Структура споживчих благ:

• Товари особистого споживання безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях) або ж роблять життя людей змістовнішим і багатшим (особисті транспортні засоби, побутова техніка тощо).

• Товари виробничого призначення не беруть безпосередньої участі у задоволенні потреб споживачів, але вони роблять це опосередковано, тобто стають частиною виробничих ресурсів. Це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.

• Особисті послуги мають задовольняти потреби людини безпосередньо і спрямовуватися на кожного споживача окремо. Такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.

• Послуги виробничого (комерційного) призначення є невід'ємною частиною сучасного виробництва. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.

3.

Виробник – один із основних суб’єктів виробничих відносин, який спрямовує свою діяльність на задоволення потреб споживачів, тобто виробляє товари і послуги. Кожний окремий виробник прагне реалізувати (досягти) власний інтерес. Він полягає у створенні максимального обсягу речей або пос­луг за наявних (обмежених) виробничих ресурсів. Подібна проблема характерна і для суспільства в цілому. Відмінність полягає лише в тому, що в суспільстві створюється багато товарів. Тож постає пи­тання: як розподілити обмежені ресурси між різними виробництвами, щоб забезпечити максимально можливий випуск продукції?

Максимально можливий, або повний, випуск є таким, за якого забезпечується повне використання виробничих ресурсів.

Отже, раціональний виробник - це той, що прагне повного ви­пуску і використання всіх виробничих ресурсів. Зрозуміло, що це пе­редбачає ефективне використання ресурсів з найбільшою віддачею від праці, капіталу, землі.

Усі види виробничих ресурсів мають одну загальну власти­вість: вони рідкісні або обмежені в кількості, вичерпні (значна частина природних ресурсів, засоби виробництва, трудові ресурси) і невичерпні (енергія вітру, сонця, морських приливів, течій тощо).

Обмеженість виробничих ресурсів — недостатність обсягу наявних ресурсів усіх видів для виробництва того об'єкта благ, який люди, хотіли б одержати. Інакше кажучи, наша планета має лише певну кількість усіх ресурсів, які можна використати у виробництві товарів і послуг.

Вичерпні виробничі ресурси (земля, праця, капітал, підприємницькі зді­бності) поділяються на відтворювані, тобто такі, що створюються й оновлюються, природою або суспільством, і невідтворювані, як: неможливо відновити. Виробничі ресурси є обмеженими відносно й абсолютно, їхня відносна обмеженість залежить від постійне зростаючих потреб, абсолютна обмеженість — від природи.

4.

Обмеженість ресурсів, за допомогою яких здійснюється процес виробництва різних товарів, змушує виробника вибирати, як розподіляти наявні ресурси.

У певний момент часу він може вибирати лише певну кількість товарів. Якщо виробник захоче збільшити кількість продукту, то це буде можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту.

Виробничі можливості – це можливість виробництва створювати економічні блага за умов повного й ефективного використання наявних ресурсів.

Оскільки ресурси обмежені, то виникає необхідність у виробника вибору найкращого варіанта використання наявних ресурсів.

Проблема вибору виникає як у повсякденному житті так і на виробництві. Ми обираємо як використовувати обмежені час і доходи, почитати книгу чи піти в кіно, навчатися далі чи піти на роботу і т.д. У кожному з цих випадків вибір вимагає від нас відмови від чогось, фактично, утрати можливості зробити щось інше.

Ця втрата можливості (варіанту, альтернативи) називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

Альтернативи — те краще, від чого ми відмовилися. Альтернативна вартість — ціна вибору. Альтернативна вартість – оцінка упущеної вигоди, плата за прийняте рішення.

Альтернативна вартість – це те краще, від чого довелося відмовитися на користь вибору.

Збільшення масштабів виробництва може не відповідати інтере­сам виробника, якщо після залучення додаткового ресурсу спостерігається зменшення граничного продукту. Граничним називається і той продукт, який створюється внаслідок залучення додаткової оди­ниці ресурсу, наприклад одного додаткового працівника.

Граничний продукт після залучення додаткових ресурсів та, відповідно, збільшення обсягів виробництва може і зростати, і зменшуватися. Наприклад, найнятий четвертий працівник може створювати як більший, так і менший продукт, коли порівняти з третім.

Якщо вироблений додатково найнятим працівником продукт почи­нає зменшуватися, то це є сигналом про те, що дальше нарощування обсягів виробництва недоцільне. Раціональний виробник обов'язково відреагує на такий сигнал і не розширюватиме виробництва всупереч власним інтересам.

Скорочення граничного продукту після досягнення виробництвом певних меж пов'язують з дією економічного закону спадної про­дуктивності (віддачі) факторів виробництва.

Глибинною причиною дії цього закону є те, що кожна виробнича технологія виявляє свою ефективність лише за певних масштабів (розмірів) виробництва. Наприклад, за ремісничої технології ефективними були невеликі виробництва, в яких одна людина - майстер - самостійно виконувала всі види робіт або залучала кількох помічників (учнів). Натомість машинна технологія з фабричною (заводською) І організацією передбачає великі масштаби і колективи працівників, в яких кожен виконує певні функції та де існує поділ праці.