Тема 3. Загальне вчення про державу.

Держава – це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Ознаки держави – це її специфічні риси як особливої організації політичної влади (територія, населення, спеціальний апарат управління, суверенітет, формальні реквізити, єдина грошова система та ін.).

Народ – громадяни всіх національнос­тей, що мешкають на території даної країни.

Громадянство – правовий зв'язок між фізичною особою і державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Суверенітет держави – політико-юридична властивість дер­жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Суверенітет народу – це верховен­ство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі ор­гани брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет нації – це повновладдя нації, яке реалізується через її основні права.

Тип держави – сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Сутність держави – це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції.

Тема 4. Державна влада.

Соціальна (публічна) влада – вольові (керівництва – підко­рення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціаль­ного колективу волі (інтересу).

Політична влада – публічні, вольові (керівництва – підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політич­них і правових норм.

Державна влада – публічно-політичні, вольові (керівницт­ва – підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус.

Система «стримувань і противаг» – це система, яка допускає конкуренцію різних ор­ганів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил.

Законодавча влада – делегована народом своїм представ­никам у парламенті державна влада, що має виключне право приймати закони.

Виконавча влада – державна влада, яка здійснює безпосереднє управління державою, забезпечує виконання законів та інших актів законодав­чої влади.

Судова влада – самостійна гілка державної влади, яка здійснює правосуддя.

Демократія – політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні держав­ними і суспільними справами; виборність основних органів дер­жави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів.

Функції демократії – це основні напрямки її впливу на суспіль­ні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Принципи демократії – це незаперечні вихідні вимоги, які став­ляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єк­тів демократії.

Форма демократії – це її зовнішнє вираження (участь народу в управлінні державними і суспільними справами; юридичне закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини тощо).

Інститути демократії – це легітимні і легальні елементи полі­тичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демок­ратичний режим у державі через втілення в них принципів де­мократії.

Вибори – процедура безпосереднього обрання або висунення певних осіб шляхом відкритого чи закритого (таємного) голосування для виконання громадських функцій, один із способів інституювання державної влади, найпоширеніший механізм створення органів та інституцій влади.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами держави шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.