5.Інфраекосистема – сучасний етап розвитку екосистеми Людини

Розвиток екосистеми людини має певну послідовність, що описується наступними етапами:

• Екосистема Людини пройшла декілька етапів свого розвитку: перший – агроекосистема; другий – урбоекосистема; третій – інфраекосистема. Будь-яка урбоекосистема переходить в ранг інфраекосистеми з прагненням до набуття нею функцій світового міста. Саме цей ранг дає право керувати інформаційно-енерго-речовинними потоками міжнаціонального рівня.

• Інфраекосистема – це певним чином організований у просторі набір накопичувачів (акумуляторів), трансляторів (каналів), ретрансляторів (антен), які безпосередньо керують матеріально-енергетичними потоками в нижчих за рівнем організації екосистемах (агро- та –урбо).

• Інфраекосистеми завжди були спрямовані, (а на сучасному етапі особливо), на поглиблення і структуризацію процесу споживання.

• Інфраструктура, особливо міська, є головним носієм і накопичувачем інформації. Лінії зв’язку та інші комунікації в певному поєднанні являють собою інфраекосистему, яка разом з іншими ноосферними екосистемами формує екосистему Людини.

• Інфраекосистеми не є «екосистемами» в класичному розумінні – вони лише зв’язкова ланка між агроеко- та урбоекосистемами. Саме за їх допомогою відбувається трансформація екологічної якості агроекосистеми (з напівприродної) до штучної (урбоекосистема).

• Роботи із створення штучних середовищ, що проводяться сьогодні, змушують очікувати появу наступного типу екосистем – космоекосистем.

• Виокремлення переважно в світових містах сфери зайнятості, пов’язаної з продукуванням і подальшою ретрансляцією інформації спричиняє відповідну демографічну структуру світових міст.

ЗАНЯТТЯ №29

Тема: «ноосферологія. Людина-невідємна частина біосфери» План заняття

1.Ідеальна модель взаємодії природи і суспільства.

2.Сучасна парадигма природничої історії.

3.Місце виду Homo Sapiens у парадигмі природничої історії.

1.Ідеальна модель взаємодії природи і суспільства

Можливим шляхом узгодження взаємного розвитку (гармонізації) природи і суспільства може бути просторова ротація функцій агро і урбоекосистем при збереженні існуючих функцій інфраекосистем (рис.1). Таку свідому (підвладну людині) ротацію слід починати при досягненні великим мегаполісом, в центрі якого лежить місто із світовими функціями, такого стану, який відповідає ролі абсолютного деструктора біосфери. Така просторова ротація втілюється в двох взаємозалежних процесах – з одного боку збільшення загальної площі агроекосистем з відповідним збільшенням загальної кількості сільського населення, з другого боку – зменшенням загальної кількості населення великих міст з відповідним свідомим «гасінням» їхніх світових функцій.

Крім того, осередками «відтягування» значної кількості населення в сільську місцевість могли б стати ділянки слабозміненої природи, на яких (за К.Доксіадісом) рекреаційні функції гармонійно би сполучались з аграрними. Відтак, у відповідь на створення поза межами великих міст «технологічних зон», «технопарків», «технополісів» необхідно (за державної підтримки) створювати «ерголаншафтні зони», «агро-рекреаційні парки», «дендро-« та «акваполіси».

Як бачимо із схеми, на периферію впливу урбоекосистем винесена змістовно більш складна просторова динаміка цього виду. Завдяки отриманню навичок адаптованого природокористування тут поступово утворюється нова континуально-дисперсна форма розселення у вигляді поселень. Головною ж визначною рисою цієї моделі є та, що в цілому динаміки людської популяції відповідає такому стану, який спостерігається у інших видів в Живій Природі. При цьому дуже реальним вважається визначення ареалу помешкання однієї особини Homo Sapiens. Модифікації просторових зв’язків в пропонованій моделі можуть бути найрізноманітнішими, проте, головний напрямок взаємодії природи і суспільства докорінно змінюється з антропоцентричного на адаптований.

Рис.1. Ідеальна модель соціо-природної взаємодії в процесі природокористування, заснована на принципі просторової ротації. Умовні позначення: 1.- Окрема особина виду Homo Sapiens; 2. Міські поселення; 3.- Інформаційні канали; 4.- Сучасні шляхи сполучення; 5.- Поле впливу стаціонарних поселень; 6.- інфраекосистеми; 7.- агроекосистеми; 8.- урбоекосистеми. 9 – напрямки просторової ротації функцій агро- та урбоекосистем. 10 – ерголандшафтні зони, агро-рекреаційні парки, «дендро- та «акваполіси» як осередки дезурбанізації; 11 –сільські поселення.