Лекція з економіки Тема: «Загальні результати національного виробництва»

План:

1. Виробничий потенціал національної економіки. Сектори національної економіки

2. Сукупний дохід та сукупні витрати: структура та взаємозв’язки

3. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – показник результатів національного виробництва

4. Реальний та номінальний ВВП

1.

Економіка може вивчатися на рівні окремого суб'єкта - домаш­нього господарства, підприємства, а може аналізуватись і на рівні всього національного господарства країни.

Національна економіка - це цілісна інтегрована сукупність усіх господарюючих суб’єктів та економічних зв’язків між ними, що встановлюються на основі загальнодержавного поділу праці.

За своєю структурою національна економіка поділяється на дві великі сфери:

• сферу матеріального виробництва — це галузі промисловості, сільського господарства, будівництво, транспорт, зв'язок, тор­гівля тощо, у яких створюються матеріальні блага та послуги матеріального характеру;

• сферу нематеріального виробництва (наука, освіта, охорона здоров'я, культура), у якій створюються нематеріальні блага та послуги.

Виробничий потенціал національної економіки характеризує можливості господарського комплексу виробляти товари, надавати послуги, тобто задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості визначаються всіма наявними в країні ресурсами - матеріальними, трудовими, природними, фінансовими, науково-технічними, інформаційними тощо.

Перше, що характеризує національну економіку, - це її національне багатство.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію. До національного багатства відносять: основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас та природні ресурси.

Обсяг і структура національного багатства визначають потенціал усієї економіки. Потенціал - це здатність економіки виробляти речі та послуги, задовольняти потреби власних громадян, іноземців, які купують вітчизняні товари, та конкурувати з економіками інших країн на зовнішніх ринках.

У структурі національного багатства країн світу, визначеній за методикою Світового банку, виокремлюють три основні елементи (складники). Кількісне їх співвідношення, що склалося наприкінці XX століття, ілюструє схема 6.1.

Дані Світового банку про структуру національного багатства роз­винених країн переконливо свідчать, що основним складником і пере­думовою успіху в досягненні добробуту власних громадян та гідного місця у світі є людський капітал. Його відтворення та нагромадження має бути основною турботою і урядів країн, і окремих громадян.

Оскільки національна економіка є системою зв'язків, то її можна розглядати залежно від об'єктів та змісту їх відносин.

На макрорівні національна економіка зображується у вигляді взаємодії чотирьох суб'єктів, які формують окремі сектори націо­нальної економіки:

• домашні господарства (домогосподарський сектор)

• фірми (підприємницький сектор)

• держава (державний сектор)

• закордон (іноземний сектор).

2.

Наявність економічного потенціалу - національного багатства країни - є необхідною, але не достатньою умовою для нормального функціонування економіки як єдиного цілого. Однією з таких умов стає відповідність (баланс) сукупних доходів та сукупних витрат.

Доходи, так само як і витрати, мають не тільки окремі економічні суб'єк­ти, а й економіки в цілому. Доходи і витрати в межах усієї економіки нази­вають сукупними. Саме вони виявляють те, що економіка є єдиним цілим.

Сукупні доходи	Сукупні витрати
• доходи домашніх господарств: заробітна плата, рента, відсоток, соціальні трансферти • доходи підприємців: прибуток та амортизація • доходи держави: податки на прибутки фірм і дохід домогосподарств	• споживчі витрати домогосподарств • інвестиції (витрати фірм на придбання капітальних ресурсів) • державні витрати на придбання готової продукції та ресурсів • чистий експорт (різниця між експортом та імпортом, може мати додатне або від'ємне значення)

Амортизація — спеціальні відрахування, призначені для від­шкодування зносу засобів виробництва.

Отже, відповідність між доходами і витратами на макроекономічному, або загальноекономічному, рівні є важливою, тому що вона га­рантує:

• реалізацію всього створеного продукту;

• задоволення попиту всіх власників доходів.

Усвідомивши необхідність балансу сукупних доходів і сукупних витрат, розглянемо їхню структуру та спосіб взаємозв'язку. Для цього візьмемо до уваги те, що в реальній економіці між собою взаємодіють не тільки підприємці й домашні господарства, а й держава та іноземні економічні суб'єкти (схема 6.3).

П оясненна до схеми

Стрілки на схемі показують основні економічні потоки, якими ру­хаються доходи та витрати у взаємовідносинах чотирьох еконо­мічних суб'єктів, а саме:

• домашніх господарств;

• підприємців;

• держави (уряду);

• іноземних споживачів вітчизняної експортованої продукції й ви­робників продукції, імпортованої в країну.

Елементами сукупних доходів є:

• заробітна плата - дохід найманих працівників;

• рента - дохід власників землі;

• процент - дохід власників фінансового капіталу;

• прибуток - дохід підприємців;

• амортизація - кошти, нагромаджені підприємцями для відшко­дування спрацьованих засобів виробництва.

Елементами сукупних витрат у національній економіці стають:

• споживчі витрати домашніх господарств;

• витрати держави на закупівлю товарів, послуг та на інвестиції у державний сектор економіки;

• інвестиційні витрати підприємців (інвестиції) у відновлення та нагромадження капіталу;

• чистий експорт - витрати, пов'язані з торгівлею товарами та послугами на зовнішніх ринках.

3.

Основні узагальнювальні показники результатів національного ви­робництва в усіх країнах світу сьогодні визначають за особливою ме­тодикою - Системою національних рахунків, ухваленою ООН 1993 р. Як основні показники, що характеризують загальний стан економіки, використовують валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий на­ціональний дохід (ВНД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це сукупна ринкова вартість усього обсягу речей та послуг, вироблених в економіці країни за рік і придатних для кінцевого використання.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це ринкова вартість усієї сукупності кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні за певний проміжок часу, як правило, рік.

ВВП ураховує вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, розміщених у певній країні, незалежно від того, хто є їх власниками (громадяни цієї країни чи іноземці). Отже, при визначенні ВВП критерієм виступає територіальний чинник.

У найденому визначенні відображено три суттєві особливості ВВП:

1) щоб стати частиною ВВП, речі га послуги мають бути не тільки створені, а й реалізовані на ринку, набувши ринкової вартості;

2) виробництво і продаж продукції мають відбутись у межах од­ного року;

3) ВВП охоплює лише продукцію, придатну для кінцевого вико­ристання, і не охоплює ту, що призначена для проміжного ви­користання (споживання).

У показнику ВВП ураховані не всі зв'язки національної економіки з іншими країнами, а лише зовнішня торгівля товарами га послугами. Баланс цієї торгівлі - співвідношення експорту та імпорту - відобра­жає чистий експорт. Як уже зазначалося, саме чистий експорт є еле­ментом (складником) у розрахунку ВВП за витратами.

Інший показник для оцінки результатів національного виробництва, передбачений Системою національних рахунків, - валовий національ­ний дохід (ВНД) - ураховує й інші зв'язки, що складаються між країнами.

Важливо враховувати, що в будь-якій економіці деяка час­тина факторів виробництва (а отже, і доходів на них) належить іноземним громадянам. Водночас громадяни цієї країни можуть отримувати частину доходів за її межами. У зв'язку з цим при вимірюванні результатів національного виробництва крім показника валового внутрішнього продукту враховують показник валового національного продукту.

Валовий національний продукт (ВНП) ураховує вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг, вироблених із ресурсів, які належать громадянам певної країни, незалежно від місця роз­ташування цих ресурсів (у країні чи за кордоном). При визначенні ВНП головним критерієм виступає чинник національної належнос­ті. Для більшості розвинених країн розбіжності між ВВП та ВНП становлять не більше ніж 1 %.

4.

Оцінка в номінальним показниках - це вимірювання в поточних цінах. Реальні показники маємо тоді, коли вплив змінюваних поточних цін уне­можливлюється. Для цього показники вимірюють у незмінних цінах.

Усі макроекономічні показники обчислюються в поточ­них цінах.

Поточні ціни — це фактичні ціни того року, який є пред­метом обліку або аналізу. У зв'язку з цим рівень і динаміка ВВП залежить не лише від зміни обсягів національного виробництва, але й від зміни цін. Для того щоб розмежувати вплив цих факторів, розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у поточних цінах.

Реальний ВВП — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, ви­ражений у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року.

Пояснимо відмінність номінальних та реальних показників на при­кладі.

Приклад. ВВП України 2008 року, виміряний у поточних цінах (цінах 2008 р.), становив 949 864 млн. грн., а 2007 року ВВП був 720 731 млн. грн. Порівняння двох номінальних показників приводить до вельми оптимістичних висновків про зростання ВВП України 2 008 року майже на 30%. На жаль, такий оптимізм невиправданий, бо не було враховано те. що показник номінального ВВП 2008 року зріс в основному в результаті підвищення цін. Ціни 2008 року зросли більше ніж на 25%. Зростання ж реального ВВП, яке виявляється у додатково створених речах та послугах, становило лише 2.4%.

ВВП є одним з основних показників, які використовуються для міжнародних порівнянь та визначень рейтингу (місця) країни серед інших країн світу. При цьому для об’єктивності порівнюють не власне обсяги ВВП, а ВВП на одною громадянина або на одного працюючого. Оскільки в різних країнах використовують власні національні валюти, то для співвідносності показників здійснюють перерахунки в доларах США - валюті найсильнішої економіки світу. Причому перерахунок від­бувається не за курсом валютних обмінників, а за здатністю визначеної суми національних грошей перетворитись у певний набір товарів та послуг, тобто за паритетом купівельної спроможності.

Деякі висновки про ситуацію в українській економіці можна зробити на основі даних про обсяги ВВП на душу населення в різних країнах (табл. .6.1).

Таблиця 6.1.