Тема 15. Сучасні підходи до розуміння права.

Праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Тема 16. Право і особистість.

Права і свободи людини та громадянина – це правові можливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.

Юридичний обов'язок – це міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав.

Особистість – активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологіч­них якостей, вибірково відноситься до оточуючої дій­сності та виконує певні соціальні ролі.

Правовий статус особи – це система суб’єктивних прав, свобод і обов’язків, які належать конкретній особі і закріплені в чинній системі права.

Тема 17. Норми права.

Норма права – це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Структура норми права – це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза – це частина правової норми, яка вказує, за яких обставин норма всту­пає в дію.

Диспозиція – це частина правової норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки.

Санкція – це частина норми права, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення.

Регулятивні (правоустановчі) норми права – це правила поведінки, які безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов'язків.

Охоронні норми права – це правила поведінки, які встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах.

Уповноважувальні (дозвільні) норми права – це правила поведінки, які встановлюють право на здійс­нення тих чи інших можливих позитивних дій і надають громадя­нам, організаціям та установам свободу розпоряджатися цим пра­вом; вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними правами.

Зобов'язальні норми права – це правила поведінки, які встановлюють обов'язок суб'єктів суспільних відносин здійснювати певні позитивні дії; наділяють суб'єктів певними обов’язками.

Заборонні норми права – це правила поведінки, які передбачають обов'язок суб'єкта суспільних відносин утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони.

Імперативні норми права – це норми, що виражають у категоричних розпо­рядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Диспозитивні норми права – це норми, у яких держава наказує варіант пове­дінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин са­мим визначати права й обов'язки в окремих випадках.

Рекомендаційні норми права – це норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

Заохочувальні норми права – це норми, що встановлюють заходи заохочен­ня за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці.

Норма матеріального права – це норма, що є первинним регу­лятором суспільних відносин: містить права, обов'яз­ки, заборони.

Норма процесуального права – це норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті.

Спеціалізовані норми права – це нетипові правові розпорядження, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Норми-принципи – це норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права.

Норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій і понять.

Колізійні норми – це норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Норми-цілі – це норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу.