6.Просторова суть агроекосистеми як екотопу Homo Sapiens

Насправді ж, агроекосистема в просторовому відношенні наче підкова «нанизана» на природний ландшафт (який просторово відповідає природній екосистемі), формуючи рухомий кордон. В реальних умовах цей кордон відповідає кордонам типів організації сільськогосподарської території (рис.3.). В процесі взаємодії ландшафту, природної і агроекосистеми формується відповідний кругообіг речовини енергії і інформації. В природних екосистемах ці потоки не збіднюються, а повертаються в екосистему з приростом (білі стрілки). На відміну від них в агроекосистемах, передусім з-за від’ємного типу природокористування ці потоки біднішають і такими повертаються в той-же (!) ландшафт (сірі та чорні стрілки). На малюнку виділяється умовна межа, перейшовши яку починається «від’ємність» природокористування і яку в ноосферному сенсі можна вважати межею «граничної достатності».

Проте найвищого ступеню від’ємності агроекосистема досягає не в процесі формування своїх природних кордонів (типів організації території), а в результаті формування більш динамічних в просторі-часі економічних кордонів, які відповідають межам сільськогосподарських районів. Отже, межі сільськогосподарських районів, виділених на низовому рівні і розбіжних з природними межами агроекосистем, - це лише початковий етап просторової трансформації екотопу людини. Просторова ж завершеність речовинно-енергетичних потоків агроекосистем розтікається аж до глобального рівня.

Відтак, якщо повертатись до усвідомлення просторової суті екотопу Homo Sapiens, можна зробити висновок, що:

- по-перше, класичному розумінню екотопу особини (або групи особин – спільноти) екотоп людини відповідає поки що в натуралізованих суспільствах, де збереглися мисливсько-рибальські, скотарсько-землеробські (не товарні!) форми господарства. Аналоги таких спільнот можна «знайти» в історичному часі трохи віддалившись у ретроспективу. В таких агроекосистемах, які можна вважати екотопом людської спільноти, їхні природні та економічні межі просторово збігаються (або майже збігаються).

- по-друге, в країнах з товарним сільським господарством оригінальними залишились лише природні межі агроекосистем, які закріплюють в собі перший просторовий етап перетворення природної екосистеми/природного ландшафту в агроекосистему. Дослідити ж просторове «просування» продукції від місцевих продуцентів і консументів до «своїх» або просторово віддалених «чужих» редуцентів в умовах товарного сільського господарства не представляється можливим.

- по-третє, невизначеність («розмитість») економічних меж агроекосистем в «цивілізованих» країнах з максимальною товарністю сільського господарства дозволяє зробити висновок, що з «відбрунькуванням» урбоекосистем, особини або спільноти homo sapiens покидають просторові межі екотопу (чи навіть «ареалу поширення») і виходять на рівень екологічної ніші, яка протягом ХХ століття охопила всю планету і вже починає охоплювати ближній космос.

- по-четверте, економічні, соціальні, етно-культурні та інші відносини у популяції Homo Sapiens вже давно за суттю перетворились у ті, що описуються структурою екологічної піраміди. Відомо, що світовій економічній системі притаманний постійний бюджетний дефіцит (фінансова піраміда); ні для кого не буде новою диференціація будь-якого (товаровиробляючого) суспільства на різні за рівнем життя верстви;

ЗАНЯТТЯ №27