4. Можливість існування «Міста-екосистеми».

Невизначеність просторових меж екосистеми Людини (як різновид екосистеми-міста) обумовлює таку ж невизначеність у оцінках учених-екологів. За Одумом «Місто виникає і розвивається за суспільними законами розвитку і в жодному разі не може бути ототожнене з будь-якою гетеротрофною чи неповночленною екосистемою». «Його функціонування не підпорядковується біотичним законам, а результати діяльності не вписуються в біотичний кругообіг (Камшилов, 1979)».

На думку відомого вітчизняного біолога М.А.Голубця,(2000.-С.89) «Термін екосистема чи соціоекосистема не надається для означення міста. Екосистема – це жива (біотична) одиниця, в якій реалізується функціональна єдність рослин, тварин і мікроорганізмів та середовища їх існування, чи в яких відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін між живими компонентами і між ними і природним середовищем (ґрунтом, атмосферою, водою – у водних екосистемах). Людину як особистість, члена суспільства, тим більше суспільну групу людей чи людство загалом нема підстав вважати структурним блоком екосистеми. Протягом тисячоліть діяльність людей була спрямована на те, аби вирватися з рамок цього кругообігу. І це їм у значній мірі вдалося: вони навчилися виробляти таку кількість невластивих природі синтетичних матеріалів, що їх розклад (мінералізацію) неспроможні забезпечити редуценти біосфери. Планета катастрофічно забруднюється, її поверхня вкривається численними некрозними плямами».

Насправді, з цього кругообігу людина нікуди не поділась. Просто вона розширила межі своєї екологічної ніші за рахунок випередження в часі природних процесів (пастки для часу) і просторової трансформації свого екотопу (пастки для простору). Крім того, просторово-часова трансформація значним чином підвищила ступінь планетарної ентропії, чим пояснюється сучасний інформаційній бум (пастки для інформації).

Дуже цікавою щодо визначення суті міських екосистем є колективна робота російських географів «Город-экосистема». В ній в якості робочого визначення поняття «екосистема міста» пропонується наступне: просторово-обмежена природно-техногенна система, складний комплекс взаємопов’язаних обміном речовини і енергії автономних живих організмів, абіотичних елементів, природних і техногенних, що утворюють міське середовище життя людини яке відповідає її потребам: біологічним, психологічним, етнічним, трудовим, економічним, соціальним.

5. Урбоекосистема, як різновид ноосферної екосистеми

Досліджуючи рівні організації і механізми саморегуляції живих систем, взаємовідносини між біотичною і соціальною формами організації, стан та антропогенну динаміку біогеоценотичного покриву Землі, багато з авторів небезпідставно доходять висновку, що процес урбанізації і зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства, в перебудові структурно-функціональної організації біосфери, можна збагнути лише на основі історичних і структурно-системних досліджень як самих міст, так і речовинно-енергетичних взаємозв'язків і взаємовідносин між ними й навколишніми природними екосистемами, між соціальною і біотичною формами організації взагалі.

М.А.Голубець пропонує міську територію (міський об'єм біосфери) розглядати як екологічний блок (екологічну підсистему) міської геосоціосистеми, і називати її урбоекосистемою (міською екосистемою), маючи на увазі, що вона ніколи не існує самостійно, а завжди є структурою, підпорядкованою міській геосоціосистемі. «Урбоекосистема, за Голубцем, являє собою сукупність живих (крім людини) компонентів міста (рослинних, тваринних, мікробних), середовища їх існування та процесів, що відбуваються внаслідок їх взаємодії та взаємодії з іншими компонентами міської геосоціосистеми».

Насправді, штучне відокремлення урбоекосистеми від природних екосистем є методологічно помилковим і пояснюється саме розведеністю в часі стану початку формування урбоекосистем (неоліт) і сучасного їхнього стану. Саме тривалий процес ноосферогенезу треба враховувати при визначенні урбоекосистеми як ноосферної екосистеми.

Відтак, під урбоекосистемою розуміється природна екосистема, в якій протягом коеволюційного розвитку природи і суспільства виособились і посилились функції соціального забезпечення, пов’язані з виводом косної речовини поза організмовий рівень Хомо Сапієнс у вигляді споживацьких вартостей для користування всією популяцією. При цьому обов’язковою є цілеспрямована докорінна структурна видозміна екотопу. Екологічні ж функції, як то участь у харчових ланцюгах екосистем, залишились на органзмовому рівні у вигляді метаболізму, але забезпечуються не на рівні екотопу, а на рівні екологічної ніші, яка сьогодні охоплює всю біосферу планети.

Сучасний стан розвитку урбоекосистем дійсно характеризується цілковитою залежністю їх від людини і може бути співзвучний з процесом ноосферогенезу. На відміну від поширеної думки в середовищі учених-урбаністів, місто треба вважати природною екологічною нішею, а не штучною. Еволюція формування такої «екологічної ніші» описується якісною трансформацією територіально-поселенської структури при переході від первісності до цивілізації, а пізніше до ноосферного стану. Центральним моментом у цьому процесі є формування міських центрів ранньодержавних об'єднань. Такі перші столиці стають осередками усього нового, що з'являється на цьому переломному в історії людства етапі, фокусуючи контрасти й суперечності нової доби.

На думку Ю.Павленко, раннє місто — це насамперед фокусна точка, вузол усіх основних відносин і контактів, на яких і тримається відповідний ранньоцивілізаційний соціальний організм як самовпорядкована матеріально-енергетично-інформаційна система.

Найскоріше, це етап (епоха), на якому переважна більшість сформованих агроекосистем «вивергла» із себе урбоекосистеми, які мали нові інформаційні якості. При цьому, механізм і логіка такого «виверження» зберігаються протягом всіх історичних епох. Але в пізніші часи (колонізація Америки, Австралії) підставою для відособлення міст стали принесені колонізаторами з Європи просторові пропорції між територіями переважно автотрофними і гетеротрофними.

Проте, територіально-поселенська структура соціальних осередків перших цивілізацій, зрозуміло, не вичерпується ранньоміським столичним центром. Крім нього, існують невеликі містечка, сільські поселення, окремі фортеці, храмові комплекси, прив'язані до місцевих ресурсів виробничі осередки (рудні, каменоломні тощо). Все це визначає характер окремої, відносно автономної екологічної системи, в основі якої лежить взаємодія соціального організму як цілісності з довкіллям, яке зазнає перетворень з його боку.