказаний термін ввели у науковий обіг наприкінці 60-х років Р. Галіакбаров, М. Єфімов та Е. Фролов. Вони визначали множинність, як збіг "декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у поведінці однієї і тієї ж особи".

Іншої думки притримується В. Малков, який цей момент пов'язує з появою монографії О. Яковлєва в 1960 р.

 Проблема множинності має вплив не тільки на кваліфікацію злочинів та покарання за їх вчинення, але й упливає на кримінально-правову політику зокрема.

Запровадження у кримінальному законодавстві інституту множинності злочинів, передбачення правових наслідків у зв’язку з повторністю, сукупністю та рецидивом злочинів у КК є позитивним правовим явищем.

Водночас правозастосовна практика свідчить, що у зв’язку із законодавчою регламентацією кримінальної відповідальності за повторність і сукупність злочинів виникли певні колізії в напрацьованій раніше практиці стосовно кваліфікації дій, що утворюють множинність злочинів.

Загальні ознаки множинності злочинів 1. Якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це значить, що заподіюється шкода чи ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.

2. Скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

3. Учинення двох, а часто й більшої кількості злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

4. Множинність – одне з поширених явищ у структурі та динаміці злочинності.

Передбачені у розділі VІІ Загальної частини КК повторність, сукупність та рецидив злочинів є окремими формами (видами) множинності злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчинила крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство) (п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”).

Види(форми, прояви) множинності злочинів:

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

2. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

 

3) Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34). В. Чубарєв виділяє ще два види множини злочинів: фактичну та юридичну.

Фактична множинність має місце, коли об’єктивно існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими у кримінальному законі (ч.1 ст. 44 КК), раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не находить. Цей різновид множинності більше цікавить кримінологію.

Юридична множинність має місце, коли кожний із злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи судом.

Кримінально-правову науку безпосередньо цікавить саме юридична множинність злочинів, тому її ми розглянемо більш детальніше.

Множину злочинів слід відрізняти від одиничних злочинів. Тому що поняття «множинність» вживається для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного скоєння злочинних діянь подібно до того, як термін «група» відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.

Так, продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів говорять не про єдиний одиничний злочин, а про множинність злочинів, за якої кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, що властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Тобто, за повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру та загальною метою їхнього вчинення.

За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що види множини беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Так, можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується з вчиненням одиничного злочину (вперше) невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК).

Так, наприклад, Д. за місцем свого проживання (м. Біла Церква) з метою безкоштовного проїзду в міському та приміському транспорті, вклеїв в посвідчення залізничника видане на іншу особу, свою фотокартку. Цей підроблений документ Д. використав для проїзду в приміському дизелі від ст. Харків до ст. Полтава Південна. На вокзалі Д. був затриманий працівниками міліції і при особистому огляді було виявлено та вилучено, згідно висновку експерта, бланк посвідчення залізничника з ознаками змін первинного змісту, що виражені в приклеюванні фотокартки. Суд звільнив Д. в зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК), тому що особа вчинила злочин вперше, злочини, передбачені ч.1 і ч.3 ст.358 КК відносяться до злочинів невеликої тяжкості (ст.12 КК) і винна особа активно сприяла розкриттю злочинів та щиро розкаялась у скоєному. Виникає тільки одне питання, чому сукупність злочинів, передбачених ч.1 (підробка документів) і ч.3 (використання підробленого документа) ст. 358 КК суд розцінив, як одиничний злочин? Враховуючи ці обставини справи, вважаємо, що суд неправомірно застосував ст.45 КК при звільненні особи від кримінальної відповідальності.

Множина злочинів також має бути врахована судом при кваліфікації, призначенні покарання та звільненні від кримінальної відповідальності, на підставі ч.1 ст. 9 КК, у разі вчинення громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні, нового злочину на території України, після засудження за інший злочин за вироком суду іноземної держави.

Позиції судів щодо цього питання різняться. Одні суди вважають, що за ст. 9 КК враховувати вирок іноземного суду для кваліфікації вчиненого злочину за ознакою повторності не є обов’язком, а правом суду України, який розглядає справу. Деякі суди вважають, що за буквальним змістом цієї ж статті суд не повинен враховувати повторність в разі вчинення злочину за межами України, в тому числі коли особу за цей злочин засуджено вироком іноземного суду.

Так у провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебувала кримінальна справа за обвинуваченням Т. за ч. 3 ст. 357 та ч. 2 ст. 185 КК, який раніше неодноразово був засуджений судами СРСР та відбував покарання. Розглядаючи справу, цей факт суд врахував тільки як ознаку, що характеризує особу підсудного. При визначенні повторності та призначенні покарання судом попередні судимості Т. не враховувалися.

Ця справа свідчить про те, що суди не враховують правових наслідків вироків, винесених судами колишнього СРСР. Також суди керуються положеннями Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» про те, що Україна не бере на себе зобов’язання враховувати вироки, винесені судами Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусії, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про встановлення факту вчинення злочину повторно, порушення зобов’язань, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням тощо.

Інші суди дотримуються думки, що чинне національне кримінальне законодавство (ст. 9 КК) визнає кримінальне законодавство інших держав і враховує правові наслідки засудження особи вироком суду іноземної держави, у зв’язку з чим повторність матиме місце і це буде враховуватися судом при постановленні вироку. У той же час деякі суди вважають, що такого роду обов’язок національного суду матиме місце лише у випадку, якщо це передбачено міжнародно-правовим договором.