
- •1. Поняття, завдання та система кримінального права України. Конституція України як концептуальне джерело кримінального права.
- •2. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання.
- •4. Принципи кримінального права України.
- •1. Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Поняття, ознаки, зміст. Виникнен¬ня та припинення кримінальної відповідальності
- •1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення.
- •1. Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві.
- •1. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •1. Поняття та ознаки суб‘єкта злочину.
- •1.2. Суб‘єкт злочину та особа злочинця
- •5. Спеціальний суб’єкт злочину.
- •5.1. Поняття спеціального суб’єкта злочину
- •5.2. Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину
- •1. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину та її ознаки.
- •7. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації.
- •9. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їхній уплив на кримінальну відповідальність.
- •1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.
- •4) Помилка у виді чи розміру покарання.
- •3. Поняття та види готування до злочину. Відмінність готування від виявлення наміру. Кваліфікація готування до злочину.
- •4. Поняття та види замаху на злочин. Види замаху. Кваліфікація замаху на злочин. Відмінність замаху від готування.
- •1. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті.
- •2. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників.
- •1. Поняття та види одиничних злочинів.
- •2. Поняття та види множинності злочинів. Відмінність множинності злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.
- •3. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові наслідки повторності злочинів.
- •4. Сукупність злочинів і їх види. Значення сукупності для кваліфікації злочину та призначення покарання.
- •5. Поняття й види рецидиву злочинів. Кримінально-правове значен¬ня рецидиву.
- •1. Поняття та види обставин, які виключають злочинність діяння.
- •2. Поняття необхідної оборони й умови її правомірності.
- •4. Затримання особи, що вчинила злочин. Підстави, ознаки й умови правомірного затримання злочинця та заподіяння йому шкоди.
- •7. Виконання наказу чи розпорядження.
- •1. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •6. Перебіг строків давності - правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності.
- •1. Поняття та ознаки покарання.
- •4. Класифікація покарань в кк України.
- •1. Принципи та загальні засади призначення покарання.
- •2. Обставини, що пом’якшують покарання.
- •4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
- •5. Призначення покарання за сукупністю злочинів .
- •1. Поняття звільнення від покарання та його види.
- •4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жі-нок і жінок, які мають дітей віком до семи років.
- •5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням стро-ків давності виконання обвинувального вироку.
- •6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
- •7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.
- •8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
- •10. Амністія і помилування.
- •2. Поняття, ознаки та мета судимості.
- •4. Кримінально-правові наслідки судимості.
- •1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- •3. Види примусових заходів медичного характеру. Їх продовження, зміна чи припинення
- •4. Примусове лікування. Підстави призначення та порядок відбування
- •1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх.
- •До зазначених вище категорій осіб суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст. 105 кк (перелік цих заходів вичерпний):
- •Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи
- •3. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх.
- •Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104)
- •Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105);
- •Положення ч. 5 ст.80 не можуть стосуватися осіб, засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, оскільки до них довічне позбавлення волі не застосовується (ч. 2 ст.64).
- •1. Поняття порівняльного кримінального права та загальна характеристика основних сучасних правових сімей.
- •Кримінальне право. Загальна частина (2 курс) – молодший спеціаліст)
- •Кримінальне право. Особлива частина (3 курс) – молодший спеціаліст)
- •Кримінальне право. Загальна частина (2 курс) – бакалавр)
- •Кримінальне право. Особлива частина (3 курс) – бакалавр)
- •2015 Рік --- Державний іспит (бакалавр)
1. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті.
Ознаки поняття «співучасті» були визначені у вітчизняній теорії кримінального права вже наприкінці XIX століття. Так в 1850 р. О. Жиряєв розумів під співучастю «збіг декількох злочинців при вчиненні одного злочину». Професор М. Таганцев уточнив вказане визначення: «До співучасті відносяться лише ті … випадки збігу злочинців, в яких є солідарна відповідальність усіх за кожного та кожного за всіх, у зв’язку з цим вчення про співучасть й отримує значення самостійного інституту».
Більш сучасне визначення вже в 1929 р. запропонував А. Піонтковський: співучасть це умисна спільна участь двох або більше осіб при вчиненні умисного злочину» . Цікаво, що подібне визначення сприйняв у 2001 р. й вітчизняний законодавець при прийнятті Кримінального кодексу України.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26).
Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:
1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. До того ж кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною осудною особою та досягти віку кримінальної відповідальності. Це положення є новим для КК України 2001 р. (якщо порівнювати з КК УРСР 1960 р.) і тому не всі суди враховують це положення.
Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 жовтня 2006 р. кримінальну справу за касаційними поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2006 р., яким засуджено Р. за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі статей 75, 104 КК України Р. звільнено від відбування покарання з випробуванням, і встановлено іспитовий строк один рік.
За вироком суду Р. визнано винним в тому, що він 6 жовтня 2005 р., приблизно о 18 год. 30 хв., за попередньою змовою з особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, неподалік від школи-інтернату, відкрито заволодів вказаним у вироку майном малолітньої С. на загальну суму 663 грн.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про зміну вироку, покликаючись на неправильне застосування судом кримінального закону. Вказує на те, що особа, з якою Р. вчинив грабіж, не є суб’єктом цього злочину, а тому відповідно до вимог ст. 26 КК України, за змістом подання, мова не може йти про те, що він вчинив злочин за попередньою змовою групою осіб. Вважає, що дії Р. слід перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, особа, з якою Р. вчинив грабіж, 1996 р. народження, тобто на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України їй не виповнилося 14 років, тобто відповідно до вимог ст. 22 КК України вона не є суб’єктом даного злочину.
У тому разі, коли у спільних діях бере участь не суб’єкт (за віком), слід виходити з точного змісту нового поняття співучасті, яке міститься у ст. 26 КК України. А згідно з вимогами цієї норми закону співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох обов’язково суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Таким чином, законодавцем усунено підстави для визнання вчинення злочину групою осіб у тих випадках, коли лише один учасник такої групи підлягав кримінальній відповідальності.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок місцевого суду змінити і перекваліфікувати злочинні дії Р. з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.
2)співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті відзначається такими трьома моментами:
а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний із яких зробив у вчинення злочину свій внесок;
б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині;
в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, який скоїв виконавець, існує причиновий зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.
Суб’єктивні ознаки співучасті:
? співучасть можлива лише в умисних злочинах;
? усі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.
За співучасті не тільки власне злочин має бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті у злочині.
Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.
Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, що його вчиняє виконавець. Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри та злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.
Вольовий момент умислу за співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Інститут співучасті внесено до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, котрі безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину участі не брали.