Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kurslekczijzagalnaekol.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
8.87 Mб
Скачать

Тема: «ноосферологія. Агроекосистема як первинна просторова одиниця ноосферного розвитку» План заняття

1.Історія формування агроекосистем.

2. Цивілізаційний процес та агроекосистеми.

3.Початок формування ноосферних екосистем.

4. Початок ноосферної просторової організації біосфери.

5.Природні екосистеми та агроекосистеми з позицій ноосферного розвитку.

6.Просторова суть агроекосистеми як екотопу Homo Sapiens.

1.Історія формування агроекосистем.

Процес утворення і розвитку агроекосистем як би «вкладений» в процес ноосферогенезу. Отже, виділення просторових меж екосистеми людини необхідно здійснювати не на організмовому, а на популяційному чи навіть екосистемному рівні організації Homo Sapiens. Взагалі ж,згідно численних джерел, популяційний рівень організації людини, або певною мірою «екотоп» став активно формуватись в добу неоліту (близько 9000 років тому).

Фактом, який засвідчує перехід до осілості є інтенсивність і напрямки домістифікації рослин і тварин. Сучасні ареали культурних рослин і тварин поділяються на п’ять груп: 1) ендемічна група (вузький ареал, центр різноманіття збігається з центром походження); 2) напівендемічна (більш широкий ареал, центр різноманіття зсунутий по відношенню до центру походження в результаті дифузії); 3) моноцентрична (широкий ареал, але вузький ареал демістифікації, центри різноманіття і походження збігаються); 4) олігоцентрична (широкий ареал, наявність двох і більше центрів різноманіття); 5) нецентрична (немає чітких центрів походження і різноманіття). В цьому переліку можна знайти риси поступового «розповзання» генофонду культурних рослин від початкових осередків виникнення до панбіосферного рівня з подальшою втратою осередковості (центричності) і у набутті рис площинності (континуальності). Крім того, якщо в наведену класифікацію додати ознаки штучних морфологічних змін, внесених людиною в домістифіковані види, стає зрозуміло, що сучасне географічне поширення початкового генофонду несе в собі риси переважно п’ятої групи.

На межі палеоліту і неоліту вперше з’явились чіткі розбіжності між довгостроковими, стаціонарними поселеннями і невеликими тимчасовими стоянками. Перші займали велику площу – від 900 до 3000 кв.м. другі були меншими – від 15 до 500 кв.м. (Прибалтика, Карелія, Болгарія, Приуралля, Греція, Кіпр, Данія та ін.). Отже почалося стаціонарно-дисперсне опосереднення географічного простору. Це свідчить про тенденцію комплексних структурно-просторових змін екологічного буття Homo Sapiens, в результаті яких було здійснено перший крок від статусу «ареалу поширення окремих організмів виду» до «ареалу поширення популяції» що забезпечило перехід до принципово нового типу опосереднення географічного простору - динамічно-континуального. Саме в цю епоху починають створюватись атрибути матеріальної культури, які надалі засвідчують акт «виводу» поза організмовий рівень косної речовини. Отже, якщо шукати просторово-часовий інваріант, то найскоріше він належить саме до часу утворення стаціонарних поселень, які не завжди були суто землеробськими (збиральництво і мисливство інколи складали понад 50% харчування), але землеробство було головною умовою просторової «прив’язки» людських спільнот.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]