5.Регулювання цивілізацій і екологічна криза.

Заклики до радикальних дій по регулюванню цивілізацій або їх зміні не мають під собою ніяких обґрунтувань. Визначення і визнання наявності екологічної кризи аж ніяк не розрішує питання. Автори теорії біотичної регуляції, визначають екологічну кризу як: «стан порушення стійкості глобальної екосистеми (біосфери), у результаті якого відбуваються швидкі (за час життя одного покоління людей) зміни характеристик навколишнього середовища й, у першу чергу, концентрації біогенів».

Проявами екологічної кризи назване «скорочення біорізноманіття, збезлісення, зпустелення, деградація поверхневих вод суші, зникнення цілих екосистем, ріст концентрації вуглекислого газу в атмосфері. виснаження озонового шару та ін.» Тобто еволюційні зміни планетарних умов, які небажані саме для людини. Однак всупереч розширенню наших знань про процеси, що протікають у біосфері, усе нав'язливіше сумнівні заяви про паразитарну роль людини в біосфері й обмеженість «регулятивних можливостей біоти». Обмежені не «регулятивні можливості біоти», а пристосовуваність (адаптація) окремих біологічних видів до змінених параметрів навколишнього середовища. Біота не має регулятивної здатності відносно середовища перебування. Також невірним є антропогенні впливи або прояви життєдіяльності тих або інших організмів вважати зовнішніми стосовно біосфери.

Сучасна екологічна ситуація об'єктивно оцінюється змінами параметрів географічного середовища мешкання, серед яких:

- забруднення середовищ мешкання, зміна їхнього якісного складу й властивостей, що різко міняє умови існування живої матерії й самої людини, аж до кліматичних лих;

- виснаження традиційних джерел енергії, сировини й матеріалів внаслідок наближення масштабів їхнього споживання до величини, порівнянної з їх загальними планетарними запасами;

- підміна природних процесів еволюції й механізмів саморегуляції живої природи впорядкованим антропогенним впливом, що підкоряє природні системи;

- стрімке зростання необхідної участі людини у відновленні й підтримці природної бази життєзабезпечення: ґрунту, запасів прісних вод, лісових масивів і інших відновлюваних природних ресурсів.

Перераховані явища доводять обмеженість сукупних природних умов, залучених у процес суспільного виробництва, і досягнення людством такої грані розвитку, за якою біохімічні умови навколишнього середовища не можуть залишатися невідслідкованими і нерегульованими суспільством. Звідси настійна потреба соціумів у підтримці сприятливих параметрів навколишнього середовища й активний пошук соціальних умов, що визначають «экологічність» поводження людей для збереження цивілізаційного існування.

6. Перспективи та можливі сценарії виживання людства

На жаль, вивчення процесів і явищ, що визначають стан середовищ перебування живих організмів, настільки необхідне для подолання кризової екологічної ситуації, ще не гарантує, що людство володіє міццю для створення середовища мешкання планетарної живої речовини й може змінити стихійне формування біосферних умов. Але ми можемо поставити перед собою завдання вивчення природних процесів і явищ планетарного життя й підвищення своїх середовищетворчих можливостей у такій мірі, щоб добуті знання й уміння були достатніми для підтримки необхідних нам біохімічних параметрів у середовищах за допомогою природних живих систем. Саме така, регульована коеволюція була вперше сформульована як один з ноосферних принципів у публікаціях академіка М.М.Мойсеєва.

Порушення біохімії середовищ перебування людини й сучасних видів не можуть мати як наслідок пряме зникнення людства. Зміна сучасної епохи (голоцену) із втратою пануючого положення людиною відбудеться через цілий ряд цивілізаційних катаклізмів локального характеру, через втрату соціальної координації й господарський розвал. І тільки у випадку, якщо народам не вдасться зберегти свої цивілізаційні утворення, змінені умови навколишнього середовища приведуть до природного сценарію розвитку планетарної живої речовини. Така глобальна цивілізаційна катастрофа не залишить місця людству, наступить нова ера по геохронологічній шкалі. Людство не є вінцем творення природи, але воно й не буде убивцею життя на планеті. Кризова екологічна ситуація змушує людину змінити погляди на своє місце в об'єктивному світі, а також ціннісне відношення до самої себе, суспільства, дійсності.

Сучасні спроби пояснити кризові екологічні, економічні, соціальні, політичні ситуації породженням перекрученої суспільної свідомості й відповідні висновки про вирішальне значення екологічного виховання й освіти в подоланні екологічної кризи не витримують критики. Яка б «надпередова» свідомість не насаджувалася в школах, включаючи новітні теорії, реальні обставини обумовлюють коректування світосприймання.

Ревізія системи подань про світ і місце людини в ньому визначається прагненням людини до самореалізації й нових благ, які виступають критеріями доцільності поводження. Розрішення екологічної кризи лежить у зміні соціальних умов, які зможуть урахувати екологічні потреби людства й забезпечити цивілізаційний розвиток.

Кризові екологічні явища викликають питання про перспективи людства на планеті. До початку 70-х років поточного сторіччя забруднення навколишнього середовища в результаті господарської діяльності людини стало провідною проблемою, відтіснивши на другий план проблему голоду, проблему продовольчої бази для населення. Потім відбулося розширення трактування проблеми забруднення до проблеми небажаного антропогенного впливу на стан біосфери планети. А до початку 90-х років з'явилося розуміння того, що екологічні проблеми співтовариств - це насамперед проблема стійкого розвитку людства, що саме по собі означає необхідність досягнення співтовариствами стійкості в системі планетарного життя й можливість стійкого стану лише в процесі розвитку. Помітимо, що такі подання не суперечать сучасним знанням - розвиток всіх форм планетарного життя, включаючи людини, обумовлений їхнім прагненням до благ, а зміна середовищ перебування визначена процесами життєзабезпечення й у свою чергу тягне змінюваність видів.

Але криза світогляду, не дозволяє сприйняти цю несуперечність, закріплену в документах ООН.

Тому громадськості пропонуються на вибір три досить спірних сценарії майбутнього:

- «інерційний сценарій», що має на увазі стихійність розвитку вкупі із проявами «національного егоїзму» і войовничості;

- «ультратоталітарний сценарій» як абсолютно тверда світова диктатура на основі расизму й несправедливого розподілу планетарних ресурсів;

- «трансформаційний сценарій» як суспільне усвідомлення соціально-екологічної кризи й адекватна цій свідомості реакція: «глобальні колективні дії» по розвантаженню планети.

Убогість цих сценаріїв, здається, очевидна й самим авторам. Із із того, що «інерційного» розвитку співтовариств не буває, оскільки будь-яка форма життя не може бути поза дійсністю й не може не давати реакції на зміну ситуації, тим більше у вищих тварин, життя яких перебуває в прямої залежності від вибору поводження в конкретних умовах. Тобто «невибору» бути не може. Виникнення екологічного руху, організація «Програми ООН по навколишньому середовищу» (ЮНЕП), урядових закладів по охороні природного середовища, «мозкова атака» на проблеми соціального розвитку є вибором людства, що визначає напрямки дій, у результаті яких очікується розрішення кризової екологічної ситуації.

«Ультратоталітарний» і «трансформаційний» сценарій - програма «глобальних колективних дій» по розвантаженню планети, хоча є розходження в масштабах колективів, в ідейному обґрунтуванні способів розвантаження планети й у формах їхньої реалізації. Ці сценарії, при всіх застереженнях про небажаність тоталітаризму, - найбільш агресивний прояв сучасної кризи світогляду. Вони не відповідають стійкому розвитку, оскільки прямо спрямовані на гноблення людства. Затверджуючи, що ціль стійкого розвитку для Росії така ж, як і для всього миру, - «відновлення в необхідних масштабах природних екосистем, які забезпечать стійкість навколишнього середовища в межах природних коливань її параметрів», а засіб – «зупинити переспоживання в «золотому мільярді», змінити установку на багатодітну родину в країнах, що розвиваються,» автори глухі до контраргументів опонентів.

Таким чином, якщо новітні теорії біотичної стійкості породжені екологічними проблемами людства й виражають кризу світогляду, то теорія біотичної регуляції відповідає кризі світогляду й по результаті - самогубному людиноненависництву. А початок в малому –у твердженні, що біоті притаманна головна риса – стійкість.

Модуль 5. Ноосферологія

ЗАНЯТТЯ №21

Тема: «ноосферологія. теорія ноосфери в.і.вернадського - основа ноосферології»

План заняття

1.Визначення ноосфери та ноосферології.

2.Умови ноосферної организації процесів на Землі.

3.Будова ноосфери.

4. Теорія біосфери ноосфери та її значення для неоекології.

1. Визначення ноосфери та ноосферології

Ідея про Ноосферу – «Сферу Розуму», що закономірно виникає як вища стадія еволюції Біосфери, асоціюється в першу чергу з ім'ям великого ученого В.І.Вернадського. Він є загальновизнаним творцем вчення про Біосферу, що у другій половині ХХ століття набуло статусу наукової теорії й завоювало загальне визнання світової науки. Але із вченням про Ноосферу усе набагато складніше. Ідеї Вернадського про ноосферу розкидані по багатьох його творах, але закінченої праці, у якій подання про ноосферу були б викладені з такою ж повнотою, як про біосферу, немає. Тому існують різні тлумачення терміну «ноосфера» і його змісту, і формування наукових основ Ноосфери ще далеко не закінчене. Ноосферологія - це нова наука, що виникає в наші дні, що може (а по переконанню багатьох, і повинна) стати основою нового світогляду, здатного визначити місце й роль людства у Всесвіті й напрямок його еволюції. Виснаження надр, зміна клімату, істотна зміна біосфери, перенаселення планети, деформація відносини культури й цивілізації, панування некрофілії у формі науково-технічного прогресу - це далеко не повний перелік проблем сучасності. Ці проблеми обумовлюють необхідність «ноосферології» як вчення про розумне відношення до світу. Ноосферологія втілює в собі можливість переступити через абстрактну любов до світу, учить любити свою ойкумену, свою Батьківщину, свій будинок.

Об'єктом ноосферології є узагальнене, систематизоване уявлення, що увібрало в себе всі «крихти» напрацьованого знання про світ.

Предметом ноосферології виступають відносини людини (суспільства) до світу в діапазоні від політичних до релігійних, включаючи правові, етичні, естетичні, наукові й філософські.

Поряд з терміном «ноосфера» для позначення всієї сукупності процесів, пов'язаних з розумною діяльністю людини на планеті, пропонувалися також терміни «Інтелектосфера» (А.Гумбольдт), «Техносфера» (О.Є.Ферсман), «Пневматосфера»(П.В.Флоренський), «Семіосфера»(Ю.М.Лотман). Однак саме термін «ноосфера» виявився найбільш змістовним і перспективним. Чи існує ноосфера, як об'єктивне явище, або ж це якась абстрактна гра розуму? Відповідаючи на це питання, відразу ж треба роз'яснити що непорозуміння, яке часто зустрічається пов'язане з тим, що в термін «ноосфера» різні автори вкладають різний зміст.

По-перше, ноосферу можна визначити, аналогічно біосфері як географічну оболонку земної кулі, у якій основну роль грають перетворення речовини, енергії й інформації, пов'язані з діяльністю «людини розумної». У цьому змісті ноосфера з'явилася одночасно з виникненням виду Homo sapіens і є предметом вивчення в першу чергу природничих наук. Другий зміст, звичайно асоційований з терміном «ноосфера», пов'язаний з розумінням ноосфери як проекту, ідеалу, такої організації діяльності людини на планеті, що була б у повному розумінні слова розумною, забезпечувала оптимальну «коеволюцію» (М.М.Мойсеєв) біосфери й людства, що опирається на гармонічне співіснування різних культур і народів, «квітуче різноманіття» (К.Н.Леонтьєв) яке не менш важливе для стійкості ноосфери, ніж розмаїтість видів для біосфери.