3.Аналіз наукових підходів до виділення урбоекосистем

У наукових працях щодо оцінки суті урбанізації, домінують або біологізаторські, або соціологізаторські підходи. У публікаціях урбаністів, соціологів, футурологів важко знайти необхідну інформацію про екологічну специфіку і вплив міст на навколишнє середовище. В екологічних працях міста поряд з наземними і водними, лісовими й аграрними екосистемами характеризуються як екологічні системи, а основними їх ознаками називають речовинно-енергетичний обмін, динаміку чисельності популяцій, перетворення ландшафту тощо.

Так, Ю.Одум (1986) розглядає місто як неповночленну (бо немає розвиненого автотрофного блоку), або «гетеротрофну екосистему, яка одержує енергію, поживу, волокнисті матеріали, воду та інші речовини з великих площ, що знаходяться за її межами». Він прирівнює його до такої гетеротрофної системи, як устрична банка (скупчення устриць, інших двостулкових молюсків, крабів та інших видів), «яка цілковито залежить від надходження енергії, поживи з великої площі навколишнього середовища». Він навіть називає цю банку природним «містом», хоча додає, що від неї місто відрізняється: а) інтенсивнішим метаболізмом на одиницю площі, б) більшими потребами в надходженні речовин ззовні і в) потужнішими та їдкішими потоками відходів у вигляді синтетичних сполук, отруйних газів тощо.

Для підтвердження цього наводяться такі показники:

• потреба квадратною метра міста у енергії становить близько 4000 ккал на добу, що в 70 разів перевищує потребу такої ж площі устричної банки;

• для того, щоб прогодувати місто з населенням в 1 млн. мешканців необхідно близько 0,8 млн.га землі;

• щоб його напоїти і вмити - водозбір, який давав би 7,6 млрд. літрів води;

• на одного мешканця припадає понад 80 млн. ккал на рік, тоді як його річні фізіологічні потреби становлять лише 1 млн. ккал.

Розглядаючи його екологічну функцію Ю.Одум називає місто «паразитом біосфери», «паразитом свого сільського оточення», але припускає, що воно могло б «знаходитись в симбіотичних відносинах з навколишньою місцевістю, оскільки виробляє і вивозить товар і послуги, гроші і культурні цінності, збагачує всім цим сільське оточення та отримує замість них також товари і послуги»(Одум, 1986). Класифікуючи екосистеми за енергетичними показниками, він зараховує міста до типу «індустріально-міських екосистем, які приводяться в рух паливом (викопним, іншим органічним чи ядерним)» і вважає, що ними можна керувати як функціональними екосистемами.

Отже, єдине, що дозволить «відстежити» екосистему людини в біосфері – це речовинно-енергетичні відносини, які начебто «розмиваються» в географічному просторі з-за надзвичайної складності і багаторівневої структурованості. За рівнем просторового охоплення дійсно логічним було б виділення урбоекосистеми як тієї, що є просторовим продовженням агроекосистем, але з докорінно зміненими механізмами речовинно-енергетичного обміну. І ці зміни стосуються передусім просторової прив’язки речовинно-енергетичних потоків.