2. Цивілізаційний процес та агроекосистеми.

Зараз немає єдиного уніфікованого поняття «цивілізація», тлумачення якого задовольнило б усіх. Сучасні соціологи, політологи, історики найчастіше під цивілізацією мають на увазі сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття «цивілізація» означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

Набуття людськими спільнотами цивілізованого стану тривало досить довго і співзвучне з переходом до динамічно-континуального просторового стану. Воно приблизно охоплює етап переходу від привласнюючого до відтворювального господарства. При цьому у різних регіонах світу цей процес проходив по різному, що спостерігається і по сьогодні.

Наявність величезних неосвоєних площ визначала екстенсивний характер цього процесу. В пошуках багатих на харчові ресурси земель окремі невеличкі кровноспоріднені групи мисливців та збирачів розходилися по необжитих просторах, розпорошувалися по поверхні Землі. В межах таких окремих, майже чи повністю відірваних від решти тогочасного людства угрупувань, які незабаром набували вигляду популяцій і відбувалося формування расових та підрасових типів та перших діалектно-мовних спільнот, складалися свої культурні традиції тощо. Такі спільноти утворювали певні слабоструктуровані децентралізовані системи з мінімальним рівнем самоорганізації, які все ж таки демонстрували окремі поля інформаційних зв'язків.

На цьому етапі не спостерігалося й формування принципово нових, порівняно з попередніми часами, екосистем. Людина ще не перетворювала навколишній світ, а лише брала те, що вважала потрібним для себе. Люди були фактично повністю включені у природні екосистеми, становлячи вищу ланку останніх, і якщо якось і впливали на них, то лише руйнівницьки, деструктивно, виснажуючи ресурси довкілля. Ці негативні наслідки людської життєдіяльності почали даватися взнаки лише наприкінці верхньопалеолітичної доби (близько 35000 років тому), коли чисельність людства зросла до того рівня, що практично всі його популяційно-господарсько-культурні ареали попередніх часів у межах Старого Світу зімкнулися, увійшовши у стан прямого чи опосередненого зв'язку, а їхнім периферійним групам залишилося заселяти Австралію та Америку.

При цьому ранньопервісне людство було неоднорідним. У різних екологічних зонах переважали ті чи інші системи життєзабезпечення, норми суспільних зв'язків, культурні форми тощо. Але екстенсивність мисливсько-збиральницького господарства, мінімальна густота населення (яке не могло збільшуватися з огляду на наявні промислові ресурси), невеликий кількісний склад кревно-споріднених общин, невисока інтенсивність обміну інформації між ними не створювали умов для подальшого розвитку.

3.Початок формування ноосферних екосистем.

Привласнююча культурно-господарська система об'єктивно вичерпала свої продуктивні можливості вже наприкінці верхньопалеолітичної доби. І хоча перехід до високоспеціалізованого неводо-човнового рибальства у відповідних районах забезпечив за часів неоліту новий істотний крок уперед, подальший самостійний розвиток на цьому ґрунті виявився остаточно неможливим.

Отже, потенційні можливості самоорганізації та енергетично-інформаційного самозабезпечення людства за доби привласнюючого господарства були вкрай обмеженими і на межі плейстоцену й голоцену(близько 10-11 тис.років тому) майже вичерпаними. Умов для підвищення рівня самоорганізації мисливсько-збиральницьке господарство не давало. Але воно було здатне забезпечити опанування людством майже всіх придатних для існування місцевостей, внаслідок чого Земна куля вкрилася взаємопов'язаними ланцюжками ранньопервісних общин.

Отже, екологічно-культурна трансформація, пов'язана з переходом від привласнюючої до відтворюючої системи життєдіяльності, може вважатися своєрідним вододілом всієї історії соціокультурного розвитку, а також екологічного буття людства. З цього моменту спостерігається єдиний послідовний процес самоорганізації та самоінтеграції людства, який втілюється у послідовній структурно глибокій екологічній трансформації земної поверхні, який можна з історичних позицій називати цивілізаційним, а з геоекологічних позицій - ноосферним.

Дуже цікавим для дослідження природи цього процесу є порівняння вавілівських осередків походження культурних рослин з осередками виникнення перших цивілізацій. Як свідчать результати сучасних досліджень, в регіонах світу, де були розвинуті первісні цивілізації, і які просторово збігаються з осередками Вавилова (Єгипет, Індія, Близький Схід, Центральна Америка) час ніби «застиг» а, отже, простір, що відповідає такому застиглому стану майже не змінений людиною з початку палеоліту. Насправді, якщо намагатись знайти еталонні ділянки з майже «нерозведеним» простором-часом, то крім зниклих вже під час конкісти цивілізацій майя, інків та ацтеків, такі ділянки можна зустріти сьогодні в ізольованих (високогірних) країнах (Непал, Бутан), або захованих в амазонські ліси чи африканський буш «первісних» спільнот.

Відтак, формування «осередків світового розвитку» свого часу спричинило ситуацію, коли вони з одного боку безпосередньо впливають на навколишні менш розвинуті соціуми, формують свою зовнішню периферію і стягують її навколо себе в економічному, суспільному та культурно-інформаційному плані. Ці процеси вели до поширення на планеті штучних екосистем, створених цілеспрямованою перетворюючою діяльністю людей. Річкові заплави ставали городами й полями, степи і плато — пасовищами, починалося осушення боліт, зрошення сухих ґрунтів тощо. Все це сприяло збільшенню енерговикористання та інформаційному збагаченню людства (насамперед у центрах його випереджуючого розвитку) і вело до утвердження перших цивілізацій.

Отже, на якомусь етапі розвитку землеробських суспільств в добу їхнього максимального інформаційно-просторового напруження (фортеці для захисту ближніх сільських спільнот, культові споруди, оборонні функції) від агроекосистем «відбруньковуються» урбоекосистеми, які починають формувати просторову структуру ноосфери.