3.Місце виду Homo Sapiens у парадигмі природничої історії

• невідворотність впливу людства на поверхню планети пояснюється зовсім не його першістю і якимись перевагами над іншими біологічними видами, а напередвизначеною історичною долею (Кант, Гегель, Тейяр-де-Шарден, Вернадскьий);

• «цивілізованість» перед нашими очима зазнає краху як не толерантна по відношенню до природи форма існування людства. Антропоцентризм, закладений в цей термін набуває сучасних форм шовінізму та расової сегрегації і дає підставу окремі етноси та навіть цілі країни з позицій «цивілізованості» автоматично відносити до «цивілізованих» та «нецивілізованих», «розвинутих» та «недостатньо розвинутих». Проте, біосферна роль австралійських аборигенів, або «примітивних» натуралізованих суспільств Південної Азії набагато позитивніша ніж супердержав. І ще далі - виникає бажання розрізняти «вищих тварин» та «нижчих». Проте, роль цих «нижчих тварин» у підтримці стійкості біосфери (редуценти) набагато позитивніша ніж «вищих» в тому числі і виду «Homo Sapiens»;

• так звана «глобальна екологічна проблема» є результатом просторової неузгодженості територіальних поєднань різних типів екосистем людини – інфраекосистем, агроекосистем, урбоекосистем. Вища «інформатизованість» передбачатиме на якомусь етапі перенасиченість (ущільнення) географічного простору різноманітними поєднаннями «ретрансляторів», що призведе до якісно нових зрушень у просторовому бутті людства. Найскоріше, такі зрушення призведуть до визначення двох головних напрямків зниження інформаційного ущільнення. Перший напрямок – екстенсивний – штучне відтягування критичної межі ущільнення завдяки розробці оптимізаційних моделей географічного простору додержуючись принципу граничної достатності; Другий напрямок – інтенсивний – поступове формування штучних екосистем в позаземному просторі;

• впроваджуючи екстенсивний (більш реалістичний) шлях подальшого розвитку треба керуватись принципом граничної достатності, згідно з яким оптимізація географічного простору людиною повинна відбуватись в напрямку ротації окремих груп елементів територіальної структури та їх функцій.

• протягом еволюційного розвитку людства на планеті Земля відбулися значні просторові трансформації її поверхні. Сучасний етап цих трансформацій описується складними інформаційними процесами, які в свою чергу спричиняють відповідні енерго-речовинні потоки. Так, сучасна «глобалізація» виробництва і суспільного життя здійснюється під гаслами цивілізаційного процесу, який наче б то в змозі вивести нерозвинуті країни до кращої долі. В той же час за допомогою системи ретрансляторів відбувається просторовий перерозподіл різноманітних ресурсів на користь розвинутих країн за рахунок опосередненого впливу на ресурсний потенціал планети, про що свідчить прогноз виокремлення в добу постіндустріального суспільства «золотого мільярду» населення планети, який буде повною мірою користуватись досягненнями «постіндустріалізму». Решті ж населення планети логічно відводиться роль здійснення ресурсного забезпечення «золотого мільярду».

• Теорія біосфери-ноосфери В.І.Вернадського – намагання знайти місце Людини в усьому процесі інформаційного ускладнення. Вона належить до так званих граничних ідеальних моделей, які окреслюють орієнтири розвитку будь-яких процесів і явищ. Буквально, теорія біосфери-ноосфери Вернадського – це гранична ідеальна модель розвитку біосфери, у випадку коли Людство «порозумнішає».

• Система духовно-етичних цінностей людства повинна ґрунтуватись на принципах додержання біосферних інтересів, для чого необхідне глибоке розуміння свого місця (людства), а отже і участі у біосферних процесах. Натомість, людство не повинне себе відмежовувати рамками глобалістських, постіндустріальних, цивілізаційних концепцій від процесів, що відбуваються в біосфері з плином її еволюційного розвитку.

• В процесі свого еволюційного розвитку людство сформувало тенденційну спрямованість на зміну речовинно-енергетичного балансу системи Людство-Природа у бік від’ємності.

- Зважаючи на виділення в сучасній історіософії так званого «осьового часу» (на початку неоліту), доцільним є знайдення біосферних аналогів цього словосполучення. Таким аналогом може бути винайдення відвального (полиневого) залізного плуга Джетро Таллом і подальше орання з обертом шару ґрунту – своєрідний «осьовий час» в розвитку людства. Саме тоді відбулися перші кроки у бік від’ємності планетарного речовинно-енергетичного балансу. Пізніше ця тенденція посилилась свідомим виділенням в структурі посівних площ фуражної ріллі.

- Еволюційні стадії розвитку взаємовідносин Природи і Суспільства мають певний просторовий відбиток на поверхні планети. Такі «печатки» є або наявними, або знаходяться поза оком сьогоднішнього спостерігача.

- Вся наочна історія людства – це історія поступового виходу з свого екотопу. Головним мотивом такого «еволюційного поступу» є отримання надлишків «речовини природи», які одержуються за допомогою досягнень науково-технічного прогресу.

Модуль 6. Вплив на довкілля

ЗАНЯТТЯ №30

Тема: «вчення про забруднення»

План заняття

1.Проблеми екологічної безпеки.

2.Головні причини виникнення надзвичайних ситуацій.

3.Класифікація надзвичайних ситуацій.

4.Класифікація забруднення.

5.Елементи вчення про забруднення.

1.Проблеми екологічної безпеки.

Під екологічною безпекою розуміється такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей (стаття 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Критерії безпечного стану навколишнього природного середовища визначаються системою екологічних нормативів, технічних, санітарно-гігієнічних, будівельних та інших норм і правил, що містять вимоги щодо охорони довкілля. Відповідно до них здійснюються: розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в дію та експлуатація підприємств, споруд та інших об'єктів, застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин, вирішення питань охорони довкілля від акустичного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних чинників, від забруднення радіоактивними, виробничими, побутовими відходами тощо.

Дотримання нормативів і правил екологічної безпеки забезпечується державою за допомогою:

• створення системи екологічного законодавства, яка, з одного боку, спрямована на охорону сфер, де виявляються негативні наслідки антропогенної діяльності (земля, вода, тваринний і рослинний світ, надра, атмосферне повітря, природне середовище у цілому), а з іншого - на сфери, де виникають екологічні проблеми (промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт тощо);

• формування системи управління охороною навколишнього природного середовища, яка включає до себе як органи загальної компетенції, так і спеціально уповноважені органи виконавчої влади, на які покладається здійснення екологічного контролю та інших управлінських функцій у галузі охорони довкілля;

• впровадження економічного механізму природокористування (плати за забруднення довкілля, спеціальне природокористування, фінансування природоохоронних заходів за рахунок коштів бюджетів та інших джерел тощо);

• сприяння участі громадськості у вирішенні екологічних проблем (забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, визначення правових засад здійснення громадської екологічної експертизи, формування об'єднань громадян, що мають за мету охорону довкілля, надання права на подання до суду позовів про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, громадян та окремих громадян тощо).